Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
20.05.2015 14:04

Ще раз про особливості прифронтової економіки

Голова фонду муніципальних реформ "Магдебурзьке право", народний депутат України 4-х скликань, професор, доктор технічних наук

Держава не тільки не допомагає підприємствам, котрі опинилися поблизу проведення АТО, а лише доруйновує їхній бізнес

Якщо від війни страждає вся економіка країни, то економіка прифронтової, буферної зони страждає стократно. На Донеччині рівень промислового виробництва знизився у 2,2 рази порівняно з 2014-им. А якщо співставляти з мирним 2015 роком, то падіння сягає 31,5%. На третину скоротилася і кількість земель, придатних до проведення посівної – як через їх часткове замінування, так і через розміщення фортифікаційних споруд та військових підрозділів. В області росте безробіття, що особливо відчутно на тлі 400 тисяч неприкаяних біженців з території, захопленої сепаратистами. 
Втім, мер одного з найбільших міст регіону – Маріуполя – не бачить особливих проблем. 16 квітня 2015-го Юрій Хотлубей бадьоро відзвітував про те, що Маріуполь вперше за кілька останніх років перейшов з категорії дотаційних міст у категорію донорів. Втім, маріупольський градоначальник – персона специфічна. Так само, як і донецький губернатор Олександр Кіхтенко. Першому ще не забули георгієвську стрічку та участь у проросійському мітингу у березні 2014 року, а також «меморандум» з «ДНР» та дивні махінації з текстом постанови маріупольської міськради, якою самопроголошені республіки визнавались терористичними угрупованнями. Це те, що стосується Хотлубея.
До Кіхтенка ж – свій власний ряд претензій. За колаборацію з сепаратистами голову Донецької військово-цивільної адміністрації пропонував звільнити міністр МВС Арсен Аваков. Зі звільненням не склалося, і Кіхтенко в інтерв’ю продовжує розповідати журналістам, що він виступає не так за співпрацю з «ДНР», як за збереження потенціалу українських підприємств, що опинилися в руках путінських найманців. Між тим для підтримання бізнесу Донеччини можна було б зробити дещо справді корисне, проте перші особи регіону надто зайняті сумнівними прожектами, аби помічати очевидні речі.     
Не буду надто оригінальним, якщо зауважу, що малий та середній бізнес має значно більше значення для розвитку будь-якої економіки, аніж бізнес великий. Саме він є показником того, наскільки комфортно чи некомфортно почувається в державі середній клас, і чи наявний взагалі цей базовий прошарок. Спілкування з донецькими бізнесменами засвідчило серйозні проблеми навіть у тих, хто знаходиться на українській території і уникає обстрілів та руйнувань. Війна у безпосередній близькості відлякує потенційних поставщиків та покупців, руйнує транспортну логістику. 
Підприємці Донеччини, які минулого року виїхали до інших регіонів, а потім все ж повернулися додому, щиро розраховували на підтримку як Києва в особі Арсенія Яценюка, так і місцевої влади – тодішнього керівника області Сергія Тарути. Проте допомога не надійшла. Одна з компаній Тарути отримала держзамовлення на зведення укріпрайону довкола Маріуполя, цим участь олігарха у місцевих справах і обмежилась. Малий і середній бізнес отримав, таким чином, чіткий сигнал: порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих. З подібним станом справ довелося змиритися. Але від держави підприємці очікували бодай мінімального втручання – хоча б у тих моментах, які торкаються оподаткування.
Якщо знову повернутися до подій середини 2014-го, то одна з найбільш обговорюваних ідей щодо того, як допомогти бізнесу, стосувалась звільнення підприємців зони АТО від єдиного соціального внеску, який до 2015-го коливався у межах від 36,76 до 49,7%. Якби Кабмін пристав на таку пропозицію, а не вигадав непрацюючу лібералізацію ЄСВ, Донеччину минулоріч не покинули б 50-60% дрібних та середніх підприємців. Втім, відповідальність за їхні біди несе не лише Кабмін. Існує, наприклад, постанова маріупольської міської ради, згідно із якою при введенні в дію нового об’єкту бізнесмени мають сплачувати до місцевого бюджету 50% його вартості – ще до того, зрозуміло, як цей об’єкт почне приносити прибуток. Спроби скасувати постанову бодай на період тривання АТО успіху не мали.  
