Хто не годує своєї армії, той скоро годуватиме чужу

Проблема пенсійного забезпечення офіцерів української армії потребує невідкладного вирішення на інших принципах

Накопичувальні пенсійні програми для офіцерів. Досвід ізраїльської армії 

Заслуги армії перед суспільством не підлягають сумніву, а офіцери, особливо ті, хто брав участь у бойових діях, повинні мати гідну винагороду, у тому числі й пенсії, які вони отримають після закінчення служби.

Нинішні підходи до пенсійного забезпечення та «ручні режими» підвищення пенсій офіцерському складу в Україні не гарантують гідних пенсійних виплат і вимагають великих витрат з бюджету, а тому мають бути змінені. Проблема пенсійного забезпечення офіцерів української армії потребує невідкладного вирішення на інших принципах.

Після розпочатої 2003 року реформи пенсійна система Ізраїлю характеризується домінуючою роллю обов’язкових пенсійних накопичень. З 2004 року це джерело пенсійного забезпечення стає основним для всіх громадян, у тому числі й для офіцерського складу. Кожний офіцер, як і будь-який працівник, зобов’язаний фінансувати свою майбутню пенсію спільно зі своїм роботодавцем — Міністерством оборони. Чому б не застосувати цей досвід для офіцерів української армії, якщо перехід до обов’язкової накопичувальної пенсійної системи однаково неминучий?

Реформа системи пенсійного забезпечення офіцерського складу

В Ізраїлі з початком пенсійної реформи, що полягає в переході до обов’язкової накопичувальної пенсійної системи, 2003 року було прийнято рішення про єдині підходи до пенсійного забезпечення як офіцерського складу, так і цивільних осіб. Зміни торкнулися й принципів фінансування пенсій, і кола осіб, які мають право на пенсію за вислугу років.

Для початку всі особи офіцерського складу після досягнення певного віку та звання підлягають атестації. Ті, хто не пройшов атестації, підлягають звільненню в запас без права на пенсію за вислугу років. Учасники нової пенсійної системи, звільнені без права на пенсію за вислугу років, зможуть отримувати пенсійні виплати за рахунок сум пенсійних накопичень у недержавних пенсійних фондах (тобто з накопичувальної пенсійної системи) після досягнення ними загальнодержавного пенсійного віку. Учасники старої пенсійної системи мають право на одержання пенсійних виплат від Міністерства оборони після досягнення ними загальнодержавного пенсійного віку в розмірі 20% останньої зарплати, але за умови, що вони на момент звільнення з армії мали вислугу не менш як 10 років. Нині офіцер може претендувати на пенсію від Міністерства оборони (це і є пенсія за вислугу років) тільки при одночасному дотриманні двох умов: вік — не молодше за 42 років і служба на відповідних посадах — не менш як 15 років. Після досягнення загальнодержавного пенсійного віку офіцери як учасники пенсійних систем мають право на отримання виплат із двох джерел.

Джерела пенсійних виплат

Перше джерело — кошти Відомства національного страхування (Бітуах Леумі).

Пенсіонерам виплачується допомога зі старості двох видів, які можна (для простоти) називати як «безумовна» і «умовна». «Безумовна» допомога виплачується незалежно від доходу пенсіонера. Право на неї мають чоловіки й жінки, що досягли віку 70 років.

Для призначення виплат «умовної» допомоги зі старості застосовуються критерії оцінки доходу (tested means). Вік, що дає право на «умовну» допомогу зі старості, прийнято називати пенсійним. Для осіб, звільнених з військової служби, такий вік становить 67 років (чоловіки) або 64 роки (жінки).

Розмір такої допомоги (пенсією ці невеликі суми назвати складно) не перевищує 15–20% середньої зарплати в Ізраїлі, що явно недостатньо для відповідності світовим стандартам пенсійного забезпечення (40–65%).

Друге (основне) джерело — пенсійні накопичення, сформовані протягом трудової діяльності (служби) за рахунок пенсійних внесків, сплачених як офіцером, так і його роботодавцем — Міністерством оборони (далі — МО), а також інвестиційного доходу на ці внески, нарахованого недержавними пенсійними фондами (далі — пенсійний фонд або НПФ). Розглянемо це джерело докладніше.

