Погашення боргу легатарія, як предмет легату

    Чиннимзаконодавством гарантовано заповідачу різні за своєю суттю права, Зокремазазначена особа може встановити в своєму заповіті так званий «легат». Чи можепредмет згаданого спеціального розпорядження охоплювати вказівку про погашення боргу,який в свою чергу має легатарій?    

    Станом на сьогоднішній день, офіційнадоктрина цивільного права охоплює велику кількість малоз’ясованих питань.Зокрема наразі в юридичній літературі наявні поодинокі праці, суть яких в своючергу полягає в з’ясуванні можливості охоплення предметом легату погашення спадкоємцемборгу, що має легатарій. В даній розвідці ми ознайомимося з непростим змістомтаких досліджень. 

    Як зазначає В. Рясенцев, заповідач вправівстановити в своєму заповіті легат, предметом якого в свою чергу єрозпорядження про покладення на спадкоємця обов’язку погасити борг, що маєлегатарій. Доцільність вищевказаної концепції  даний вчений пробує обґрунтувати такими доводами. 

    Заповідальним відказам притаманні різні засвоєю сутністю юридичні ознаки. Зокрема на практиці вищевказані розпорядження буваютьдуже різного змісту. Дане судження пояснюється тим, що у відповідності дозаповідального відказу заповідач  вправі покластина спадкоємця обов’язок вчинити певні майнові дії на користь відказоодержувача,наприклад, сплатити ту або іншу грошову суму, передати відповідну річ увласність чи в пожиттєве користування, погасити борг або надати іншу майновувигоду [1, с. 27-28].  

    Такий підхід отримав належне схвалення вінших науковців, що досліджують проблемні питання спадкового права. Зокрематакими вченими можна назвати: Е. Ейдінову [2, с. 48-49] та деяких іншихдослідників. 

    На наше глибоке переконання, предметлегату, будучи дуже багатогранним, водночас може охоплювати ті або інші майновідії, однією з яких в свою чергу є прощення боргу, що має легатарій. Доцільністьзазначеного наукового підходу ми спробуємо підтвердити за допомогою такихдоводів. 

    По-перше, вітчизняне законодавство,охоплюючи різні за своєю суттю норми, водночас не забороняє заповідачу вчинятиті або інші дії майнового характеру. Зокрема в ЦК України та інших законахвідсутня безпосередня вказівка про те, що такій особі не дозволено своїмзаповітом охопити легат, предметом якого є покладення на спадкоємця обов’язкупогасити борг легатарія. 

    Спадкове право, будучи за своєю суттюоднією з найголовніших складових вітчизняної системи приватного права, водночасвключає в себе велике число розмаїтих юридичних аксіом. Зокрема кожна особа щезі шкільної парти знає таку загальновизнану формулу: дозволено робити те, що незаборонено. 

    По-друге, легату притаманні різні за своєюсутністю юридичні властивості. Зокрема предмет вказаного розпорядження має виключномайновий характер, про що в свою чергу передбачено нормою, яка отрималавідповідне закріплення в ч. 1 ст. 1238 ЦК України [3].  

    Вчинювана спадкоємцем дія, зміст якої полягаєв прощенні боргу легатарія, сповна відповідає зазначеній вимозі. Вищенаведенесудження пояснюється тим, що легатарій, боргякого сплачує спадкоємець, отримує на свою користь вигоду. Тобто, 1-ша особа,завдяки таким діям 2-ої особи заощаджує власний бюджет.  А даний факт в свою чергу призводить до того,що легатарій може задовольняти ті чи інші потреби різних за своїм статусомучасників цивільних правовідносин, наприклад, оплачувати навчання в свогорідного сина, що в свою чергу здобуває освіту в аспірантурі за спеціальністю«цивільне право і цивільний процес».   

    Отже, предмет легату, будучи багатогранним,водночас може включати в себе різні за своєю суттю дії, яким в свою чергупритаманний правомірний характер. Зокрема заповідач своїм заповітом вправі охопитиспеціальне розпорядження про покладення на спадкоємця обов’язку погасити борг,який має легатарій.  

  

ЛІТЕРАТУРА 

  

1.    Рясенцев В. А.Наследование по закону и по завещанию в СРСР. – М.: Знание, 1972. – 48 с. 

2.    Эйдинова Э.Б. Наследование по закону и по завещанию. – М., Юрид. лит., 1984. – 112 с. 

3.    Цивільний кодексУкраїни від 16 січня 2003р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №40-44. – Ст. 356.