Кличко на продаж: хто підбере мера?

Новий президент навряд чи стане підтримувати чинного столичного голову

Одна з останніх статей журналіста Сергія Рахманіна, де говориться, що Петро Порошенко мало чи не вимагав від Віталія Кличка присяги у тому, що той не стане балотуватися в президенти, відверто вразила. Не фактом закулісних ігор, а тією серйозністю та самозамилуванням, із котрими згадані персонажі дивляться на самих себе. Виходить, що чинний глава держави високо оцінює не лише власні шанси, але й у столичному мерові вбачає суперника, здатного посягнути на «його» президентство.

Ці двоє індивідів, вочевидь, гадають, що на дворі – межичасся 2013-2014 років, а вони обидва попивають каву в Відні, і в компанії ще одного свого партнера – Дмитра Фірташа – розігрують долю держави та її столиці. Не хотілося б засмучувати ані Петра Олексійовича, ані Віталія Володимировича, але їхній потяг давно пішов, й особливо це стосується київського міського голови. Останньому не світить не те, що президентство, але й мерство також. Власне, складно уявити жодну посаду, на яку Віталія Кличка могли б добровільно обрати виборці.

Своєю перемогою у 2014 та 2015 рр. Кличко, безсумнівно, має завдячувати президенту Порошенку. Але зараз стосунки між тим прохолодно-напружені, бо, якщо вірити інсайду Рахманіна, васальську клятву вірності Кличко так і не склав. Крім того, із наближенням президентських виборів в команді діючого глави держави посилюються відцентрові процеси. На початку липня в парламенті мав місце конфлікт всередині «Блоку Петра Порошенко». Глава найбільшої фракції парламенту Артур Герасимов посварився з групою депутатів з БПП, що орієнтуються на мера Кличка.

Непорозуміння сталося через законопроект №6424 «Про внесення змін до Житлового кодексу Української РСР та інших законодавчих актів України щодо забезпечення прав власників (користувачів) приміщень житлового будинку», який давно лобіює глава фракції Артур Герасимов. Мова в документі йдеться про обмеження використання квартир в багатоквартирних житлових будинках не за призначенням, в тому числі як офісів, готелів тощо.

Конфлікт спалахнув через різні погляди «кличкістів» та депутатів, які підтримують Герасимова, з приводу даної проблеми. Перші голосування провалили: як подейкували у кулуарах, через побоювання, що такий законопроект розсварить Кличка з власниками нелегальних хостелів та офісів. Що ж стосується решти фракції, то вона виступила на боці свого глави, а також – власників великих офісних центрів, котрі просили законотворців усунути конкурентів, які відверто демпінгують, використовуючи своє житло не за призначенням.

Протистояння в Раді завершилося тим, що «ударівці» почали погрожувати виходом із фракції, якщо остання негайно не переобере свого голову, усунувши Герасимова від керма. Але сценарій виходу є малоймовірним, бо всі надто добре пам’ятають про інцидент з Миколою Томенком та Єгором Фірсовим, котрі покинули лави БПП й невдовзі відчули на собі дію імперативного мандату, через що обом довелося скласти повноваження народних депутатів.  

У парламенті поточного скликання група Кличка та група Порошенка приречені триматися разом, проте очевидно, що наступні вибори їхня «дружба» вже не переживе. У Блоку Порошенка немає й не буде жодної мотивації, аби брати «кличкістів» в свій партійний список, й описаний вище конфлікт через дрібний, як видається, привід – зміни до законодавства в частині використання житлового фонду – дуже яскраво ілюструє ті протиріччя, котрі накопичилися між двома таборами, змушеними співіснувати в межах однієї фракції.   

Відмовившись від власної партії, «розчинивши» її в пориві покори, продемонстрованої Порошенку, Віталій Кличко припустився, напевно, найбільш значної і навіть фатальної для своєї політичної кар’єри помилки. Не маючи за плечима реальної політичної сили, він обнулив свої шанси на подальше брендування й просування себе як потужного лідера, а також мінімізував цікавість з боку інших лідерів, котрі могли б виявити до нього повагу та запросити до спілки.

Тут мені можуть заперечити, що у Кличка натомість лишався головний ресурс – мерство в столиці України, проте із плином часу в команді Порошенка дійшли висновку, що ставити на мерів міст є не надто перспективною затією з точки зору забезпечення потрібного результату на президентських виборах. Значно більшу користь в цьому відношенні чинному гаранту можуть принести глави обласних держадміністрацій, й Порошенко вже подбав про те, аби контингент останніх складався переважно з відданих особисто йому людей. Або (як варіант) із тих, на кого можна тиснути в рамках тієї чи іншої кримінальної справи.

Таким чином, мер Кличко більше не викликає у Банкової інтерес ані як носій потенційного адмінресурсу, ані як очільник партії, чий електорат може бути мобілізований в ім’я перемоги того чи іншого учасника президентських перегонів. На міському рівні Віталій Кличко також проявив себе як вкрай слабка фігура, котра фактично передала управління столицею в руки тріумвірату Столара-Микитася-Ніконова, а собі залишила виключно представницькі функції, не сперті на реальну владу чи важелі впливу.

Навіть для Петра Порошенка Кличка невдовзі стане (якщо ще не став) відіграною фігурою – тим паче після того, як мер Києва зважився на відкриту фронду й не відмовився публічно від президентських амбіцій. Якщо ж припустити, що наступним главою держави стане не Порошенко (а наявні рейтинги нібито й не залишають йому на це жодного шансу, оскільки Петро Олексійович посідає в них вже не другу і не третю сходинку, а подекуди й взагалі вилітає з першої п’ятірки), то будь-якому іншому президенту Віталій Кличко не потрібен й поготів. Бо надто нехаризматичний та несамостійний гравець, і це по-перше, а по-друге, наступний президент (ким би він не був), безперечно, прийде до влади зі своєю командою й з наміром лобіювати в мери Києва власного висуванця.

Що ж стосується киян, то з боку Кличка було б дуже необачно робити розрахунок на їхню симпатію. Звичайно, він може нафантазувати собі все, що завгодно (і це, схоже, його спільна з Петром Олексійовичем риса), проте, не зробивши для міста за 4 роки правління нічого корисного й суттєвого, пан мер навряд чи може міряти про другу, чи то пак, третю свою каденцію. Втім, я зовсім не виключаю, що після столичних виборів 2020 року Кличко не піде на пенсію, а вигулькне в якомусь іншому проекті чи русі, якщо тільки знайдеться самогубець, котрий покличе чемпіона до своєї команди. Та певний відсоток політичних суїцидів український істеблішмент скоює завжди, тож про Віталія Кличка ми всі ще неодмінно почуємо. Але вже – щиро на це сподіваюсь! – не в якості київського градоначальника.