Небесна Гвардія на варті України

Влітку 2014 р. ми опинились на межі втрати державності. Тоді ніхто не знав, що ця війна не на тижні, а на роки. І, що за свою волю та державу маємо платити занадто високу ціну...

Проти ночі 14 червня 2014 р. у небі над Луганськом прокремлівські терористи з так званої "ЛНР" збили військовий транспортний літак ІЛ-76. Тоді на борту перебувало 49 добровольців, що служили у лавах ЗСУ. На жаль, жоден у тій трагедії не вижив.

Серед полеглих був мій побратим, уродженець Токмака — Павло Левчук. Завжди усміхнений, привітний, а головне — палкий патріот України. Він був з когорти тих, кому боліло за Неньку, тож він — з перших днів на зимовому Майдані (2013-2014), а згодом — у перших лавах добровольців, що рушили на війну з окупантом, який сунув зі Сходу.

Йому судилося стати природженим викладачем у виші з суспільних наук (напередодні загибелі Павло Левчук захистив кандидатську дисертацію у ДНУ ім. О. Гончара). Натомість він обрав шлях воїна-десантника у 25-й бригаді. Друже, ти не поспішав жити, але знав, що без боротьби Україна ніколи не зможе стати повноцінною цивілізованою державою, тому твій Чин, якому ми з братом присвятили книгу "Повстання Ідентичності" — це нагадування про унеможливлення будь-якого миру з ворогом, про жадання перемоги української зброї та духу, про щастя наших дітей і онуків...

Згадую сьогодні Павла Левчука та інших полеглих у цій страшній катастрофі з болем та злістю, бо жоден з винуватців не покараний. Ця рана не дасть забути те зло, яке вчинили та продовжують чинити московські окупанти на українській землі! Спіть спокійно, наші Герої.