Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
06.12.2024 10:00

Позбавлення батьківських прав: крайній захід, де доля дитини – понад усе

Позбавлення батьківських прав – це крайній захід, спрямований на захист дитини, що застосовується лише у виняткових випадках за умови доведеності вини та неможливості змінити поведінку батьків.

Позбавлення батьківських прав – це не просто правове рішення. Це моральний виклик, людська трагедія та водночас акт турботи про дитину, її безпеку та майбутнє. Як адвокат, я неодноразово стикалася з такими справами, і кожен випадок – це складний клубок емоцій, юридичних тонкощів і боротьби за справедливість.

Ідея невидимості: між законом і правдою

Часто у справах про позбавлення батьківських прав мене вражає одна несподівана деталь: батьківська невидимість. Це не про фізичну відсутність, а про байдужість, яку важко зафіксувати юридично. Закон шукає факти, а байдужість — як тінь, яка лише підсилюється відсутністю дій.

Суди згадують про "ухилення від виконання обов’язків". Але чи здатен будь-який закон зафіксувати мить, коли дитина, зачарована першим снігом, озирається навколо — і не знаходить теплих очей, які б розділили її радість?

Чому це крайній захід?

Позбавлення батьківських прав в Україні можливе лише у виняткових випадках. Законодавство чітко визначає, що цей крок вживається лише тоді, коли всі інші засоби виправити поведінку батьків вичерпано. Суд завжди зважує інтереси дитини. Іншими словами, батьківські права – це не особиста привілея, а обов’язок діяти на благо дитини.

Домашнє насильство, зокрема, є вагомим аргументом для прийняття такого рішення. Якщо дитина стає свідком насильства або його жертвою, суд має реагувати безкомпромісно. Однак навіть у таких випадках судді часто вагаються, зважаючи на наслідки, які матиме це рішення для обох сторін.

Що потрібно для позбавлення батьківських прав?

Як показує практика, судові процеси в таких справах завжди супроводжуються необхідністю ретельного збору доказів.  Українські суди покладають тягар доказування на позивача. Це — складний процес. Але чи можливо довести провину у батьківстві? Як довести, що батько, який не з’являється в житті своєї дитини, свідомо нехтує своїм обов’язком? Це завжди балансування між оціночними судженнями й об’єктивними фактами.

Наприклад, у справі № 739/2159/18 суд наголосив, що кожен аргумент має бути підтверджений доказами. Це може бути довідка від соціальної служби, показання свідків, документи, що свідчать про зловживання чи байдужість. Утім, навіть у таких обставинах суд повинен зважити, чи є ще можливість для виправлення. 

Саме позивач повинен довести, що:

  1. Батько чи мати свідомо ухиляються від виконання своїх обов’язків.
  2. Їхня поведінка загрожує здоров’ю чи розвитку дитини.

Проте, однієї лише бездіяльності замало. Наприклад, у постанові КЦС від 15.05.2019 року суд зазначив, що заперечення проти позову не свідчить про щирий інтерес до дитини. Це може бути спробою уникнути відповідальності або зберегти права на спадщину в майбутньому.

Домашнє насильство та права дитини

Однією з найгостріших тем є вплив домашнього насильства. У справі №553/449/20 суд наголосив, що будь-які прояви насильства – навіть ті, які дитина лише спостерігає, – є підставою для втручання. Адже психологічна травма, завдана в дитинстві, часто тягнеться через усе життя.

Тут Україна йде шляхом багатьох європейських країн. У Норвегії, наприклад, навіть пасивне спостереження за насильством вважається загрозою для благополуччя дитини. А в Швеції діє принцип «нульової толерантності» до будь-яких форм домашнього насильства, що значно полегшує процедуру позбавлення прав агресивних батьків.

Відмова від дитини: чи є це можливим?

Окреме питання – добровільна відмова від батьківських прав. Верховний Суд України чітко визначив, що така відмова є неправозгідною. Дитина не може стати об’єктом відмови. У справі №401/1944/22 суд постановив, що заяви про відмову суперечать моральним засадам суспільства та інтересам дитини.

У цьому контексті доречно згадати досвід США, де відмова від батьківських прав можлива лише в межах процедури усиновлення. Іншими словами, держава вимагає забезпечення стабільного середовища для дитини, навіть якщо один із батьків не хоче виконувати свої обов’язки.

Чи можливе відновлення прав?

Позбавлення батьківських прав – не вирок назавжди. Закон передбачає можливість їхнього поновлення, якщо батько чи мати змінять свою поведінку. Однак це – виняткові випадки.

У справі №149/2510/21 суд зазначив, що саме позбавлений прав батько або мати повинні довести, що їхнє ставлення до обов’язків кардинально змінилося. Ця норма створює важливий баланс: з одного боку, захищає інтереси дитини, а з іншого – дає шанс на виправлення.

Особливі нюанси: батьки за ґратами

Що робити, якщо батька чи матір ув’язнено? У справі №362/4847/20 суд постановив, що сам факт взяття під варту не є підставою для позбавлення прав. Водночас, якщо за ґратами людина продовжує нехтувати своїми обов’язками – це може стати вирішальним фактором.

У Німеччині, наприклад, система соціальних служб активно працює з ув’язненими батьками, щоб зберегти їхній зв’язок із дітьми. Україна поки що лише рухається до таких стандартів, однак приклади співпраці між колоніями та службами опіки вже існують.

Юридична і моральна відповідальність

Кожен судовий процес у справах про позбавлення батьківських прав – це перевірка на людяність. Адже суддя не лише застосовує закон, а й вирішує долю дитини.

Мені довелося працювати в одній справі, де батько намагався позбавити прав матір, стверджуючи, що вона байдужа до дитини. Під час розгляду з’ясувалося, що чоловік перешкоджав їй у спілкуванні, а сама мати була готова боротися за право бути з дитиною. Суд ухвалив справедливе рішення на її користь, але скільки моральних сил знадобилося цій жінці, щоб довести свою правоту!

Зі свого досвіду, я бачу, як європейські країни прагнуть інтегрувати соціальні служби в сімейні спори. У Норвегії батьки, які стикаються із загрозою позбавлення прав, зобов’язані пройти курси щодо відповідального батьківства. В Італії суди інколи призначають сімейного медіатора, щоб спробувати знайти компроміс.

В Україні це поки що здається утопією. Але чи не варто було б спробувати? Бо іноді відвертість, хоча й гірка, може стати тим важелем, який врятує не лише дитину, але й батьків.

У таких справах сімейний адвокат не просто представляє інтереси. Ми стаємо своєрідними провідниками між світом закону й емоціями. Іноді це означає підтримувати клієнта, який переживає біль розриву. Інколи — стримувати його імпульси. А ще частіше — чути мовчання. Бо за мовчанням часто ховається справжній біль.

Позбавлення батьківських прав – це завжди крайній захід. Його мета – не покарання батьків, а захист дитини. Як адвокат, я вірю, що кожна справа має вирішуватися з огляду на конкретні обставини.

Право на виховання – це не лише обов’язок, а й відповідальність. І якщо хтось нехтує цим правом, дитина заслуговує на захист. Адже її майбутнє – це наша спільна турбота.

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи