Прийняття спадщини: сучасні виклики, нюанси та уроки міжнародної практики

У своїй практиці адвоката я часто стикаюся з історіями, де прийняття спадщини стає не просто юридичною процедурою.

Якось пізньої осені до мене звернулася клієнтка – жінка, яка кілька місяців після смерті батька провела у морі юридичних документів і нотаріальних термінів, але все ще не знала, чи вдалося їй прийняти спадщину. «Я ж там жила! Постійно була поряд. Чому нотаріус вимагає заяву?» – майже у розпачі запитувала вона.

У цьому заплутаному питанні, де реальність іноді стикається зі здоровим глуздом, а норми права з життєвими обставинами, лежить глибокий пласт українського законодавства. Тому сьогодні я хочу поділитися думками, досвідом та важливими нюансами спадкового права в Україні та за її межами.

Законодавство України: чіткість чи лабіринт?

У теорії все виглядає просто: якщо спадкоємець на момент смерті спадкодавця постійно проживав із ним, то за ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадщина вважається прийнятою автоматично. Якщо ж такого факту немає, необхідно подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу. Проте на практиці ця "простота" часто перетворюється на складну головоломку.

Наприклад, нотаріуси нерідко відмовляють у видачі свідоцтва про право на спадщину, посилаючись на те, що заява не була подана у визначений шестимісячний строк. І хоча Верховний Суд вже неодноразово наголошував, що такий спадкоємець спадщину прийняв автоматично, судові процеси з залученням адвоката по спадковим питанням стають буденним явищем.

Особливої складності додає ч. 2 ст. 1269 ЦК України: заява про прийняття спадщини повинна бути подана особисто. Здавалося б, дрібниця, але в умовах воєнного стану, коли люди масово виїжджають за кордон, це правило перетворюється на серйозну перепону. Я мала справу із клієнткою, яка перебувала в Німеччині під час відкриття спадщини. Їй довелося повертатися до України лише для того, щоб подати заяву нотаріусу. А що, якби її відсутність була спричинена загрозою для життя? Закон не дає відповіді на це питання.

Невід’ємність спадщини: подарунок чи пастка?

За українським законодавством спадкоємець не може прийняти лише частину спадщини. Наприклад, квартиру – так, а борги – ні. Ця "універсальність" часто стає каменем спотикання. Моя клієнтка, спадкоємиця за законом, дізналася про величезні борги покійного батька лише після прийняття спадщини. Чи мала вона вибір? Ні. Відмова від спадщини означала втрату квартири, яка була для неї єдиним місцем проживання.

Для порівняння, у Німеччині спадкоємець має право заявити про "обмеження відповідальності". Це означає, що він приймає спадщину, але його відповідальність за борги обмежується розміром успадкованого майна. Чи не час Україні взяти цей досвід на озброєння?

Міжнародна практика: де права спадкоємців захищено краще?

Спадкові справи з іноземним елементом в Україні часто нагадують подорож по мінному полю. У моїй практиці був випадок, коли спадкоємець мав подати заяви одночасно в Україні та росії. Ситуація ускладнювалася тим, що нерухомість знаходилася в Україні, а банківські вклади – у росії. Верховний Суд України в одній з розглянутих спадкових спав, ще у 2021 році ухвалив, що спадкоємець не зобов’язаний подавати заяви у двох країнах одночасно. Однак у 2023 році Об’єднана Палата Касаційного цивільного суду дійшла вже протилежної думки. Як результат – спадкоємець змушений був сплатити чималі кошти за судові витрати та адвокатів у двох юрисдикціях.

Для порівняння, у Сполучених Штатах застосовується принцип "доміцильного підходу": місце проживання спадкодавця визначає право, яке буде застосоване до всієї спадщини, незалежно від її місцезнаходження. Це значно спрощує процес і зменшує витрати для спадкоємців.

У багатьох країнах світу спадкування також регулюється детально прописаними нормами, але підходи до прийняття спадщини суттєво відрізняються.

• Франція: спадкоємці мають три місяці для оцінки стану спадщини та ухвалення рішення: прийняти її повністю, відмовитися чи обмежити відповідальність за борги в межах успадкованого майна. Ця третя опція дозволяє уникнути перевищення зобов’язань над активами.

• Німеччина: тут діє схожий принцип, але строк для відмови – лише шість тижнів (або шість місяців, якщо спадкоємець проживає за кордоном). Якщо спадкоємець не діє, вважається, що він прийняв спадщину з усіма боргами.

• США: кожен штат має свої правила, але загалом спадкоємці можуть подати заяву про прийняття або відмову протягом визначеного строку. В деяких штатах передбачено судову процедуру «probate», яка контролює розподіл майна та перевіряє претензії кредиторів.

Цікаво, що у цих юрисдикціях діє прозора система обмеження відповідальності за борги спадкодавця, яка могла б значно полегшити ситуацію в Україні.

Технології та спадкування: майбутнє вже поруч

Ще один цікавий нюанс, який набирає популярності в інших країнах, – цифрові платформи для управління спадщиною. Наприклад, у Швейцарії існують онлайн-сервіси, які дозволяють спадкоємцям реєструвати своє право на спадщину, навіть перебуваючи за кордоном. У Франції нотаріуси активно використовують електронні бази даних, щоб автоматично перевіряти наявність заповітів чи боргів померлого.

В Україні ж електронні інструменти у спадковій сфері лише починають розвиватися. Постанова Верховного Суду від 2023 року визнала можливість подання електронного повідомлення про прийняття спадщини. Але як це реалізувати на практиці? Чи готові нотаріуси до таких змін? Запитань більше, ніж відповідей.

Війна та спадщина: особливі виклики. На перетині права та моралі

Вирішуючи такі справи, я часто бачу, як складно спадкоємцям орієнтуватися в правових лабіринтах, де кожен поворот має наслідки. Законодавчі норми покликані створити зрозумілу процедуру, але реальність часом перетворює їх на пастку.

Рішення багатьох проблем лежить у запровадженні більш гнучких механізмів спадкування, зокрема:

• можливості обмежити відповідальність за борги спадкодавця;
• запровадження цифрових інструментів для подання заяв;
• розширення підстав для визнання автоматичного прийняття спадщини.

Війна оголила слабкі місця української системи спадкування. Багато людей втратили доступ до нотаріусів через бойові дії чи окупацію. В таких умовах, наприклад, Ізраїль надає можливість спадкоємцям подати заяву онлайн, а США – через уповноважених представників. В Україні ж нотаріусам, які залишили окуповану територію, дозволено виконувати дії у будь-якому населеному пункті України. Але для спадкоємців це все одно не вирішує проблеми доступу.

Вказані у цій статті зміни, на мою думку, не тільки наблизять Україну до європейських стандартів, а й дадуть змогу людям зосередитися на пам’яті про померлого, а не на нескінченних судових тяганинах.

І знаєте, допомагаючи своїм клієнтам у складних питаннях щодо спадщини, я щоразу усвідомлюю: закон має не лише регулювати, а й оберігати. Особливо коли йдеться про такі тонкі матерії, як спадкування.