У нашій історії ніколи не буває щось зарано чи запізно. Визначні події стаються вчасно, або ніколи. От скажімо проблема перенесення Різдвяних свят, що деякі намагаються подати як відмову від традиції…
Українці вже давно живуть на два календарі, хоч і святкують з усім світом Новий рік проти ночі 1 січня. Проте деякі навіжені ретрогради, плекаючи "юліанські традиції", відзначають прихід старого-нового року аж 14 січня! А між тим, обидві ці дати у наших пращурів вважалися святом Маланки та Василя.
Про регіональні особливості не має сенсу вести мову. Бо на Галичині й на Закарпатті з Буковиною своя естетика і колорит святкування, яку можна відчути, відвідавши кожен край окремо. Доля ж, вчинки якої судити не нам, розкидала націю Шевченка і Бандери всім світом, давши привід для збереження тих звичаїв, яким були вірні наші далекі пращури.
От у заокеанських українців, котрі мешкають на Мангеттені, святкування Нового року проходить разом із частуванням Щедрого вечора. Цю традицію навіть показували в одному з американських серіалів (CSI: NY)! Після родинної вечері наймолодші зодягаються у традиційні костюми та йдуть по навколишнім хатам водити козу.
На правду, мангеттенський Щедрий вечір української діаспори нічим не відрізняється від того, який святкується у Чорткові чи Рахові. Поки дівчата щедрують і співають пісень, хлопці у костюмах веселять перехожих сценами з Вертепу. Цікаво, а як ганяють чорта нью-йоркські парубки в кожухах англійською говіркою?!
Мешканці ж цегляних й бетонних споруд району Іст-Віллідж, що заздалегідь прикрасили свої домівки ялинками, а двері — вінками, радо вітають театралізоване дійство наших далеких співвітчизників. Частування кутею під щедрівки, яке продовжується на місцевому вуличному Різдвяному ринку, викликає в навколишніх неабияке задоволення, стати причасником української культури. Завершуються урочистості під ранок у катедрі Святого Юра, де зморена, але щаслива громада віддає шану і подяку за пережитий рік Богу.
P.S. Пам'ятаю, як у дитинстві не любив щедрувальників і колядників, бо приходили під ранок, засівавши крупами підлогу, за ще й треба було платити. Звісно, що у спальному районі постсовкового Запоріжжя підтримка нашої спадщини, то неабияка сміливість, хоча зазвичай колядниками й щедрувальниками були молодики напідпитку, а не дітвора. Нині ставлення змінилось, але тих, хто засівав би хату і співав щедрівок вже нема, мабуть, у теперішнього молодого покоління інші пріоритети, шкода...
