Про осоружне зазнайство пана Стеця і п'яте колесо до державної інформаційної брички
Що таке насправді міністерство владноїправди в Україні найкраще все таки знаю я. Від цього звіра на ланцюгу Банковоїмої душа та серце мають невигойні рубці на все життя. У боротьбі саме з цимнедолугим створінням часів недорікуватого Л. Кучми мені довелося заплатити понадсеми місяцями особистої свободи в казематах Лук’янівського СІЗО. Очолювану мноюв дев’яності роки минулого століття газету «Правда України», видання знайпотужнішим тоді у державі добовим тиражем понад 632 тисячі примірників(думаю, що цей рекорд часів незалежності України не перевершить ніхто й ніколи),було геть знищено, структуру редакціїбуквально розтоптано, протиправно конфісковано понад 600 тонн газетного паперу,1 мільйон 237 тисяч гривень з рахунку видання перекинуто до державного бюджету.Курс долара США тоді, зверніть увагу, складав 1:1,89. На дворі був 1998 рік.
А все почалося з того, що завказівкою Л. Кучми, тодішній міністр інформації З. Кулик, 28.01.1998-гопідписав наказ №7 по Міністерству інформації про «призупинення випуску газети «ПравдаУкраїни». З метою знищення опозиційного до влади видання. Це - зразокабсолютної безграмотності, необмеженого невігластва, правового самодурства, якіпанували за режиму русявого правителя. Адже відповідно до чинного законодавстваУкраїни і тоді також зупиняти, ліквідовувати видання мали право лише СУД, якщо,звісно, допущено юридичні порушення, або ЗАСНОВНИК чи засновники. А більше ніхто.
Тоді юридична освіченістьгромадян балансувала на рівні невігластва і тому багатьом здавалося, що все такі має бути, як скаже влада. Наша боротьба за скасування дикунського рішення Мінінформу,оскільки на підставі цього наказу друкарні відмовлялися випускати газету, «Укрпошта»– розповсюджувати видання, наштовхувалася на беззастережне угодництво владі збоку судової системи. Ну, що здавалося не зрозумілим було для Феміди, коли до прав і обов’язків Мінінформу не входило контролювативидання, в будь-який спосіб регламентувати їхній вихід у світ, а тим паче «призупиняти,зупиняти» друкування, відміняти державну реєстрацію. Але ж було чітке іконкретне розпорядження зверху - знищити. І судова колегія господарського судуУкраїни на чолі з суддею Станіславом Щоткою приймає вердикт: наказ №7Мінінформу залишити в силі.
Від того рішення суду поминуло шістнадцятьз половиною років. Але як сьогодні пам’ятаю, що колегію суддів очолював пан СтаніславЩотка. Перед початком процесу нам стало відомо, що він прийшов на посаду суддіз прокуратури і в нашій справі це було його перше головування в колегії з трьохсуддів. Учора, як лід на голову повідомлення: головою Державної судової адміністраціїУкраїни призначений Станіслав Щотка – ознайомтесьтут.
Отже, все повертається. В нашомуначебто демократичному суспільстві з’явився фільтраційно-кастраційний орган –Мінфінформ. І все той же пан Щотка тепер уже з головним суддівським молоткомнапоготові. Куди ж ми насправді прийшли, друзі?
Той, хто уважно читає мої блоги,міг помітити, що в них, а також у своїй публіцистичній книзі «Свічка на вітрі»,яку ви знайдете за цієюадресою, я не раз наголошував на тому, що Україна має давати гіднуінформаційну відсіч на комунікаційні випади агресора, закликав до створенняпевного центру інформаційного спротивув державі. Насамперед на базі Державного комітету телебачення й радіомовленняУкраїни, а також Державного інформаційного агентства «Укрінформ». Це двідержавних структури, які уже існують в ранзі міністерств. Там трудиться по 300-500людей. У них є чітке і конкретне завдання – забезпечити правдиве інформуваннянаселення України та зарубіжжя про події щодо російської агресії. А ще ж є незабуваймо Національна телекомпанія України (НТКУ). Крім того є Національнарадіокомпанія України (НРКУ). Обидві також державні структури. Загалом уже чотири полки, які відсотуютьплатню, черпають з державного казана кошти на своє проїдання за начебто одну й ту ж роботу.
Замість того, щоб навести лад уцьому господарстві, структурувати це подвір'я відповідно до вимог часу, владавирішила обзавестися п’ятим колесом до державної інформаційної гарби. Визапитаєте для чого?
Я відповідь на це питання для себезнайшов у словах кума пана Порошенка Юрія Стеця. Він заявив, що якби захотів,то хоч би зараз міг би очолити адміністрацію президента чи стати секретаремРНБОУ. Але вирішив побути міністром. (Про це читайте тут.)
Що це все як не банальне чванство?За якими заслуг абсолютний нуль.
Погляньте в що перетворився «Першийінформаційний» 5-ий телеканал, яким роками опікувався пан Стець. П’ять хвилин «новин»на початку доби, зчитаних з Інтернет видань, лизоблюдна передача про «Кабінети»з демонструванням екстра-нужників чиновників і море реклами. Канал 112.ua, який з’явився на цьому ж інформаційномуполі лише рік тому, за моїм переконанням, у разів двадцять перевершив занасиченістю, інформбагатством 5-ий телеканал. А які заслуги Ю. Стеця, яккерівника парламентського комітету зі свободи слова? Хтось запам’ятав бодайодне його рішення, а персональний виступ нардепа? Повна службова аморфність.Зате на ниві кумівства все квітує трояндами… Забийте лишень в Інтернет ці пошуковіпозивні, переконаєтесь…
І це такі люди прийшли на вищікомандні висоти, щоб реформувати Україну? Ганьба і зневага!
