Армагеддон у Саках

Чому події на аеродромі біля Новофедорівки є важливими для розуміння сучасної українсько-російської війни?

Кожен з нас, поки що, знаходиться під враженням та у прострації від інформації про «бавовну» та «хлопки» на території аеродрому «Саки» біля Новофедорівки, в окупованому росіянами Криму.

Враження викликає те, скільки потенційно літальних апаратів (ЛА) країни-агресора було знищено та виведено з ладу. За попередніми даними, котрі можна знайти в інтернеті та серед популярних телеграм-каналів мова може йти про 11-12 ЛА знищених повністю (тобто ті, котрі пошкоджені на 75%) та 5-6 ЛА пошкоджених у діапазоні 50-60%. Також, є підтверджена інформація від Командування повітряних сил України про «мінус 9 літаків окупантів» - дану інформацію можна легко знайти на офіційний FB-сторінці Командування. Все це і вражає уми простого обивателя, коли мова йде про такі «шалені» втрати ЛА, котрі не так легко поповнити, а якщо говорити критичніше – майже нереально відновити в найближчий час, з урахуванням стагнації військової промисловості рф, яка, до того ж, знаходиться під тотальним санкційним тиском.

Прострацію ж викликає те, що в Україні, за офіційними даними, в тому числі й від українських партнерів, відсутні засоби ураження, котрі мали б змогу «дотягнутись» до даного аеродрому. Як не як відстань від лінії фронту до нього становить орієнтовно 200 км. А це набагато більше ніж дальність поставлених нам союзниками ракет для HIMARS та MLRS - M31 певних модифікацій з максимальною заявленою дальністю до 84 км (звичайно, ними можна бити й на більші відстані, але влучність стає гіршою від заявленого кругового імовірного відхилення у 5 метрів). Звичайно, ми маємо на озброєнні Точка-У, яка має максимальну дальність у 120 км, але це також нам не підходить. Хотів би нагадати ще й про наш, український, ОТРК «ГРІМ» та його модифікацію «ГРІМ-2», або ж «Сапсан», дальність польоту якого, в теорії, згідно його ТТХ, становить від 280 км (експортний варіант) до 500 км (для Збройних Сил), але не хочу наражатись на нищівну критику пана Тараса Чмута, котрий доволі емоційно реагує на будь-які розмови щодо даного екземпляру українського високоточного озброєння. Адже, його виготовлено лише 2 одиниці – одна на експорт для Саудівської Аравії, а інша – для наших славних ЗСУ. До того ж, за словами експертів, це доволі сирий варіант інноваційного ОТРК, котрий не пройшов ще усім необхідних випробувань і, офіційно, ще жодного разу не використовувався у війні проти рф. Тому, з урахуванням вищезазначеного, ми можемо тільки здогадуватись про те, що стало причиною такого потенційного масштабного виведення з ладу великої кількості ЛА супротивника.

Але, пропоную більш детальніше зупинитись не на самих причинах та наслідках цього «інциденту», а на самому аеродромі, котрий став родзинкою заголовків усіх новин за останні 2 дні.

Отже, мова йде про авіабазу «Саки» (смт. Новофедорівка, раніше Саки-4) поблизу міста Саки, що в Криму. На ньому розташовується відомий полігон злітно-посадкових систем «НИТКА» (російською - Научно-Испытательный Учебный Тренажер Корабельной Авиации). Він відомий тим людям, котрі слідкували за епопеєю, котра розгорталась між керівництвом України та рф у 2008-2009 роках, і пов’язана була з тим, що українська сторона, ніби то, відмовила росіянам у використанні даного полігону для підготовки російських льотчиків, котрі тренувались там з 1997 року. Це було пов’язано з агресією рф проти Сакартвело у серпні 2008 року. За цим екшеном було цікаво та корисно спостерігати в той час, адже це був один з пазлів у тогочасній системі протирічь між українським та російським політичним керівництвом. Варто зазначити, що у 2010 році росіяни відновили тренування на «НИТЦі» і пояснювати причину чому конфлікт навколо даного полігону був вичерпаний, думаю, не варто – 25 лютого 2010 року до влади в Україні прийшов сумнозвісний Янукович.

Але, чому ж росіяни так спокійно могли тренувати своїх льотчиків (не пілотів) на нашому, українському полігоні? А все тому, що 7 лютого 1997 року між Україною та росією була підписана міждержавна Угода «Про використання полігону злітно-посадкових систем "Нитка"».

У першій статті даної угоди сторони зазначають, що зберігають співробітництво,  яке  склалося  в  галузі експлуатації літаків розроблених акціонерним   товариством відкритого типу "ОКБ  СУХОГО", спільного використання полігону злітно-посадкових систем "НИТКА"  аеродрому  Саки. Українська Сторона дозволяє російській стороні використовувати полігон у складі злітно-посадкової смуги з трампліном і комплексом засобів та механізмів, що забезпечують трамплінний зліт та аерофінішерну посадку літаків, аеродром з його повітряним простором, комплексами та системами забезпечення польотів, стоянки та сховища літаків, а також необхідні будівлі та приміщення, які складають інфраструктуру полігону, надає послуги щодо підготовки льотного складу, проведення випробувань об'єктів  авіаційної та морської техніки, забезпечення експлуатації полігону. Для освоєння літаків корабельної авіації та проведення випробувань об'єктів авіаційної і морської техніки рф має відряджати щорічно у місто Саки, Україна (навіть тут вони визнавали, що територія Криму – це Україна) російських фахівців з необхідною авіаційною і морською технікою, майном та витратними матеріалами. Але техніка, яку вони мали право надсилати сюди, була чітко регламентована у Додатку 4 даної Угоди і мала складати не більше 23 ЛА (для навчання - Су-27К (14 штук) і його модифікації, Су-25УТГ (4 штуки); для випробувань - Су-27К і його модифікації (5 штук)).              

