Охоплення заповітом легату на користь спадкоємця за заповітом

В даній статті зясовується можливість охоплення заповітом розпорядження, зміст якого полягає у встановленні в даному правочині легату на користь спадкоємця за заповітом

Відомо, що заповідачу гарантовано різні за своєю сутністю можливості, яким властивий майновий або немайновий характер. Чи дозволено даній особі охопити своїм заповітом легат на користь спадкоємця за заповітом?

Цивільне законодавство Стародавнього Риму, будучи чітким та лаконічним, водночас гарантувало тим або іншим особам різні за своєю суттю можливості. Зокрема у вказаній державі заповідач був вправі охопити своїм заповітом легат на користь спадкоємця за заповітом [1, с. 68-69; 2, с. 212-213].

Чинне законодавство, рецепіювавши кращі риси античного законодавства,  водночас не гарантує цілій низці фізичних осіб окремі юридичні можливості. Скажімо в ЦК України відсутня норма про те, що заповідач вправі встановити легат на користь спадкоємця за заповітом [3].

Станом на сьогоднішній день, офіційна доктрина спадкового права охоплює величезну кількість дискусійних питань. Зокрема нині в юридичній літературі присутні дві протилежні за своєю суттю концепції щодо з’ясування наявності в заповідача можливості встановити легат на користь спадкоємця за заповітом. В даній розвідці розглядається непростий зміст вищенаведених підходів. Сподіваюся, що зміст такої праці стане надійним підґрунтям для подальшого аналізу вказаної проблеми та пов’язаних з нею питань.

В. Гончаренко зазначає про те, що спадкоємець за заповітом не може мати правового статусу відказоодержувача. Доцільність вищенаведеної точки зору даний науковець пробує обстояти такими доводами.

Окремі учасники цивільно-правових відносин не мають тих або інших прав. Наприклад, спадкоємці за заповітом не можуть ставати відказоодержувачами. В противному випадку вони набували б собі подвійного юридичного статусу. Одначе такий факт не видається логічним, так як статус, що має спадкоємець, поглинає статус, яким володіє відказоодержувач [4, с. 72].

Крім В. Гончаренка, думку про те, що особа, яка є спадкоємцем за заповітом, водночас не може бути відказоодержувачем, в своїх наукових напрацюваннях схвалюють окремі вчені. До когорти таких дослідників, наприклад, належать: С. Фурса [5, с. 1055] та інші фахівці цивільного права.

Одначе далеко не всі вчені погоджуються з вищезазначеною точкою зору. Зокрема З. Ромовська зазначає про те, що спадкоємець за заповітом може мати правовий статус відказоодержувача. Доцільність вищенаведеної точки зору даний науковець намагається підтвердити такими доводами.

Заповідач, складаючи заповіт, на конкретних учасників правових відносин (наприклад, на ім’я двох дітей), водночас має право зобов’язати одного з них здійснити на користь другого відповідну дію. І така його воля не суперечитиме юридичній природі заповідального відказу [6, с. 130].  

Крім З. Ромовської, думку про те, що особа, яка є спадкоємцем за заповітом, водночас може бути відказоодержувачем, в своїх наукових напрацюваннях підтримують окремі вчені. Когорту таких дослідників, наприклад, утворюють: Л. Шевчук [7, с. 152-153] та інші фахівці цивільного права.

На моє переконання, заслуговує на всіляке схвалення точка зору про те, що учасники правових відносин, які беруть участь в спадкуванні за заповітом, водночас можуть бути відказоодержувачами. Доцільність наведеної концепції ми спробуємо підтвердити такими доводами.

По-перше, вітчизняним законодавством не передбачено ті чи інші заборони. Наприклад, в ЦК України та в інших законах відсутня юридична норма про те, що заповідачу не дозволено встановити в своєму заповіті заповідальний відказ на користь спадкоємця за заповітом.

Національна правова система охоплює велику кількість юридичних аксіом. Чіткий та недвозначний зміст одного з таких суджень полягає в наступному – кожному дозволено вчиняти будь-які діяння, за винятком того, що перебуває під прямою забороною вітчизняного законодавства.

Враховуючи зазначене судження, заповідач може вчиняти різні правочини. Зокрема вищевказана особа вправі скласти заповіт.

