Про "повернення" до Конституції України в редакції 2004р.

Останнім часом ідуть досить гострі дебати щодо необхідності «повернутися» до Конституції України в редакції 2004р. та щодо способу такого «повернення».

Останнім часом ідуть досить гострі дебати щодо необхідності «повернутися» до Конституції України в редакції 2004р. та щодо способу такого «повернення». Вичерпну відповідь на це питання дає аналіз того, яким чином і на якій підставі у 2010р. була «скасована» Конституції України в редакції 2004р. та повторно «введена в дію» Конституція України в редакції 1996р.

Законом України "Про внесення змін до Конституції України" від 08.12.2004р. N 2222-IV (далі Закон N 2222-IV) була введена в дію нова редакція Конституції України, яка значно обмежувала повноваження Президента України та забороняла депутатам України, обраним від політичної парті (виборчого блоку політичних партій), переходити з однієї фракції до іншої. За цей Закон депутати від партії регіонів у 2004р. проголосували одноголосно.

Одразу після вступу на посаду Президента України Януковича В.Ф., 252 народних депутатів України, від тієї ж партії регіонів, звернулися до Конституційного Суду України з клопотанням визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним)  Закон N 2222-IV, у зв’язку з порушенням  процедури його розгляду  та прийняття.

Рішенням Конституційного суду України №20-рп/2010 від 30.09.2010 чинна з 2006р. Конституція України в редакції 2004р. була скасована (визнана неконституційною) і неконституційним шляхом була введена в дію Конституція України в редакції 1996р., без встановленої  Конституцією України процедури  її розгляду та ухвалення.

В результаті цього Президент України отримав додаткові повноваження непередбачені Конституцією України, а Партія Регіонів більшість у Верховній Раді України.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

До повноважень Конституційного суду України не входить розгляд питання про відповідність Конституції України ЗАКОНУ про внесення змін до Конституції України. Згідно ст.159 Конституції України до повноважень Конституційного суду України входить лише надання висновку щодо відповідності ЗАКОНОПРОЕКТУ про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 цієї Конституції.

Згідно ст.ст.5, 85 Конституції України - Конституція України не може бути скасована, змінена або введена в дію рішенням Конституційного суду України оскільки, право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Внесення змін до Конституції України здійснюється Верховною Радою України в межах і порядку, передбачених розділом XIII цієї Конституції.

Очевидно, що розгляд питання про конституційність того чи іншого Закону про внесення змін до Конституції України, навіть теоретично, можливий лише до набуття цим законом чинності. Після набуття Законом чинності він стає частиною Конституції України і питання про його конституційність (відповідність Конституції України) втрачає сенс.

Це підтвердив і Конституційний Суд України зазначивши, в мотивувальній частині Ухвали від  05.02.08р. N 6-у/2008, що положення закону про внесення змін до Конституції України після  набрання ним чинності  стають невід'ємною складовою Конституції України - окремими її положеннями, а сам закон вичерпує свою функцію. З набуттям чинності Законом N  2222-IV його положення є фактично положеннями Конституції України, прийнятої 28.06.96р., яка діє в редакції Закону N 2222-IV.

Конституційний Суд України розглядаючи питання про конституційність того чи іншого закону вирішує питання про відповідність його положень чинній на момент розгляду закону Конституції України. Конституція України в редакції 1996р. втратила чинність ще у 2006р., у зв’язку  з набуттям чинності Закону № 2222-IV. На момент розгляду Конституційним Судом України питання про конституційність Закону № 2222-IV чинною була Конституції України в редакції 2004р.. Іншої Конституції не існувало. Таким чином, по суті Конституційний Суд розглянув питання про конституційність чинної Конституції України і визнав її неконституційною (!!!).

Конституційний Суд України визнав неконституційною чинну Конституцію України. Більш абсурдного рішення неможливо навіть уявити. Конституція ні при яких умовах не може бути неконституційною. Неконституційним може бути лише рішення Конституційного Суду.

Згідно п.3) ст.45 Закону України Про Конституційний Суд України – Конституційний Суд був зобов’язаний відмовити у відкритті конституційного  провадження у зв’язку з непідвідомчістю Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.

У будь-якому випадку, винісши рішення про неконституційність Закону № 2222-IV «у зв'язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття», Конституційний суд мав зобов’язати Верховну раду України виправити допущені правопорушення. Тобто суд мав зобов’язати Верховну раду України направити проект цього Закону, з усіма змінами і доповненнями, до Конституційного суду для отримання висновку та надати такий висновок. І все. На цьому його права та обов’язки закінчувалися.

Верховна рада України в свою чергу мала розглянути проект цього Закону, разом з отриманими висновками, та проголосувати його в порядку передбаченого ст. 155 Конституції України.

Враховуючи те, що після отримання висновку Конституційного Суду України щодо Законопроекту № 4180 від 19.09.2003р. жодних змін чи доповнень до розділу II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» (ст.21-ст.68) не вносилося і так само не вносилося змін спрямованих на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України, Верховна рада не мала підстав не проголосувати за цей Закон № 2222-IV.

Оскільки Конституція України в редакції від 28.06.96р. втратила чинність у 2004р. то повторне введення її в дію було можливе лише Верховною Радою України, в порядку передбаченому розділом XIII Конституції України.  

Згідно ст.5 Конституції України право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

На підставі антиконституційного рішення Конституційного Суду України №20-рп/2010 від 30.09.2010 була скасована (визнана неконституційною) чинна Конституція України в редакції 2004р. та повторно введена в дію, неконституційним шляхом, Конституція України в редакції 1996р., без встановленої  Конституцією України процедури  її розгляду та ухвалення. Конституційний лад в України був змінений неконституційним шляхом.

Згідно ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. У випадку, якщо який не будь нормативний акт загальної чи індивідуальної дії суперечить Конституції України застосовуються норми Конституції України. Рішення Конституційного Суду України, судів загальної юрисдикції, органів державної влади та органів місцевого самоврядування або посадових осіб, які суперечать Конституції України, не мають юридичної сили та не підлягають  застосуванню.

Враховуючи те, що рішення Конституційного Суду України №20-рп/2010 від 30.09.2010 є неконституційним і отже немає юридичної сили та не підлягає  застосуванню, а також те, що Конституція України в редакції 1996р. втратила чинність ще у 2004р. і була повторно введена в дію (в 2010р.) неконституційним шляхом, без встановленої  Конституцією України процедури  її розгляду та ухвалення - є всі підстави вважати, що на цей час чинною є Конституція України в редакції 2004р. та, що норми  Конституції України в редакції 1996р. застосовуються неправомірно.

Таким чином немає ніякої потреби повторно вводити в дію Конституцію України в редакції 2004р., її просто треба починати виконувати.

Що стосується правового оформлення визнання Конституції України в редакції 2004р. чинною Конституцією, то воно не має принципового значення, оскільки мова йде про визнання чинної  на цей час Конституції України, а не прийняття її нової редакції. Це може бути постанова Верховної Ради України, Закон, або будь який інший документ який засвідчує цей факт.