Напевне, тут нам таки справді повезло. Позаяк, знайшли таку в Україні місцинку (Слава Богу!), похвалюся, де нинішньої осені ще жодного живого разу не вимикалася її величність електрика. Світи скільки хочеш, куди хочеш… Тільки б не наврочити...
Справжній електро рай!
Особливо після того, як всередині нинішньої листопадової декади без струму у висотному будинку столиці Солом’янського району доводилося проводити по 12-13 годин на добу. В квартирах, до речі, зазначу, де все електризовано. Ні ’’хавчик’’ приготувати, ні ліфтом… покататися…
Попередньої доби (17.11.2022 р.), як повідомили київські сусіди, було взагалі встановлено своєрідний антирекорд. Подача електроенергії здійснювалася лише впродовж двох годин. І то відбувалося лише глупої ночі, коли всі спали.
Цей ’’успіх’’ (було б, мабуть, смішно, якби не так боляче) протримався годину-півтори в моєму записнику. Позаяк, зателефонував нині близький знайомий і розповів, що на їхній вулиці (це за метрів 400-500 від московитського посольства) уже протягом двох діб електроенергію подавали рівно (ви, мабуть, не повірите, але це факт) лише по сім дражливих, знущальних хвилин. Не годин, підкреслю, а саме хвилин…
—Таке враження, — заявив мій абонент, — що це робиться зумисне. Аби викликати в киян злість і повне розчарування, зневір’я…
…Іду сільською вулицею, назустріч бабця-сусідка…
—А ви що свій газ не спалюєте? — ні сіло, ні впало — знічев’я запитує.
—Ні, — відповідаю, — цього року свого газового котла ще не запалювали. Немає потреби. Поставили хорватського твердопаливного серії «Пламен нета тен», і вирішили питання обігріву частини будинку… Так ви ж першою прибігали інспектувати. Вам же тоді, здається, сподобалось наше нововведення? Ви ж, пригадується, тоді дуже хвалили нас. ‘’Такий інтелігентний камін поставили, — казали, — навіщо той дорогущий газ’’
Далі чимчикую вулицею і сам про себе спересердя лаюся. Ці поганючі державні субсидії спаскудили і без того примхливе, комизливе старше поріддя нашої нації. Ви ж чуєте, як ця старша жіночка справляється про наше родинне тепло. Не запитує, чи використовуємо газогін, а одразу ліпить мені межиочі: ‘’Ви вже спалюєте свій газ?’’
"Спалюєте", це синонім до слова викидаєте. Я тільки так розумію це.
По-перше, у нас свого газу як такого взагалі не існує. Скільки кубометрів блакитного палива спожили за місяць, за стільки треба негайно ж сплатити, бо за день-два прострочки налетять газівники, одріжуть геть газогона. А ось тим, хто отримує тепло від держави як субсидію, дармову, сказати б, накидку на кожне обійстя за спожитком треба уважно слідкувати. Ба більше, навіть без найменшої потреби часто просто спалювати дорогоцінний газ. Іноді, просто таки відкривши вікна і двері палити голубий пломінь на всі кухонні комфорки, на всього газового котла, щоб без міри згорало народне добро на вітер. Такому ‘’клієнту’’ ніяк не можна допустити, щоб нинішнього року за результатами місяця й сезону з димом витрачалося менше газу, ніж торік. Бо наступного літа скоротять дармову подачку рівно до того обсягу, яке обійстя витратило народного добра нинішньої осені, зими та весни. І це, бл*ять, по-друге…
Але є ще й по-третє і по-четверте.
А третє, друзі, це те, що такий народ ніскільки не цінить цього добра, так би сказати, дарового волонтерства держави. Одне слово, за розвинутого соціалізму доводилося усім за все до крихти платити. А вступили до періоду дикого капіталізму й тут же опинилися в сором’язливому і конфузному… комунізмі. Не всі, природно, а найбільш вразлива частина суспільства. Котра, до речі, за моїми спостереженнями, є найбільш невдячною масою народу.
Ту людину, котра нині активно, заради справної цифри у звіті перед газовою конторою ‘’спалює’’ нині голубе паливо через те, що два з половиною місяці цьогорічної осені були теплими, запитайте, будь ласка, чи готова вона чимось поступитися державі. Сто відсотково гарантую, що отримаєте таку ось пришелепувату відповідь:
—А що мені ваша держава дала?
—Як же що? ФАКТИЧНО ДАРМОВИЙ ГАЗ НА СУБСИДІЇ…
—Газ? Так газ усім дають…
А ось і не всім. Я, до прикладу, і всі мої домашні не отримують. І тут, мабуть, пора згадати про прописане мною вище — ‘’в-четвертих’’
Четверте ось яке. Воно полягає в тому, що всі сформовані місцевою владою (думаю, що далеко не завжди справедливо: здебільшого, по-родинному, по-кумівськи, по-сусідськи, по-корупційному) субсидії для так званих малоймущих, це є не що інше, як узаконена обдираловка моєї сім’ї і мільйони таких же, котрі ледве-ледве тримаються на плаву і котрі поспіль й утримують комуністичний притулок в суспільстві дикого капіталізму. Ви, приміром, гадаєте, що це держава виділяє кошти на оплату субсидій? Якби не так. Так ось знайте, що це саме ми фінансуємо цю комуністичну колонію дармовиків, сказати б, субсидантів. Ми значно більше в свою трудову пору працювали, горбатилися від тих, хто врешті-решт так і не зміг заслужити собі достойну пенсію на старість. І, відтак, ставши начебто ілюзорно багатшими, повинні тепер платити і за свій спожитий газ, за своє тепло і водночас за бідних. Зовсім таки з незрозумілого для мене приводу. Невесела, скажу вам, суспільна розкіш...
Як розчистити ці райські кущі для одних і прикоротити грабунок для інших, чесно кажучи, я, їй-право, не знаю… Це найбільша проблема нашого унікального і не до кінця сформованого суспільства...