Що відбувається на старті та як вибирають пенсійний фонд?

Відраховувати внески на пенсійні накопичення — обов’язок офіцера від першого дня служби. Під час укладання контракту на проходження служби офіцер зобов’язаний повідомити своєму роботодавцю (МО) реквізити НПФ, у якому він уже накопичує (якщо працював до служби) або накопичуватиме кошти для майбутньої пенсії. Саме до цього фонду МО зобов’язане буде робити свої відрахування та перераховувати частину грошового утримання офіцера, щоб сформувати його накопичення до настання пенсійного віку. Право вибору НПФ безумовно належить офіцеру. Роботодавцю (начальнику) заборонено будь-яким чином впливати на вибір фонду офіцером. Санкції проти роботодавця, який перешкоджав вільному волевиявленню, передбачають великий штраф (до 1,8 млн шекелів) або тюремне ув’язнення строком до року.

Якщо до моменту укладання контракту офіцер так і не вибрав фонду, це за нього обов’язково робить роботодавець. При цьому МО не має права вибрати фонд для офіцера на свій розсуд. Правила такого вибору чітко регламентовані законодавством. Вибір НПФ може здійснюватися МО тільки з числа фондів, відібраних для таких (офіцерських) пенсій Міністерством фінансів на відкритому конкурсі. Останнє як критерій відбору використовує не тільки надійність і ефективність роботи фонду, а й мінімальний розмір плати (комісійних) за обслуговування індивідуальних пенсійних рахунків учасників із числа осіб офіцерського складу. Саме таких фондів небагато, з одним із них МО співпрацює майже десять років. Причому мінімальна плата за обслуговування не поширюється на пенсійні накопичення (рахунки) інших учасників фонду, крім осіб офіцерського складу. Такий підхід позитивно впливає на кінцеву вартість фінансування офіцерських пенсій як офіцером, так і МО, — що менше комісійні, то більшими будуть розміри накопичень і пенсій для даних ставок відрахувань.

Після звільнення зі служби (або зміни місця роботи), як правило, виникає питання: продовжувати чи не продовжувати пенсійну програму в даному фонді? Якщо офіцер звільняється, то привілейовані умови обслуговування пенсійного рахунку (низькі комісійні) припиняються, і йому слід прийняти рішення — залишити пенсійні накопичення в даному фонді, обраному раніше МО, чи перевести їх до іншого фонду на свій розсуд. Така можливість є завжди, — офіцер має право як у період проходження служби, так і після звільнення перевести пенсійні накопичення, що належать йому, до будь-якого пенсійного фонду.

Накопичувальна пенсійна програма: як вона фінансується та працює

Кожний офіцер зобов’язаний сплачувати пенсійні внески зі свого грошового утримання в обраний ним недержавний пенсійний фонд. 2004 року цей внесок становив 1% від щомісячного грошового утримання, а з січня 2005-го був збільшений до 2%. Поступово пенсійний внесок офіцера виріс до 6% грошового утримання. У такий самий спосіб змінювався й солідарний внесок роботодавця — МО. Крім того, МО також платить 6% до НПФ на формування суми, необхідної для виплати компенсації при звільненні офіцера. Слід зауважити, що при звільненні офіцера з ініціативи МО останнє повинне збільшити виплати компенсації, виходячи з суми накопичень від додаткового внеску 2,33%. У такий спосіб внески на компенсацію при звільненні з армії становлять 8,33% (6%+2,33%).

На даний час відрахування (пенсійні внески) на накопичувальну пенсію офіцера розраховуються у відсотках його грошового утримання та проводяться за законом про обов’язкову пенсію в такий спосіб:

• 6% — офіцером із його грошового утримання;

• 6,5% — роботодавцем із бюджету МО;

• 6%+2,33% — роботодавцем із бюджету МО (для виплати компенсації на випадок звільнення офіцера зі служби).

Усі ці відрахування (пенсійні внески) не лежать без руху й не йдуть на виплати нинішнім пенсіонерам, а інвестуються НПФ в інструменти (активи), що дають дохід. За рахунок доходу, отриманого від активів, сума сплачених внесків значно приростає, за законом складних відсотків, і служить фінансовою основою пенсійних виплат із персональних накопичень, сформованих упродовж служби та наступних років до закінчення виплат. Такий принцип роботи НПФ (капіталізація) реалізований не тільки в Ізраїлі. Схожим чином функціонують НПФ у багатьох країнах світу, у тому числі й в Україні.