Щодо оплати за послуги використання полігону, то у ст. 4 Угоди чітко зазначалось, що оплатою за використання мають бути запасні частини, агрегати,  комплектуючі  вироби  до  літаків  типу  "СУ", а також деталі та оснащення, які необхідні для виконання доробок цих літаків, послуги в галузі експлуатації зазначених  літаків  на узгоджену між міністерствами оборони сторін суму, еквівалентну витратам Української сторони за надання полігону для використання російською стороною. Також рф зобов’язувалось підтримувати полігон у справному стані за власні кошти.

Тобто, мова йшла навіть не про тверду валюту, а про запчастини та послуги. Ох, не любить росія платити своїм, як їм здається, «сателітам» гроші за ринковими умовами. Цьому яскравим підтвердженням є не лише дана угода, а й підписана 21 квітня 2010 року, прости Господи, президентом Януковичем та тогочасним, теж язик не повертається назвати, президентом рф – дмітрієм мєдвєдєвим, угода про подовження терміну перебування Чорноморського флоту РФ в Криму після 2017 року на 25 років (до 2042 року) із можливим подовженням іще на п'ять років. В обмін на це Україна мала отримати лише знижку під час закупівлі російського газу – на 100 доларів за тисячу кубометрів. До слова, це була пролонгація на чверть століття договору від 1997 року (ох і накрутили наші керманичі в той рік справ), дія якого мала закінчитися у 2017-му – тобто ще аж за сім років. Я не буду казати якою була ціна на газ для України у ті часи – можете самі знайти інформацію, але, єдине що зазначу так це те, що вона була не виправдано завищеною як на той час. І тут нічого нового – енергоресурси для рф завжди були не тільки способом наповнення бюджету, а й геополітичною зброєю, котрою вона схиляла на свій бік непокірні країни.              

До речі, щодо оплати, то 20 серпня 2012 року міністр оборони України Дмитро Саламатін (дуже неприємна особистість як візуально, так і політично) і міністр оборони Російської Федерації Анатолій Сєрдюков підписали протокол «Про внесення змін до Угоди між урядом України і урядом Російської федерації про використання полігона злітно-посадкових систем «Нитка»». Реалізація протоколу надала змогу перейти на розрахунки за використання полігону у твердій грошовій сумі замість отримання запчастин, а також давала змогу збільшити перелік авіаційної техніки, яка залучатиметься для проведення випробувань на полігоні, до того ж надавала можливість використовувати полігон в інтересах не тільки рф, а й інших держав. Але, у 2013 році остання відмовилась від тренування своїх льотчиків на даному полігоні. Напевно, власні принципи не платити гроші своїм «васалам» не давали спокою політичному та військовому керівництву країни-окупанта.              

Стаття 6 Угоди говорить що право власності на рухоме та нерухоме майно,  придбане для забезпечення потреб полігону після підписання Угоди, належить стороні, яка здійснила фінансування його створення, придбання та поставку інших речей, при цьому українська сторона забезпечує його збереження. Тобто, тут навіть не приховується, що нерухомість, побудована на кошти рф на території України буде належати виключно росії. Цей принцип був добре апробований росіянами у Севастополі, де базувався і досі базується (поки що) їх бляшанкова флотилія (вже не флот).              

Сторони також узгодили питання щодо таємності характеристик військової  техніки, яка належить рф та проходить випробування на полігоні, а усі питання використання та розповсюдження секретної інформації вирішуються за узгодженням сторін згідно з  положеннями про  протидію  іноземним технічним розвідкам, а також згідно умов міжурядової Угоди «Про взаємне забезпечення збереження міждержавних таємниць» від 22 січня 1993 року. Наразі американська сторона вічливо та з посмішкою потискає нам руку під час кожної нової передачі трофейних екземплярів техніки окупанта, яку вони "загубили" на території України і, тим самим, урочисто "передали" нашим союзникам для глибокого вивчення та удосконалення вже своїх сучасних зразків озброєння.              

Також, в Угоді були зачеплені питання митних платежів, адже переміщення через митні кордони між Україною та рф озброєння, військової техніки, технічного і технологічного обладнання, паливо-мастильних матеріалів та інших матеріальних  засобів, які забезпечують функціонування полігону, навчання льотного складу і проведення випробувань  авіаційної та морської техніки, здійснюється під митним контролем без вилучення мита, акцизів та інших податків. Десь, читаючи це, плаче пан Гетьманцев…               

Отже, як можемо бачити, дана Угода була не просто не вигідною для української сторони. Вона закладала, в певному розумінні, «міну сповільненої дії» під нашим суверенітетом над півостровом, адже в майбутньому могла вивести цей полігон з під юрисдикції України і зробити його «другим Севастополем» для ворога.        

Сподіваюсь, фахівці з озброєння мене масово не заштурхають за доволі поверхневий аналіз військової техніки і, за необхідності, виправлять прогалини у моїх знаннях, а, натомість, почерпнуть для себе щось цікаве та корисне з історії взаємовідносин між нами та рф. Також, сподіваємось що «армагедон в Саках» прискорить хоч і вже формальне, але, все ж таки припинення дії даної кабальної Угоди, котра, на жаль, є діючою і по цей день.