Щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї

Дійти консенсусу у разі виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини шляхом мирних переговорів та досягнення домовленостей – доволі складно.

Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України, ч.1. ст.5 Сімейного Кодексу України (далі СК України) держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї.

Згідно статистичних даних Міністерства юстиції України, за 9 місяців 2020 р. українці у 5 разів більше одружувалися, ніж розлучалися. У 2019 р. кількість шлюбів (237 тис. 858) в нашій країні у 6 разів перевищувала кількість розлучень (38 тис. 472). Однак, цю цифру складають розлучення за взаємною згодою сторін в органах юстиції, без врахування розірваних шлюбів у судовому порядку, кількість яких суттєво впливає на кінцевий результат. Так, за даними Державної служби статистики України, кількість розлучень в країні з кожним роком невпинно зростає і сягає 60-70%.

Ч.2 ст.5 СК України гарантує, що держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує й підтримує материнство та батьківство.

Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Проте, після розлучення, чоловіки масово звертаються за допомогою до адвокатів, Служб у справах дітей та сім`ї, судів щодо вирішення проблемних питань і усунення перешкод у вихованні та визначенні способу спілкування з дітьми.

Жінки, в порушення вимог ч.1 ст.141 СК України, забуваючи про те, що мати й батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, після розлучення, намагаються чинити перешкоди, обмежити, заборонити спілкування колишнього чоловіка з дитиною.

Дійти консенсусу у разі виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини шляхом мирних переговорів та досягнення домовленостей – доволі  складно. 

Згідно ч.2, 8, 9 ст.7 СК сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Проте, на практиці трапляються випадки, коли навіть після укладення  нотаріально посвідченого договору, матір не дає можливості батькові брати участь у вихованні дитини. Зокрема, рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року у справі № 761/48015/19 було встановлено невиконання положень договору з боку матері,  доцільність його розірвання та встановлення конкретного часу (днів, годин) спілкування батька з сином органом опіки і піклування, а за необхідності – судом. Позовні вимоги мотивовані тим, що після вступу договору в дію, батько дитини не може спілкуватись та проводити з сином час, відповідно виконати свої батьківські права та обов`язки щодо виховання дитини, так як матір не виконує конкретні пункти договору, та весь час чинить перешкоди у спілкуванні батька з дитиною, що підтверджується протоколами правоохоронних органів про порушення батьківських прав.

Згідно вимог ч.2 ст.157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Частина третя вказаної статті вказує на те, що той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо це не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Такої ж думки дотримуються й суди першої інстанції, які  своїми  рішеннями зобов`язують жінок не чинити перешкод в участі батька у вихованні дітей. Як наприклад, у Рішенні Дніпровського районного суду  м. Києва  від 18 грудня 2020 р. у справі № 755/1578/20. Судом встановлено зокрема, що після припинення шлюбних відносин, у сторін почалися непорозуміння щодо прийняття участі батька у вихованні доньки, відвідуванні, створювалися штучні перешкоди зі сторони матері дитини. Протягом тривалого часу батько намагався налагодити нормальний зв`язок з дитиною, брати участь у її вихованні, утриманні та розвитку її здібностей, однак виявилося безрезультатно.

Закріплення права батьків та дитини на спілкування у чинному законодавстві України, відповідає світовим стандартам захисту прав дитини. Так, ч.3 ст.9 Конвенції прав дитини передбачає право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить її найкращим інтересам.

Незважаючи на чітко закріплений законодавством України правовий механізм захисту права батька на участь у вихованні дитини після розірвання шлюбу, поширеною є практика нехтування обов'язком з боку матері не чинити перешкоди в реалізації цього права. Тож, тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, реалізувати своє законне право досить непросто.