Закони зруйнованих домівок: як припинити право власності на знищену нерухомість

Як війна перетворює юридичні процедури на виклик людяності та що потрібно знати про реєстрацію припинення права власності на зруйноване майно.

У житті адвоката є моменти, коли закони стають мовою болю, розбитих надій і спустошених осель. Тема припинення права власності на зруйновану нерухомість унаслідок війни — це не лише юридична процедура, а й виклик людяності. Постанова Кабінету Міністрів України № 1127 вносить правову ясність у хаос, але за її пунктами ховаються життєві драми.

Знищена нерухомість: правова природа втрат

Почати слід із суті. Коли будинок перетворюється на руїни, його власник втрачає не лише дах над головою, але й безліч прав, включно з правом розпоряджатися майном. Держава встановила алгоритм реєстрації припинення права власності на зруйновані об’єкти. Пункт 75 Постанови № 1127 описує механізм дій: державна реєстрація припинення права власності можлива за наявності таких документів:

• Відомостей із Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва про факт знищення об’єкта.

• Витягу з Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок війни.

• Акта комісійного або дистанційного обстеження.

Усі ці документи є основою для підтвердження незворотних змін, спричинених бойовими діями. Проте в реальному житті отримання цих документів часто стає непростим квестом.

Комісійні обстеження: бюрократія чи ефективний інструмент?

Здавалося б, чітко виписані процедури мають працювати бездоганно. Але практика демонструє, що кожен із етапів має свої труднощі. Наприклад, акт комісійного обстеження — документ, який підтверджує категорію пошкоджень будівлі, — вимагає не лише виїзду спеціалістів, але й злагодженої роботи місцевих органів влади. На жаль, у зонах активних бойових дій або на окупованих територіях це майже неможливо.

Західні країни, зокрема Німеччина, після Другої світової війни впроваджували подібні процедури. Вони включали обов’язкове залучення незалежних експертів і створення спеціальних комісій, що діяли навіть у найбільш постраждалих регіонах. Такий підхід мінімізував людський фактор і знижував ризики корупції. Україні, можливо, слід узяти цей досвід на озброєння.

Інформаційні технології на службі закону

Дистанційне обстеження — ще один сучасний інструмент. Використання супутникових знімків і даних дистанційного зондування Землі дозволяє оцінити ступінь пошкоджень без фізичної присутності спеціалістів. У теорії це здається ідеальним рішенням, але практика доводить інше. Часто такі знімки не враховують деталей, важливих для юридичної оцінки: ступеня пошкодження несучих конструкцій або ризику аварійного обвалення.

Проте, якщо подивитися на досвід Сполучених Штатів, де технології GIS (геоінформаційні системи) активно використовуються для оцінки шкоди після ураганів чи землетрусів, стає очевидно, що інвестиції в технології можуть значно спростити процедуру. Україні варто адаптувати ці рішення до своєї реальності.

Колективна власність: пастка для співвласників

Окремим викликом стають випадки, коли нерухомість перебуває у спільній власності. Закон прямо вимагає подання заяви від усіх співвласників одночасно. Це здається справедливим, але лише на перший погляд. У житті часто трапляються ситуації, коли співвласники проживають у різних регіонах чи навіть країнах, або ж хтось із них не може бути знайдений.

Юридична практика в цьому випадку є безжальною. Права на спільну власність не можна припинити частково, тому співвласники змушені вирішувати свої питання в судовому порядку. Наприклад, у Польщі, яка стикалася зі схожими проблемами після Другої світової війни, законодавство передбачало автоматичний розподіл прав у разі непідтвердження статусу співвласника протягом визначеного терміну. Це скорочувало час і зменшувало соціальну напругу.

Державна реєстрація: між законом і людяністю

Нотаріально посвідчені довіреності, заяви власників, адміністративні збори — усі ці деталі здаються малозначущими, але саме вони визначають долю постраждалих. Окрему увагу привертає норма, згідно з якою громадяни України звільняються від сплати збору за реєстрацію прав на знищене майно. Це крок до підтримки постраждалих, але виникає питання: чи завжди ці пільги доступні?

Досвід закордонних країн: що можемо запозичити?

У країнах, які переживали масштабні руйнування, діяли механізми компенсацій. Наприклад, у Хорватії після війни 1990-х років уряд створив спеціальний фонд, що фінансував не лише відновлення знищеного майна, але й покривав витрати на юридичні послуги для постраждалих. Це дозволило людям швидше повернутися до нормального життя.

Ізраїль, який постійно стикається з військовими конфліктами, використовує іншу модель. Тут компенсації виплачуються за принципом довіри до заявника, а детальне обстеження проводиться вже після виплат. Це мінімізує час очікування і дозволяє постраждалим зосередитися на відновленні.

Україна рухається своїм шляхом, але досвід інших країн свідчить, що людяність і ефективність не мають бути взаємовиключними.

Висновок: право на відновлення

Знищена нерухомість — це не лише втрата матеріальних цінностей, а й символ руйнації сподівань. У таких умовах адвокат стає голосом постраждалих, провідником між холодною буквою закону і реальними потребами людей. Постанова № 1127 надає чіткий алгоритм дій, але за кожним її пунктом стоїть доля. Ми маємо пам’ятати, що за юридичною мовою завжди ховається людське життя, і зробити все, аби цей голос був почутий.