Відповідальність Держави за протиправну не реєстрацію податкової накладної у ЄРПН

Умови для притягнення Держави за незаконне рішення, дію чи бездіяльність контролюючого органу щодо НЕ реєстрації податкової накладної у ЄРПН

1 березня 2023 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 925/556/21, провадження № 12-28гс22 (ЄДРСРУ № 109491932) досліджувала питання щодо умов для притягнення Держави за незаконне рішення, дію чи бездіяльність контролюючого органу щодо НЕ реєстрації податкової накладної у ЄРПН.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з 1 січня 2015 року покупець товарів / послуг не може включити ПДВ за відповідну операцію до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої у ЄРПН продавцем податкової накладної (крім випадків, встановлених податковим законодавством, коли підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, є інші документи (див. пункт 201.11 статті 201 ПК України)), а звернення з передбаченою пунктом 201.10 статті 201 ПК України скаргою на продавця є лише підставою для проведення контролюючим органом документальної перевірки для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку.Можливість подання платником податку скарги на продавця / покупця передбачена саме з метою зобов'язання останнього контролюючим органом до вчинення дій із коректного відображення у ЄРПН складених податкових накладних за результатами проведеної перевірки.

При цьому обов'язок проведення вказаної вище документальної перевірки продавця виникає у контролюючого органу в силу закону - пункту 201.10 статті 201 ПК України, однак цей обов'язок не перед покупцем і йому не кореспондує право покупця вимагати проведення перевірки.

Цими висновками Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків КАС ВС, зроблених у постанові від 14.07.2022 у справі № 420/14397/21, спірні правовідносини у якій стосувались включення до податкового кредиту сум ПДВ за податковою накладною від 11.08.2015, де КАС ВС, посилаючись на норми абзацу сімнадцятого пункту 201.10 статті 201 ПК України (в редакції з урахуванням змін, внесених Законом України від 16.07.2015 № 643-VIII, який набрав чинності з 29.07.2015; редакція діяла до 01.01.2016), дійшов висновку про те, що законодавець передбачив спосіб, у який покупець товарів / послуг може реалізувати право на податковий кредит незалежно від виконання продавцем обов'язку зареєструвати податкову накладну, а також вказав, що системне застосування норм абзацу двадцять п'ятого пункту 201.10 та пункту 201.11 статті 201 ПК України дає підстави для висновку, що звернення платника податку - покупця товарів / послуг із відповідною заявою є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, без отримання податкової накладної, зареєстрованої в ЄРПН.

Право на податковий кредит і пов'язаний із цим майновий інтерес

З викладеного вище Велика Палата доходить висновку, що з 1 січня 2015 року ПК України не встановлює для платника ПДВ механізм, який би дозволяв йому включити ПДВ за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у ЄРПН податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати.

Такий платник ПДВ також не має у податкових відносинах права самостійно спонукати контрагента до здійснення реєстрації, а також не може спонукати контрагента оскаржити незаконні рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, якщо вони були перешкодою у реєстрації податкової накладної у ЄРПН. Водночас саме від того, чи здійснить контрагент всі необхідні дії для реєстрації податкової накладної в ЄРПН, а у випадку незаконної перешкоди з боку контролюючого органу для реєстрації - від того, чи зможе контрагент успішно усунути ці перешкоди, фактично залежить виникнення права такого платника податку на податковий кредит з ПДВ.

У зв'язку із цим Велика Палата Верховного Суду нагадує, що в пункті 25 постанови від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18 вона вже звертала увагу на те, що обов'язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов'язку може завдати покупцю збитків. Тому позовна вимога покупця про зобов'язання продавця здійснити таку реєстрацію не є способом захисту у господарських правовідносинах і не підлягає розгляду в суді жодної юрисдикції. Натомість належним способом захисту для покупця може бути звернення до продавця з позовом про відшкодування збитків, завданих порушенням його обов'язку щодо складення та реєстрації податкових накладних (див. також постанову об'єднаної палати КГС ВС від 03.08.2018 у справі № 917/877/17).