Іще один сюжет, пов’язаний з оподаткуванням. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, традиційно зараховується до місцевого бюджету. Законом України №1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення АТО» не передбачено звільнення від сплати податку на нерухоме майно. Але у той же час статтею 284-лю Податкового Кодексу органам місцевого самоврядування надається право встановлювати пільги щодо земельного податку, який сплачується на відповідній території. Як варіант це може бути часткове звільнення від сплати на певний строк або зменшення суми земельного податку лише за рахунок тих коштів, котрі зараховуються до відповідного місцевого бюджету.
Але і подібних преференцій ніхто з місцевих бізнесменів не отримав. У підсумку маріупольці скаржаться, що «Азовсталь» як підприємство-пільговик сплачує лише 1% податку за землю, на якій воно розташовано, тоді як дрібний та середній бізнес платить у рази більше. Як приклад можна навести долю одного з маріупольських підприємств – промислової бази на Лермонтовській, власник котрої мусить сплачувати лише податок на землю у сумі біля 280 тисяч гривень щорічно. Підприємство це – на самому «кордоні» між територією, котру контролює Україна та тією, що захоплена сепаратистами. Ані здати в оренду, ані продати цю базу вже неможливо – адже вона на «вогневому рубежі». Проте навіть це не робить державу більш поблажливою. Вона, як і раніше, вимагає з власника колосальні податки, чим свідомо доводить підприємство до повного банкрутства.
Міська рада буцімто й готова розглянути часткове скасування податків, проте вважає, що робити цього без синхронізації дій з центральною владою вона не має права. А тим часом Євросоюз у рамках 11-мільярдного пакету допомоги готовий виділити 110 мільйонів євро на підтримку українського малого та середнього бізнесу. Про це було заявлено емісарами ЄС 28 квітня 2015 квітня. Куди й на що підуть ці гроші – питання окреме. Інтуїція підказує, що окремо взятому підприємцю Донеччини легше від цих фінансових вливань не стане. 
На завершення додам, що стосунки з банками, які працюють з підприємствами у прифронтовій зоні – це ще одна сумна історія. Проблема в тому, що оформлення кредиту стало просто нереальним завданням. Жоден банк не надасть нині коштів для підтримки бізнесу у безпосередній близькості до АТО. Жоден не погодиться на відстрочку виплати кредиту. Банки можна зрозуміти – у них свій власний бізнес, ризикувати яким вони не бажають. Проте у ситуацію не бажає втручатися ані Нацбанк, ані уряд, ані місцева влада. В результаті кредитну лінію не відкриють навіть для тих, хто бажає зайнятися найнеобхіднішим – наприклад, налагодити постачання медичного обладнання, ліків чи реактивів.  
У кожній молодій демократичній країні, котра орієнтується на випробувані західні стандарти, заведено допомагати бізнесу, який тільки стає на ноги. Держава надає гарантії його розвитку та заохочує його, тобто виконує одну зі своїх головних функцій. Вона сама мусить бути зацікавлена у капіталовкладеннях туди, де згодом можна отримати непоганий прибуток. В умовах, коли анексовано Крим, новим туристичним та оздоровчим осередком міг би стати Бердянськ, проте там все так само безнадійно, як і у Маріуполі. Влада не хоче або не може інвестувати у перспективні напрямки. Діють все ті ж корупційні схеми, які душать і витісняють з ринку малий та середній бізнес, залишаючи лише дві категорії громадян – злидарів та олігархів. Чим довше триватиме подібний стан речей, тим менше лишається надії дочекатися бодай якихось змін на краще.  

Відправити:
Теги: податки
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи