На з’їзд освітян Микола Азаров прийшов, як барин до холопів. І влаштував педагогам урок застою.От тільки владі невигідно фінансувати освіту в достатньому обсязі.
Нещодавнійз’їзд освітян, проведений Табачником за рік до парламентських виборів 2012року, став очікуваним сеансом навіювання про «покращення життя вже сьогодні».
Іншогонавряд чи можна було чекати. Якщо б освітянська спільнота сама збиралася навіче для вирішення нагальних проблем, тоді б могла відбутися ділова розмова.Інша справа, коли начальник збирає підлеглих. Як то кажуть, хто замовляє музику– той і танцює...
На з’їздосвітян прем’єр-міністр Микола Азаров прийшов, як барин до холопів. І влаштувавпедагогам урок застою.
Переконуваву необхідності зміцнення дисципліни. Безсоромно розповідав байки про освітнюреформу, при тому, що гроші на всі інновації давно «розпилені» і до шкіл таВУЗів завідомо не дійдуть.
Висловивневдоволення поганим вихованням молоді: мовляв, радикалів вирощуєте. Вчивпедагогів прищеплювати учням любов до уряду. Мало не заспівав на мотив відомоговірша Сосюри: «Любіть регіони, як сонце, любіть!..».
Захід проводився у стилі «політінформації» 70-х роківминулого століття. Це можна зрозуміти: під час виборів бідні, залякані, алеграмотні та авторитетні в народі педагоги працюватимуть у виборчих комісіях.Без їх участі важко буде виконати заплановані на Банковій масштабніфальсифікації на користь партії влади.
Азаров запломбом нагадав про кілька копійчаних «підвищень зарплатні», як про великущедрість влади. Його засміяли, але жоден з делегатів не наважився вступити зпрем’єром у полеміку. Більше того, владі вдалося добитися від делегатів майжеодностайного схвалення і одіозного проекту змін до закону про вищу освіту, і«програми розвитку освіти до 2021 року».
Думаю,делегати з’їзду не обманювали себе. Ніякої програми розвитку освіти, окрімозвученого плану зміцнити дисципліну і рішуче покінчити з шкільними туалетами,вони не почули. Тож, голосуючи за порожню «програму», педагоги просто далимандат довіри цій владі на наступні 10 років, сподіваючись отримати у обмін налояльність хоча б якісь кошти у вирі стрімкого підвищення цін, тарифів,вартості життя.
От тільки владі невигіднофінансувати освіту в достатньому обсязі. Вигідніше – тримати на голодномупайку.
По-перше,щоб задовольнити попит олігархів на дешеву робочу силу неграмотного народу.
По-друге,щоб вчителі і завтра, і через десять років були зговірливими.
По-третє,щоб класти бюджетні кошти у чиновницькі кишені.
Аобіцянки даються тільки для того, аби жевріла надія. Щоб люди корилися владі ісподівалися на краще, не знаючи, яка прірва попереду. Як не знали про це громадяниСРСР доби застою, слухаючи лектора обкому про загнивання Заходу та ріствідсотків жиру у вітчизняному маслі.