Ураховуючи викладене, Велика Палата доходить висновку, що збільшення податкового кредиту є майновим інтересом покупця товарів / послуг, який з 1 січня 2015 року за загальним правилом реалізовується після виконання продавцем в публічно-правових відносинах з державою обов'язку скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну, адже із цим пов'язується виникнення у покупця права на віднесення відповідних сум ПДВ до податкового кредиту.

Водночас покупець не є стороною публічно-правових відносин між продавцем і контролюючим органом щодо реєстрації податкових накладних. До моменту виникнення права на включення суми ПДВ за операцію з придбання товарів / послуг до складу податкового кредиту взаємодія держави і покупця зводиться лише до можливості покупця подати на продавця скаргу, що в силу пункту 201.10 статті 201 ПК України зумовлює лише обов'язок контролюючого органу провести документальну перевірку продавця, спонукати виконати який покупець не може.

ВАЖЛИВО: Як наслідок, такий покупець також не може вимагати від держави відшкодування збитків, спричинених невиконанням контролюючим органом обов'язку з проведення перевірки, оскільки цей обов'язок контролюючий орган має не перед покупцем і його невиконання не вважається таким, що порушує якесь конкретне право платника податків.

Оскільки саме від продавця, який має визначений законом обов'язок вчинити дії, необхідні для реєстрації податкової накладної в ЄРПН (а також може у необхідних випадках ефективно оскаржити рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, які перешкодили виконати цей обов'язок), залежить реалізація покупцем означеного вище майнового інтересу, пов'язаного з одержанням права на податковий кредит з ПДВ за наслідками господарської операції, він (продавець) залишається відповідальним перед своїм контрагентом у господарській операції за наслідки невчинення цих дій.

Якщо перешкодою для вчинення продавцем дій, необхідних для реєстрації податкової накладної у ЄРПН, було незаконне рішення, дія чи бездіяльність контролюючого органу, то держава може бути притягнута до відповідальності перед постачальником за спричинену цим шкоду, зокрема, в результаті притягнення продавця до відповідальності його контрагентом.

У зв'язку із цим Велика Палата також звертає увагу на те, що у статті 114 ПК України, яка регулює особливості відносин з відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, підпункт 114.3.2. пункту 114.2 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає, що шкода, заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, може включати, зокрема, додаткові витрати, понесені платником податку внаслідок протиправних рішень, дій чи бездіяльності контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб (зокрема, штрафні санкції, сплачені контрагентам платника податку).

ВИСНОВОК № 1: Отже, законодавець установив механізм, за яким платник податків має право вимагати відшкодування шкоди, завданої протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, зокрема якщо це потягло притягнення його до відповідальності контрагентом.

Стосовно способів захисту платника податку

Висновуючи далі стосовно того, який ефективний правовий захист має платник податків, якому внаслідок неправомірних рішень, дій чи бездіяльності контролюючого органу були створені перешкоди у реєстрації податкової накладної в ЄРПН, Велика Палата звертається mutatis mutandis до своїх висновків, викладених у підпунктах 6.34-6.36 постанови від 16.11.2021 у справі № 910/11820/20. За висновками Великої Палати у цій справі, надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, де зазначено про те, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Як «ефективний» слід розуміти такий засіб, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний засіб повинен забезпечити відновлення порушеного права, а у разі неможливості такого відновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. За змістом ефективний засіб захисту повинен відповідати природі порушеного права, характеру допущеного порушення та наслідкам, які спричинило порушення права особи.

ВИСНОВОК № 2: Оскаржуючи рішення, дії або бездіяльність контролюючого органу, які перешкодили платнику податку здійснити реєстрацію податкової накладної у ЄРПН, платник податків намагається відновити порушене право. Натомість, звертаючись із позовом про відшкодування шкоди, завданої протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючого органу, платник податків намагається вже не відновити порушене право, а одержати компенсацію спричинених цим порушенням наслідків.

