Military Tech в Україні. Які юридичні нюанси слід враховувати підприємцям?

З якими перешкодами стикаються виробники мілітарі продуктів.

Бюджетні FPV-дрони знищують коштовні ракетні комплекси, а морські дрони відправляють на дно великі десантні кораблі. Мілітарі технології стають game changer у цій війні та дають відчутну перевагу там, де бракує традиційних засобів ураження.

Як перспективний цей напрям сформувався в Україні у 2014 році і за десятиліття показав кратне зростання. Рух вже не зупинити: десятки нових стартапів, нарощування темпів виробництва і фінансування. Амбітну мету озвучив президент Володимир Зеленський — бути номером один у Military Tech, щонайменше в Європі.

На підтримку і масштабування проєктів націлений державний кластер Brave1: за рік існування він інвестував понад 1 млн доларів. Працює грантовий проєкт Seeds of Bravery із бюджетом 12 млн євро. До 35 тис. доларів на проєкти подвійного призначення надає Ukrainian Startup Fund. В український Military Tech інвестують й іноземні фонди. Перелік з 10+ приватних і урядових фондів з одних лишень Сполучених Штатів Америки свого часу публікував Forbes. У цій країні обсяг інвестицій у військові стартапи у 2019-2022 роках подвоївся, досягнувши $33 млрд.

Інфраструктура венчурного фінансування мілітарних проєктів в Україні такими результатами похвалитися не може, хоча й дає привід для оптимізму: все більше інвесторів цікавляться розробками і готові вкладати в них кошти. 

Втім, блоків на шляху до зростання теж вистачає. Від відсутності правового регулювання і стандартизації до неможливості застрахувати військові ризики. І якщо останньому є об’єктивна причина, то низку інших перешкод може і мала б усунути держава.

Пробіл у законодавстві. Визначення Military Tech у законодавстві немає, і це нонсенс. Відповідно відсутнє законодавче регулювання галузі, немає стандартів і класифікаторів. Натомість наявні законодавчі обмеження у напрямку формування економічної складової, в тому числі норми прибутку при продажу товарів, які використовуються у військових цілях.

Складнощі ліцензування і отримання дозволів. Виробникам мілітарі продуктів доводиться отримувати безліч дозволів та схвалень від уповноважених державних структур: починаючи від виробництва, закінчуючи випробуваннями у повітряному просторі України, якщо йдеться, наприклад, про БПЛА.

Якщо ж ви маєте намір створити вибуховмісний засіб, доведеться потурбуватися як мінімум про отримання:

- ліцензії на виробництво вибухових матеріалів;

- свідоцтва на придбання вибухових матеріалів;

- дозволу на зберігання, перевезення та використання вибухових матеріалів.

Процес складний і тривалий, адже документи видають декілька органів — «єдине вікно» не передбачене. Також необхідно враховувати особливі технічні вимоги до місця зберігання готових вибуховмісних виробів, а також засобів їхнього транспортування, які також регламентовані чинним законодавством.

Авторські права між виробниками та бізнесом. Якщо ви матимете справу з авторськими правами та їхнім оформленням у сфері  Military Tech, важливо коректно сформулювати концепцію розподілу цих прав, щоб у майбутньому уникнути непорозумінь зі сторони кожного з членів команди, який приймав участь в розробці виробу. А ще для захисту винаходу від недобросовісних конкурентів або так званих «патентних тролів».

Відповідно до українського та міжнародного законодавства, первісним творцем будь-якого об'єкта інтелектуальної власності є автор — фізична особа. Саме на ній сконцентровані усі права:

- немайнові, які не можуть бути відчужені (наприклад, зазначатися автором твору)

- майнові, які можуть розглядатися як вторинні і бути передані будь-кому повністю або частково.

Саме творець може передати тимчасове або постійне право користуватись та/або розпоряджатись виробом. Це може бути право на тиражування, розповсюдження, користування з комерційною метою — будь-що, про що домовились сторони.

Звісно, бізнесу вигідніший інший варіант. Коли бізнес, який може бути, наприклад, роботодавцем творця, концентрує повні права на об'єкт, виплативши автору відповідну винагороду.

Найрозповсюдженіша історія з практики. Розробник (фізична особа) або група таких осіб створили дизайн/креслення/технічну модель приладу. При цьому він чи вони працювали на компанію — тобто за її завданням і в рамках співпраці з нею створили виріб. Компанія-роботодавець вважає, що саме вона є його автором. Але це не так, поки авторські права творця або творців не передані їй документально — наприклад, уклавши ІР договір.

За бажанням договір можна віддати на державну реєстрацію компетентним органам, які засвідчать: відтепер належним правовласником є вторинний суб'єкт (компанія), а первинний (розробник) передав усі права, отримавши за це винагороду.

Є й інші варіанти, коли права діляться між компанією та розробниками 50 на 50, або коли розробник передає права тільки на тиражування об'єкта, залишивши за собою право популяризації.

Підприємці, які не приділяють цьому максимум уваги, можуть опинитися у край важкій ситуації. Коли компанія наївно вважає, що отримала права, тільки-но сплативши розробнику (ще й не дай бог готівкою), зі свого боку розробник, порадившись з юристом, починає шантаж або навпаки — цілком правомірно випускає таку саму продукцію, адже права юридично залишились за ним.

Тільки коли ви продумали усі варіанти, а члени команди дійшли згоди щодо розподілу прав на вироби або їх складові, можна переходити до власне реєстрації авторських прав.

Людський фактор. Варто убезпечити себе та бізнес від витоку інформації — за допомогою угод про нерозголошення та інших методів захисту інформації з обмеженим доступом, а також розробити механізми антиконкуренції розробників там, де це можливо.

Military Tech для держави — шанс зберегти життя людей і побудувати ефективний оборонний комплекс. Для підприємців — нагода створити затребуваний, суспільно важливий і комерційно успішний продукт. Країна має знаходити фінансові стимули, прибрати бюрократію та встановити чіткі правила гри. Підприємці — користуватися нагодою і ретельно зважувати усі ризики.