Моє бачення майбутньої України
Йшов черговий день війни. Жорстокої, кривавої, безжальної. Війни, яку почали проти нас за те, що ми насмілилися мріяти про майбутнє.
Йшов черговий день війни. Жорстокої, кривавої, безжальної. Війни, яку почали проти нас за те, що ми насмілилися мріяти про майбутнє. На жаль, росії цього ніколи не зрозуміти, оскільки там про майбутнє не мріють вже давно - ця країна вже давно живе минулим. Ви можете подумати, що я маю в першу чергу писати про позицію США чи про інформаційні операції. На це ще буде час та можливість, однак чи має роль «балакаючої голови» сенс, якщо не дивитись у майбутнє, не думати про нього?
Заходити в інтернет стало важко, особливо коли ти знаходишся в іншій країні. Хочеться закритись у собі та спробувати зрозуміти - як світ став таким жорстоким? Коли світ почав дивитись назад, а не вперед? Зараз я намагаюсь зрозуміти це в першу чергу для себе, оскільки теперішня війна - це війна за наше майбутнє та право його створювати. Важко думати про те, що буде завтра, коли сьогодні бачиш фото та відео трупів у своїй країні, море крові невинних людей, які жили і також дивились у майбутнє. Як я вже казав раніше, для росіян відчуття майбутнього є чужим, вони завжди дивляться у минуле.
Однак зараз нам всім важливо зрозуміти, що те, що відбувається зараз, не минеться просто так. Це великий екзамен українського суспільства з предмету «Національна ідентичність». Це шанс розставити пріоритети та переоцінити важливі елементи нашого життя, хоч і за таку високу ціну.
Я щиро вірю, що після завершення війни ми швидко відбудуємо нашу країну. Вона стане сильнішою, міцнішою, витривалішою. Вона буде ядром європейської сили. Українське суспільство усвідомить, що взаємоповага, важка праця, чесність, справедливість та людяність мають супроводжувати нас у всьому, що ми робимо - чи це державна посада, чи це робота вчителя у сільській школі. Ми нарешті усвідомимо силу совісті - того, чого немає і не було у росіян і того, що зробить нас відмінними від росії та тих, хто підтримав її. Ми житимемо у країні з стабільними інституціями та свободою самовираження.
Я вірю, що українська освіта стане адаптованішою до нових викликів, сучаснішою та більш практичною, завдяки чому українська молодь стане рушієм змін та лідерською силою трансформаційних процесів у нашій країні. Я буду радий долучитись до цього і знаю багатьох представників української молоді, які теж до цього готові.
Українська політика нарешті має піти вперед, а не стояти на місці з одними і тими ж персоналіями у кріслах. Вона має адаптуватись до волі народу та обставин геополітичної арени. У ній працюватимуть в першу чергу особи, що мають значний досвід та високий рівень знань, зокрема, отриманий за кордоном.
Я сподіваюсь, що українське суспільство нарешті відпустить меншовартість і почне жити у 2022 році, а у деяких галузях вже у 2032. Ми маємо зрозуміти, що не є гіршими за когось, а подекуди навіть кращими. Українці є великою силою, яка здатна трансформувати світ, і нам не варто втрачати цієї риси за мирних часів. Повірте, вони скоро настануть.
Війна принесла у багато українських домівок горе та втрати. Однак для того, щоб ці втрати не були марними, нам варто рухатись далі. Ми можемо легко потрапити у пастку «вічної помсти», яка змусить нас стояти на місці. Так, помста може бути конструктивною силою, якщо не жити нею, а вміти її доречно і дозовано використовувати, але вона легко може перетворитись на деструктивну для суспільства силу.
За таких обставин важко думати про майбутнє. Однак нам потрібно це робити, бо тоді ми знаємо за що боремось. Найкращою вдячністю нашим воїнам, які захищають наш дім, буде зробити цей дім кращим для всіх нас. Надія - те, що веде нас цим важким, але важливим шляхом. Так і переможемо.
- Справжніх вбивають по справжньому Володимир Горковенко вчора о 23:22
- Реформа оренди землі: стане простіше чи постраждає прозорість ринку? Валентина Слободинска вчора о 17:25
- Довіра – валюта впливу: секрет ефективного лідера Ольга Духневич вчора о 02:37
- Трансформація демократії чи її дефіцит - кейс України Ірина Овчар 30.08.2025 22:41
- Брекети після 30: чому ніколи не пізно подбати про усмішку Анастасія Опанасюк 30.08.2025 21:53
- Податкове свавілля в Україні: як держава знищує малий бізнес Олександр Рось 30.08.2025 15:30
- Проблеми з виплатами "бойових" під час лікування за кордоном після поранення Анжела Василевська 29.08.2025 16:07
- ТСК не дала рейдерам захопити фермерське господарство на Київщині Галина Янченко 29.08.2025 16:02
- Оперативний кадровий профайлінг: як швидко оцінити людей і мінімізувати ризики бізнесу Василь Фенчак 29.08.2025 15:42
- Пам'ятати – означає діяти Євген Магда 29.08.2025 10:15
- Стрес під контролем Олександр Скнар 28.08.2025 13:57
- І справедливість для всіх... Євген Магда 28.08.2025 13:48
- "Подарунок" від уряду: як під виглядом підтримки забрали пільги у багатодітних сімей Дана Ярова 28.08.2025 11:00
- Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом: правда, яку не можна замовчувати Галина Скіпальська 28.08.2025 06:00
- Мобінг: щоденник офісного терору Владислав Штика 27.08.2025 21:13
-
Україна підписала історичну угоду щодо захисту океанів
Бізнес 16145
-
Обманути всіх. Четвірка найвідоміших шахрайських технокомпаній
Технології 14920
-
Укрзалізниця завершила модернізацію двох електричок – фото
Бізнес 6399
-
Чи може ChatGPT замінити лікаря: 8 історій з практики медиків
Життя 4636
-
Анемія чи просто перевтома: як розпізнати дефіцит заліза та коли бити на сполох
Життя 3415