Щодо відшкодування шкоди, завданої контролюючим органом

Стосовно умов відповідальності держави

У пунктах 6.8-6.16 постанови від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 Велика Палата Верховного Суду виклала висновки про умови цивільної відповідальності держави за шкоду, завдану протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючого органу, які є застосовними також у цій справі.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками згідно із частиною другої цієї статті є, зокрема, витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною першою статті 1166 ЦК України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статті 1173, 1174 ЦК України передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Утім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є необхідними для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: 1) неправомірні дії цього органу, 2) наявність шкоди та 3) причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконане боржником.

Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

(!!!) Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а збитки - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до пункту 114.1 статті 114 ПК України особа, чиї права та/або законні інтереси порушено, має право на відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб.

Шкода, заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, відшкодовується державою за рахунок коштів державного бюджету незалежно від вини контролюючого органу, його посадових (службових) осіб.

ВИСНОВОК № 3: Стосовно висновку про неправомірність рішень, дій або бездіяльності контролюючого органу як умови деліктної відповідальності Велика Палата Верховного Суду звертається mutatis mutandis до власних висновків, викладених у підпункті 9.9 постанови від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20, та відзначає, що ухвалення попереднього судового рішення про визнання протиправними дій (бездіяльності) контролюючого органу (його посадових (службових) осіб) не є необхідним для вирішення іншої справи, у якій розглядаються позовні вимоги про відшкодування збитків (шкоди), завданих такими діяннями, а господарський суд може самостійно встановити наявність чи відсутність складу відповідного цивільного правопорушення, яке стало підставою для звернення до суду, шляхом оцінки наданих сторонами доказів.

Стосовно причинно-наслідкового зв'язку як умови відповідальності

Законний майновий інтерес Покупця в отриманні права на податковий кредит з ПДВ випливає з господарської операції, яку він як платник податку здійснює з іншим платником податку, від дій якого залежить, чи буде цей майновий інтерес реалізовано, про що Велика Палата виснувала вище.

Цей майновий інтерес не має своїм джерелом окремі спеціальні умови господарського правочину між продавцем і покупцем. Він виникає в силу норм податкового законодавства внаслідок відповідної господарської операції між платниками податку.

Слід зауважити, що включення в господарські договори положень про відповідальність продавця (виконавця послуг) за порушення обов'язку щодо складання та реєстрації податкової накладної та/або вчинення інших діянь, які можуть призвести до позбавлення покупця (замовника) можливості включити суму податку за відповідну операцію до складу податкового кредиту, є звичайною діловою практикою, що набула поширення у зв'язку зі змінами в податковому законодавстві з 1 січня 2015 року, про які йшлося вище.

За своєю правовою природою правочин, яким учасники господарської операції встановлюють відповідальність за ненадання зареєстрованої податкової накладної, порядок сплати штрафних санкцій, в частині, яка безпосередньо стосується майнового інтересу Покупця в отриманні права на податковий кредит з ПДВ, є правочином про порядок врегулювання шкоди, спричиненої порушенням цього інтересу. Цей правочин може бути вміщений у відповідний господарський договір, на виконання якого здійснюється господарська операція, внаслідок якої у платника податку в силу закону виникає цей майновий інтерес.

Установлення сторонами такого правочину розміру штрафних санкцій, який перевищує дійсні втрати, пов'язані з утратою майнового інтересу покупця в отриманні права на податковий кредит з ПДВ, може мати зобов'язуючу дію для сторін правочину, однак не становить підстави для збільшення розміру відповідальності держави, коли втрата майнового інтересу була наслідком неправомірних рішень, дій чи бездіяльності контролюючого органу.