Перевага такої системи в тому, що, незалежно від характеру подальших відносин офіцера з роботодавцем, усі пенсійні накопичення офіцера в сумі сплачених ним та його роботодавцем внесків, а також нарахованого на них інвестиційного доходу пенсійного фонду, є його власністю, якою він розпоряджається згідно з законом. Ці накопичення підлягають успадкуванню як за законом, так і за заповітом власника, незалежно від початку виплат.

Для ефективного зростання накопичень НПФ може, зважаючи на вікові параметри учасника (офіцера), пропонувати йому на вибір різні інвестиційні портфелі (для спрощення назвемо їх «кошиками»). Діапазон інвестиційних інструментів НПФ досить широкий — від державних цінних паперів і банківських депозитів до акцій та облігацій компаній, які котируються на фондових біржах, і нерухомості. Чим більше в «кошику» ринкових інструментів (наприклад, акцій компаній, які котируються на біржах), тим вищими можуть бути дохідність і зростання суми пенсійних накопичень.

Водночас така система містить у собі й ризики, які полягають у тому, що в певний момент котирування акцій можуть знижуватися (падати), і частина суми накопичень у «кошику» може зменшитись. Коли до початку виплат залишається кілька десятків років (людина тільки починає служити), то такі втрати зазвичай можуть бути компенсовані доходом від майбутнього зростання котирувань (падіння ринків, як правило, змінюються їх зростанням). Але коли до пенсії залишається не дуже багато часу, то розумніше буде вибрати стратегію з нижчими ризиком і дохідністю, але при цьому зберегти вже накопичені суми.

Зазвичай більшість людей мало тямлять в інвестиційних стратегіях, не мають досвіду роботи на фондовому ринку й не приймають самостійних рішень про вибір того або іншого «кошика». Тому кожен фонд стандартно вибирає для таких учасників збалансований варіант «кошика», в якому неодмінно переважають інструменти з гарантованою дохідністю (державні й високоякісні корпоративні облігації тощо). Крім того, всередині такого «кошика» НПФ розміщує безліч (десятки й сотні) інструментів із різними показниками дохідності та термінами погашення (виплат). Кожне таке «золоте яйце» обов’язково (за законом) зберігається у своїй «упаковці» окремо від інших. Оскільки вартість кожного «яйця» змінюється в різні періоди часу, то це слугує захистом від одночасного різкого зниження вартості пенсійних накопичень учасника фонду.

Пенсійні виплати: кому, коли і скільки?

Право на отримання виплат із пенсійного фонду виникає при настанні пенсійного віку. У виняткових випадках (інвалідність, захворювання) допускаються виплати з НПФ до настання пенсійного віку. Крім того, можна достроково зняти гроші, призначені для компенсації на випадок звільнення або погіршення умов праці. Однак слід пам’ятати, що ці кошти (компенсації) можуть становити до 30% суми пенсійних накопичень. Тому важливо не позбавляти себе значної частини пенсії й намагатися не користуватися цими грішми без крайньої потреби до настання пенсійного віку. До того ж за їх дострокове зняття податкове управління накладає штрафи, а також доведеться заплатити податок у розмірі 35–50% від суми виплат. Рекомендується почекати зі зняттям цих сум, як мінімум, до 60 років, — штрафи після настання цього віку вже не накладаються, хоча податки за високою ставкою ще мають місце. Щоб уникнути таких втрат, можна за необхідності скористатися позикою від фонду під низькі, порівняно з банками, відсотки в розмірі до 80% накопичень на термін до семи років (накопичені гроші слугують заставою).

Що ж до пенсійних виплат із накопичень, сформованих у фондах, то вони здійснюються таким чином. Пенсія після її призначення виплачується пенсіонерові довічно, тобто впродовж усього його життя. Для цього він укладає договір зі страховою компанією, який оплачується за кошти його пенсійних накопичень. При виході на пенсію під час оформлення документів на одержання пенсії з пенсійної програми людині пропонують вибрати варіант пенсійних виплат. Від цього вибору залежать як розмір пенсії, так і права спадкоємців на одержання сум, які залишаться після смерті пенсіонера. Попри все розмаїття варіантів, найпоширенішою є одна з таких опцій:

1. Гарантоване отримання пенсіонером мінімальної кількості пенсійних виплат, обумовлених договором.

2. Виплата пенсіонерові довічної пенсії, а після його смерті — довічна виплата 60% розміру його пенсії тому з подружньої пари, хто залишиться.

У кожному з цих варіантів немає такого, що в якийсь момент «гроші скінчилися», і пенсіонер залишиться без виплат до кінця життя.

Однак можлива ситуація, коли смерть пенсіонера настає через кілька місяців або років після виходу на пенсію, і при цьому він отримав менше виплат, ніж було обумовлено договором про «мінімальну кількість виплат».

Якщо пенсіонер вибрав опцію «мінімальна кількість виплат», то його нащадки (це не обов’язково може бути одне з подружжя) одержать усі платежі, яких він не встиг отримати за життя. Наприклад, пенсіонер вибрав опцію «мінімальна кількість виплат 240» (тобто 20 років). Якщо він прожив після цього 25 років, а отже отримав 300 виплат за 300 місяців (більше, ніж 240), його нащадки не отримають нічого. Але якщо він прожив після початку отримування пенсії десять років, тобто встиг одержати всього 120 пенсій із належних йому 240, то після його смерті нащадки одержать ще 240—120=120 пенсій.

Якщо ж пенсіонер вибрав другу опцію, то він отримає довічну пенсію заздалегідь визначеного розміру, а після його смерті вдова (або вдівець) отримає довічну пенсію в розмірі 60% від пенсії чоловіка. Після смерті вдови (вдівця) більше ніхто нічого не отримує.

Яким може бути розмір першої пенсії? Для цього потрібно розділити суму пенсійних накопичень на кількість виплат. Оскільки пенсія платиться довічно, то страхова компанія попередньо розраховує такий «дільник», виходячи із середньостатистичної тривалості життя чоловіків і жінок після досягнення пенсійного віку. Для цього використовуються таблиці смертності та прогнози зростання тривалості життя чоловіків і жінок. Це робиться страховою компанією для того, щоб у більшості випадків не переплачувати пенсії з «власної кишені», тобто заплатити пенсіонеру (його нащадкам) не більше за суму його пенсійних накопичень. Наразі «дільник» приймається таким, що дорівнює 240 (тобто передбачається, що отримувач пенсії проживе близько 20 років після першої виплати).

Пояснимо це на прикладі. Припустімо, пенсійні накопичення на момент оформлення пенсії становили суму 2 млн шекелів. Тоді розмір першої виплати дорівнюватиме 1 000 000 : 240 = 8 333 шекелі. Описані вище правила виплат із накопичувальної пенсійної програми стосуються всіх категорій офіцерського складу — як звільнених без права на пенсію (за вислугу років) від МО, так і тих, хто таке право отримав.

При настанні віку 67 років для чоловіків і 64 роки для жінок вони мають право на довічне отримання таких пенсійних виплат зі страхової компанії відповідно до обраного ними варіанта. Рішення про вибір варіанта виплат приймається один раз і надалі не може бути змінене.

***

Кожен офіцер Ізраїлю, як і будь-який працівник, зобов’язаний фінансувати свою майбутню пенсію спільно зі своїм роботодавцем. Така політика не тільки підвищує відповідальність офіцера за свою пенсію, а й мотивує до професійного зростання, без якого неможливо пройти атестацію, що дає право на виплати ще до настання загальнодержавного пенсійного віку. Водночас «портативність» пенсійних накопичень (можливість перевести їх до іншого фонду) і право власності на суми накопичень слугують додатковим соціальним захистом офіцера, навіть коли він звільняється без права на пенсію за вислугу років від МО. Таким чином, кожен місяць служби в армії винагороджується як грошовим утриманням, так і особистими пенсійними накопиченнями, фінансованими роботодавцем із першого дня офіцерської служби.

Чому б не започаткувати цей позитивний досвід для офіцерів Збройних Сил України? Адже перехід на стандарти передових армій світу має, серед іншого, супроводжуватись і підвищенням соціальних стандартів.  Як в українському війську, так і – суспільстві.