Чи відповідають користувачі соц. мереж та веб-сайти за коментарі під своїми публікаціями?

«Мова ненависті» або «hate speech» охоплює всі форми висловлювань, які включають поширення расової ненависті, ксенофобії, антисемітизму або інших форм ненависті, що ґрунтуються на нетерпимості.

Кількість користувачів Інтернету щороку збільшується. Так, за даними дослідження Global Logic в період з 2020 по 2021 рік українська аудиторія соціальних мереж збільшилася з 19 до 26 мільйонів осіб. Також на 2 мільйони зросла загальна кількість українських інтернет-користувачів, що складає близько 67% населення країни.

Такі тенденції призводять до зростання обсягів поширюваного контенту, в тому числі і негативного. Як це часто буває на просторах мережі, в публікаціях користувачів згадуються конкретні люди, про яких під такими публікаціями інші користувачі залишають негативні коментарі.

Виникає питання, чи відповідає власник сторінки чи автор публікації за коментарі, що залишаються іншими користувачами?

Відповідь на це питання спробуємо знайти на підставі аналізу практики ЄСПЛ, зокрема, зупинимось на нещодавньому рішенні «Sanchez v. France» (№45581/15), прийнятому у вересні 2021 року.

Забігаючи на перед, хочемо звернути увагу на те, що ключовою категорією у відповідній справі є так званий «hate speech» («мова ненависті»).  

Що ж це таке?

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R (97) 20 поняття «мова ненависті» охоплює всі форми висловлювань, які  включають поширення, підбурення, заохочення чи виправдовування расової ненависті, ксенофобії, антисемітизму або інших форм ненависті, що ґрунтуються на нетерпимості, у т. ч. нетерпимості, що знаходить своє вираження у войовничому націоналізмі й етноцентризмі, дискримінації та ворожості стосовно меншин, мігрантів і осіб іммігрантського походження.

Схоже визначення також міститься в Загальнополітичних Рекомендаціях ЕКРН№15 «Про боротьбу з мовою ненависті».

Варто зазначити, що ЄСПЛ у своїх рішеннях не надає визначення поняття «hate speech», а у кожному конкретному випадку робить висновок про наявність або відсутність в тих чи інших висловах «мови ненависті».

Так було й у рішенні «Sanchez v. France».

Обставини справи.

Заявник – пан Жульєн Санчез, громадянин Франції, на час розглядуваних подій – кандидат у депутати до парламенту, був засуджений за розпалювання ворожнечі на ґрунті расової та релігійної приналежності через те, що вчасно не видалив коментарі інших користувачів, які містили мову ненависті (hate speech) під своєю публікацією у Facebook, яка стосувалася пана F.P.,  який був одним з політичних опонентів Заявника.

Хоча сама публікація Заявника не містила мови ненависті, а була лише критикою діяльності його політичного опонента, коментарі інших користувачів були явно незаконними. Так національними судами було встановлено, що у відповідних коментарях особи мусульманського віросповідання асоціювалися зі злочинною діяльністю, прирівнювалися до «торговців наркотиками» та «повій», які «безроздільно панують».

Позиція ЄСПЛ.

Щодо відповідальності Заявника за коментарі третіх осіб під його публікацією Суд відмітив, що відповідні коментарі необхідно розглядати в контексті місцевих політичних дебатів, зокрема, тих, що стосуються парламентської виборчої компанії, а Заявника критикували не за використання свого права на свободу вираження поглядів, особливо в контексті політичних дебатів, а звинувачували у відсутності пильності і відповідної реакції щодо коментарів, опублікованих на стіні його облікового запису в Facebook, яким він особисто керував.

ЄСПЛ погодився з позицією національних судів, які встановили відповідальність Заявника на підставі таких факторів:

1. Заявник свідомо зробив свій обліковий запис в мережі Facebook публічним, а стіну – загальнодоступною, дозволивши тим самим розміщувати там коментарі своїм друзям, а отже він був зобов’язаний стежити за їх змістом.

2. Заявник не міг не знати, що його обліковий запис швидше за все викликає коментарі політичного характеру, які за визначенням є полемічними, а отже  повинні відслідковуватися ним ще ретельніше.

3. Статус Заявника як політичного діяча вимагає від нього ще більшої пильності.

4. Деякі коментарі залишалися на стіні облікового запису Заявника протягом тривалого часу (близько 6 тижнів).

Заважаючи на вищенаведене, ЄСПЛ постановив, що втручання у право заявника на свободу вираження поглядів було пропорційним та «необхідним у демократичному суспільстві», а отже порушення ст. 10 Конвенції не було.

Аналізуючи вищенаведене рішення, можемо зробити висновок, що ЄСПЛ фактично констатував обов’язок власників акаунтів в соціальних мережах слідкувати за коментарями третіх осіб під публікаціями на власній сторінці та, у разі потреби, негайно вжити заходів для видалення таких коментарів.

Щодо українських реалій варто зазначити, що, хоча вітчизняне законодавство не містить визначення поняття «hate speech», «мова ненависті», проте передбачає кримінальну відповідальність за розпалювання національної, расової та релігійної ворожнечі.

Так, наприклад, якщо «hate speech» особи має релігійний або дискримінаційний підтекст, він може бути кваліфікований за ст. 161 ККУ як умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті.   

Наприклад, у вироку Коростишівського районного суду Житомирської області у справі № 935/1251/20 від 11.06.2020 суд визнав протиправними дії особи, що полягали у розповсюдженні на блог-платформі «Livejournal» різних текстів та висловлювань, зокрема, але не виключно, таких як: «Вирішення жидівського питання в Україні», «Роздумую над тим, що можна зробити з жидами…».

Вироком Сихівського районного суду м. Львова у справі № 464/6268/18 від 16.04.2019 було встановлено наявність у діях особи складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 161 ККУ, за створення статей антиукраїнського характеру з вживанням лексики з виразними експресивно-оцінними негативними відтінками значень, які згодом публікувалися в інформаційному агентстві, що діє на території Російської Федерації, зокрема, з наступними формулюваннями: «Стук украинских лбов в запретные двери Евросоюза», «Галицкая резня - предтеча Волынской резни» тощо. Суд дійшов висновку, що автор, звертаючись до агресивних мовленнєвих стратегій, які розраховані на формування у реципієнтів деструктивних почуттів зневаги та неприязні до об'єктів висловлювань, через засоби масової інформації публічно поширив думки, погляди та переконання, зміст яких є образливим для українського народу, принижує його національну честь та гідність та спрямований на розпалювання національної ворожнечі та ненависті між українською, російською, польською та єврейськими спільнотами на ґрунті національної належності, політичних та ідеологічних переконань.

Таким чином, притягнення до відповідальність за «hate speech» можливе не лише в цивільно-правовій, а й у кримінально-правовій площині, за умови, якщо такі висловлювання спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності або образу почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями.

Також особливої уваги заслуговує рішення Delfi AS v. Estonia (№ 64569/09), прийняте у 2015 році.

Обставини справи:

Заявник – компанія, яка є власником одного з найбільших інтернет-порталів в Естонії – Delfi, опублікувала на відповідному порталі статтю під заголовком «SLK зруйнувала заплановану льодову дорогу». Хоча сама публікація мала збалансований характер та не містила мови ненависті, проте вона зібрала 185 коментарів, з яких близько 20 містили погрози та образи на адресу L., який був членом наглядової ради SLK і на час подій у справі був єдиним чи мажоритарним акціонером цієї компанії.

Представники пана L. подали позов проти компанії Delfi про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, який суд задовільнив в повному обсязі.

Позиція ЄСПЛ:

При вирішенні питання про те, чи є притягнення до відповідальності компанії Delfi за коментарі третіх осіб порушенням ст. 10 Конвенції, Суд врахував такі аспекти:

1. контекст коментарів;

2. заходи, вжиті компанією Delfi для недопущення опублікування дифамаційних коментарів або для їх видалення;

3. відповідальність фактичних авторів коментарів як альтернатива відповідальності компанії Delfi;

4. наслідки, які мав для компанії Delfi розгляд її справи національними судами.

Контекст коментарів.

ЄСПЛ наголосив на тому, що компанія Delfi є професійно керованим інтернет-порталом, який здійснює значний контроль щодо коментарів, які публікуються на відповідному порталі. Тому рішення національних судів відповідало цілям ст. 10 Конвенції.

Відповідальність авторів коментарів.

Зважаючи на те, що компанія-заявник не забезпечила реальних механізмів для ідентифікації авторів коментарів, ЄСПЛ зробив висновок, що потерпіла особа мала право звернутися з позовом проти компанії Delfi.

Також заслуговує на увагу оцінка Суду достатності заходів, вжитих компанією-заявником.

Було встановлено, що компанією-заявником Delfi було вжито низку заходів щодо протидії протиправним коментарям на своєму інтернет-порталі, зокрема, на сайті містилося застереження щодо відповідальності авторів коментарів за їх зміст та заборони публікувати коментарі, які містять образи, погрози, нецензурні висловлювання або підбурюють до ворожнечі і насильства і т.д. Також на порталі працювала автоматична система видалення коментарів, які містять нецензурну лексику, та система «notice-and-take-down», яка давала змогу будь-якому користувачу повідомити портал про неприпустимий коментар. Разом з тим, на думку Суду, за конкретних обставин цієї справи таких заходів було недостатньо, оскільки протиправні коментарі залишалися доступними на сайті протягом тривалого часу (шість тижнів).

Суд зазначив, що «зобов’язання великих інформаційних порталів вживати ефективних заходів для обмеження поширення в мережі мови ворожнечі та висловлювань, які підбурюють до насильства, жодним чином не можна прирівнювати до «приватної цензури» (п.157).

За результатами розгляду справи ЄСПЛ прийшов до висновку, що застосовані санкції до компанії Delfi є обгрунтованими та не становили непропорційного обмеження права компанії Delfi на свободу вираження поглядів, а отже, порушення статті 10 Конвенції не було.

Враховуючи вищенаведене, можемо зробити висновок про те, що веб-сайти зобов’язані вживати ефективних заходів з метою недопущення розповсюдження мови ненависті, погроз, образ користувачами сайтів через їх коментарі. В разі недостатності таких заходів, притягнення веб-сайту до відповідальності не вважатиметься порушенням ст. 10 Конвенції про свободу вираження поглядів.