Чіткий та недвозначний зміст згаданого правочину може охоплювати собою цілу низку розпоряджень, яким властивий майновий чи немайновий характер. Зокрема заповідач, складаючи свій заповіт, може охопити даним правочином легат на користь особи, що є спадкоємцем за заповітом.

По-друге, відсутність в заповідача можливості встановити в своєму заповіті легат на користь конкретного учасника цивільно-правових відносин, який має правовий статус спадкоємця за заповітом, призводить до неминучого настання відповідних юридичних наслідків. Про що саме йде мова?

Перш за все, спадкування за заповітом не містить в собі важливу вказівку. Зокрема наведений інститут вітчизняного спадкового права не охоплює собою спеціальне розпорядження, сутність якого в свою чергу полягає в покладенні заповідачем на спадкоємця за заповітом обов’язку надати певні майнові блага легатарію, яким в свою чергу є інший спадкоємець за заповітом.

Крім того, окремі принципи спадкового права зазнають негативного впливу від певних юридичних фактів. Скажімо межі дії свободи заповіту підлягають істотному звуженню. Як це розуміти?

А). Одні майнові розпорядження заповідачу дозволено зробити, а інші – ні. Наприклад, вказана особа, заповівши двом своїм донькам житловий будинок в рівних частинах, водночас не може зобов’язати одного з таких спадкоємців, що має значні доходи, придбати для іншого з них, доходи якого є незначними, радіоприймач, телевізор, а також відеомагнітофон.

Б).  Про одних суб’єктів заповідачеві дозволено подбати, а про інших - ні.   Наприклад, він, заповівши своїм двом синам чотирикімнатну квартиру та дачу в рівних частинах, водночас не може зобов’язати одного з таких спадкоємців, що не має тих або інших проблем зі своїм здоров’ям, виплатити іншому з них,   який переніс декілька операцій на нирках, відповідну грошову суму.

Постсоціалістична Україна, ставши незалежною та суверенною державою,  водночас розпочала формувати свою зважену поведінку в міжнародній сфері. Зокрема головним зовнішньополітичним завданням вищенаведеної держави є її осмислена інтеграція в європейське співтовариство.

Вдале виконання демократичною Україною наведеного завдання видається зовсім неможливою без успішного проведення різних за своєю суттю реформ. Скажімо докорінних змін повинне зазнати чинне законодавства даної держави, яке охоплює собою чимало неврегульованих питань.

В демократичній Україні вказані проблеми не оминули й юридичних норм, що регулюють різні за своєю суттю майнові та особисті немайнові відносини. Зокрема в ЦК України відсутня положення про те, що заповідачу дозволено охопити своїм заповітом легат на користь спадкоємця за заповітом.

На моє переконання, вказана проблема потребує невідкладного вирішення. Тому, враховуючи вищевказане судження, я вважаю за доцільне закріпити в статті 1237 ЦК України правову норму про те, що заповідач може встановити в своєму заповіті легат на користь спадкоємця за заповітом.

ЛІТЕРАТУРА

1. Копылов А. В. О легатах и фидеикоммиссах в римском частном праве // Вестник Московского университета. Серия 11: Право. – 2015. - №Л 2015. - № 5 – С. 66-81.

2. Юлий Павел. Пять книг сентенций к сыну. Фрагменты Доминиция Ульпиана. Перевод с латинского / Отв. Ред.: Кофанов Л. Л.; Штаерман Е. М. – М.: Зерцало, 1998. – 287 с.

3. Цивільний Кодекс України № 435-IV від 16 січня 2003р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № № 40-44. – С. 356.

4. Гончаренко В. О. Заповідальний відказ (легат) у римському приватному праві та його рецепція у цивільному законодавстві України // Часопис цивілістики: Науково-практичний журнал. - Випуск № 12. – Одеса: 2012. – С.  71-74.

5. Українське право України. Особлива частина: підручник / за ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, Р. А. Майданика. – 3-тє вид., переробл. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2010. – 1176 с.

6. Українське цивільне право. Спадкове право: Підруч. / Ромовська З. В. – К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2009. – 264 с.

7. Шевчук Л. В. Заповіт як підстава виникнення правонаступництва в цивільному праві: дис… канд. юрид. наук: 12.00.03 / НАН України, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. – К., 2001. – 223 с.