Ґаджети, які ведуть нас до екологічної катастрофи

Електронні відходи – величезна проблема сучасності. Їх обсяги збільшуються втричі швидше, ніж чисельність населення планети.

Згідно глобального моніторингу електронних відходів ООН Global E-Waste Monitor, у 2019 році вони склали рекордні 53,6 млн тонн – близько 7,3 кг на кожного жителя Землі (правда, у когось 23 кг, а в когось 0,1 кг). До 2030 року щорічний обсяг може зрости до 74,7 млн тонн, тобто в десять разів перевищити за вагою піраміду Хеопса.

Причина сміттєвого «цунамі» – шалений споживчий попит на різні ґаджети та іншу електроніку (побутову техніку, автомобілі, навіть дитячі іграшки). При тому, що термін їх використання досить короткий – технології швидко змінюються, а ремонт виробниками у більшості випадків не передбачається. Плановане застарівання (навмисне створення товару так, щоб він через певний час став немодним чи непридатним до використання) – доведений факт.

При цьому ефективних методів вилучення цінних та рідкісних металів майже немає. Екологічно безпечна переробка викинутої електроніки – справа складна й дорога. Торік у світі було зібрано й утилізовано лише 17,4 % електронних відходів. І мова не тільки про те, що знищуються цінні, невідновні ресурси. Такі відходи ще й дуже токсичні. Тільки за минулий рік було викинуто 2,2 мільйона тонн матеріалів, що містять свинець, ртуть, кадмій і хром і т.д.

Поки що єдиним, хто серйозно взявся за проблему електронних відходів, став ЄС. Торік там було прийняте «право на ремонт» побутової техніки – виробників зобов’язали створювати продукцію таким чином, щоб її легко було ремонтувати, замінювати окремі частини, а також забезпечувати наявність запчастин протягом 10 років. З наступного року таке ж чекає на смартфони, планшети та ноутбуки. Єврочиновники планують ввести нову схему, яка дозволить споживачам легше продавати або повертати старі телефони, планшети та зарядні пристрої. А ще Єврокомісія має намір переконати виробників дозволити завантаження неавторизованого програмного забезпечення, з яким смартфон або планшет буде працювати навіть після припинення офіційної підтримки. Адже з часом виробники перестають підтримувати програмне забезпечення, «мотивуючи» таким чином користувачів на покупку нової моделі. Чи вдасться це – побачимо. Але в Європі вже зараз переробляється чи безпечно утилізується майже 40% електронних відходів. Це найвищий показник у світі.

Натомість в Україні практично немає потужностей для безпечної переробки та утилізації електронних відходів (працює кілька компаній, але обсяги дуже малі). І поки що немає умов для їх появи. В більшості сіл – а там проживає майже третина українців – немає навіть централізованого збору та вивозу відходів на сертифіковані полігони. Тому стара техніка, ртутні лампи й використані батарейки разом з усім іншим сміттям просто викидаються на околиці. При цьому одна батарейка, яка точно є у кожного, отруює 16 м2 землі. В Україну, до речі, завозять щорічно орієнтовно 2,5 тисячі тонн батарейок, і дуже малий відсоток з них потрапляє потім на переробку. Збір небезпечних відходів працює в деяких містах (у Львові навіть є своя лінія з переробки ртутовмісних відходів), багато роблять волонтери та окремі компанії. Але все це точкові рішення. Має бути системний підхід.

Насамперед держава повинна забезпечити ефективний збір небезпечних відходів. Має бути система заохочень та штрафів для населення. На жаль, рівень екологічної відповідальності в країні надто низький, щоб розраховувати лише на сумління громадян. Одночасно має бути створена широка мережа пунктів прийому небезпечних відходів та заводи з їх переробки/утилізації. Сама по собі переробка та утилізація електронних та інших токсичних відходів є дуже дорогою і бізнес без підтримки держави цим займатися не може. Потрібна якісна законодавча база – зараз вона зовсім неврегульована. Уряд має створити інвесторам відповідні умови, дати чіткі й зрозумілі правила гри й державні гарантії для інвестицій. А інакше екологічної катастрофи нам просто не уникнути.