Причинно-наслідковий зв'язок як умова відповідальності держави за наслідки неправомірних рішень, дій чи бездіяльності контролюючого органу простежується в розмірі дійсних втрат, пов'язаних з утратою майнового інтересу покупця на отримання права на податковий кредит з ПДВ. Натомість установлення сторонами господарського договору обсягу відповідальності, який перевищує ці втрати, залежить від їх волі, а притягнення продавця до відповідальності в обсязі, що перевищує дійсні втрати, не перебуває у причинно-наслідковому зв'язку з неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючого органу.

При цьому не заперечується, що розмір шкоди, спричиненої втратою майнового інтересу покупця в отриманні права на податковий кредит з ПДВ, може перевищувати суму податкового кредиту на положення пункту 114.3 статті 114 ПК України, який визначає, які втрати і витрати можуть становити шкоду, заподіяну протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, однак дійсний обсяг шкоди підлягає доведенню позивачем.

Саме лише зазначення у підпункті 114.3.2 пункту 114.3 статті 114 ПК України, що штрафні санкції, сплачені контрагентам платника податку, можуть включатись до складу шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, не означає, що сплата контрагенту штрафних санкцій у будь-якому розмірі становить достатню причину для визнання того, що вони знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку з такими протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів з огляду на викладені вище висновки.

ВИСНОВОК №4: Отже, у цій справі, зіштовхнувшись із протиправною перешкодою з боку контролюючого органу для виконання Продавцем необхідних дій, від яких залежало виникнення у Покупця права на податковий кредит з ПДВ, Продавець міг реалізовувати своє право оскаржити рішення, дії (бездіяльність) контролюючого органу (посадових осіб) (підпункт 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 ПК України), тобто усунути порушення закону з боку контролюючого органу, або вимагати відшкодування шкоди, спричиненої таким порушенням, якщо негативні наслідки порушення для нього вже настали.

ВИСНОВКИ щодо застосування норм права:

Застосовуючи в контексті спірних правовідносин норми статей 22, 1166, 1173 ЦК України, підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17, підпункту 114.3.2. пункту 114.2 статті 114 та пункту 201.10 статті 201 ПК України, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що збільшення податкового кредиту є майновим інтересом покупця товарів / послуг, який з 1 січня 2015 року за загальним правилом реалізовується після виконання продавцем у публічно-правових відносинах з державою обов'язку скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну.

Водночас покупець не є стороною публічно-правових відносин між продавцем і контролюючим органом щодо реєстрації податкових накладних. До моменту виникнення права на включення суми ПДВ за операцію з придбання товарів / послуг до складу податкового кредиту взаємодія держави і покупця зводиться лише до можливості покупця подати на продавця скаргу, що в силу пункту 201.10 статті 201 ПК України зумовлює лише обов'язок контролюючого органу провести документальну перевірку продавця, спонукати виконати який покупець не може.

Оскільки саме від продавця, який має законом визначений обов'язок вчинити дії, необхідні для реєстрації податкової накладної в ЄРПН (а також може у необхідних випадках ефективно оскаржити рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, які перешкодили виконати цей обов'язок), залежить реалізація покупцем означеного вище майнового інтересу, пов'язаного з одержанням права на податковий кредит з ПДВ за наслідками господарської операції, він (продавець) залишається відповідальним перед своїм контрагентом у господарській операції за наслідки невчинення цих дій.

(!!!) Якщо перешкодою для вчинення продавцем дій, необхідних для реєстрації податкової накладної у ЄРПН, було незаконне рішення, дія чи бездіяльність контролюючого органу, то держава може бути притягнута до відповідальності перед постачальником за спричинену цим шкоду, зокрема в результаті притягнення продавця до відповідальності його контрагентом.

Оскарження рішення, дії або бездіяльності контролюючого органу як таке, що спрямоване на відновлення суб'єктивного права чи законного інтересу, і вимога про відшкодування шкоди, завданої втратою цього права чи інтересу, є зверненням до конкуруючих способів захисту, одночасно надати які суд не може.