«Цивільний шлюб»: розпорядження майном без згоди іншого із подружжя

07 вересня 2016 р.предметом судового розгляду Верховним судом України була справа № 6-727цс16суть якої полягала в тому, що суди попередніх інстанцій установивши фактпроживання чоловіка та жінки однією сім’єю без шлюбу вважали, що квартира,придбана ними за час спільного проживання за спільні кошти, є їх спільноюсумісною власністю, а отже подальше укладання угоди, договору купівлі – продажущодо спірної квартири, без згоди «іншого із подружжя» є незаконним.

Однак, вища судова ланка з данимтвердженням не погодилась виходячи з наступного.

За договором купівлі-продажу одна сторона(продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власністьдругій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийнятимайно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільногокодексу України; далі – ЦК України).

Право продажу товару, крім випадківпримусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належитьвласникові товару (стаття 658 ЦК України).

ВАЖЛИВО: Згідноіз частиною першою статті 74 СК України, якщожінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собоюабо в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання,належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановленописьмовим договором між ними.

Необхідно також відмітити, що відповідно доп. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 р.  N 11«Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право нашлюб, розірвання шлюб визнання його недійсним та поділ спільного майнаподружжя» при застосуванні ст.  74 СК що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки,  коли чоловік тажінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між  ними  склалися  усталені  відносини,  що притаманні подружжю.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 256 ЦПК судвправі розглядати справи про встановлення факту проживання однією сім’єючоловіка та жінки без шлюбу за таких умов: має місце спільне проживаннячоловіка та жінки однією сім’єю, термін спільного проживання (не менше п’ятироків); мета встановлення факту (розподіл спільно набутого майна, спадкуванняза законом), крім того, важливою складовою є відсутність спору про право.

Разом з тим, досліджуючи судову практикущодо зміни правового режиму майна «подружжя» у випадку його поділу, необхіднозвернути увагу на Постанову Верховного суду України від 3 червня 2015 року усправі № 6-38цс15. Знаковою цю постанову робить те, що суд назвав критерії, якідозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна, зокрема це:

1) час набуття такого майна,

2) кошти, за які таке майно було набуте(джерело набуття),

3) мета придбання майна, яка дозволяєнадати йому правовий режим спільної власності подружжя.

ВАЖЛИВО: належністьмайна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактомпридбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами абопрацею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) тавизнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повиненустановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, щоджерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. (ПостановаВерховного суду України від 01.07.2015 р. справа № 6-612цс15 та від 16.12.2015р. справа № 6-2641цс15).

Відповідно до частини п’ятої статті 11 ЦКУкраїни цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду лише увипадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливістьвиникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та376 ЦК України.

У всіх інших випадках право власностінабувається з інших, не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів(частина перша статті 328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦК України про визнання прававласності не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набутераніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорюєнаявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа,який посвідчує його право власності.

Разом з тим відсутність такої згоди сама пособі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжябез згоди другого з подружжя, недійсним.

Так, пунктом 6 статті 3 ЦК України до засадцивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦКУкраїни та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжядоговору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодоюдругого з подружжя.

ВАЖЛИВО: Заналізу зазначених норм закону у їх взаємозв’язку можна зробити висновок, щоукладення одним з подружжя договору про розпорядження спільним майном без згодидругого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійснимлише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договірщодо спільного майна, та третя особа – контрагент за таким договором, діялинедобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не моглане знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісноївласності і що той з подружжя, хто укладав договір, не отримав згоди на це другогоз подружжя.

Аналогічний правовий висновок міститься й упостановах Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 р. (справа № 6-1622цс15),від 21 жовтня 2015 року (справа №6-1568цс15),  від 27 січня 2016року   (справа   №6-1912цс15)    та від 30березня 2016 року (справа № 6-533цс16).

Таким чином, у випадку виникнення подібноїситуації усудовому порядку покупцю необхідно доводити той факт, що останній не знавта і не міг знати про те, що спірне нерухоме майно належить на праві спільноїсумісної власності «цивільному подружжю», а отже під час оформлення угоди анінотаріус, ані покупець не повинні були пересвідчуватися у наданні «згоди іншогоіз подружжя» на укладення цього договору і, за таких обставин, правовихпідстав, передбачених частиною першою статті 74 та частиною другою статті 65 СКУкраїни, для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договорукупівлі-продажу немає.