Станом на кінець 2014 року в Україні нараховувалося майже 31 тисяча котелень та 8,4 тис. водопроводів. Через фізичний знос та оптимізацію об'єктів комунальної інфраструктури, з 2012 року перестали працювати 4,4 тис. котелень та майже 1,8 тис. водопроводів.

Що маємо? - Скорочення кількості об'єктів тепло- та водопостачання

Станом на кінець 2014 року в Україні нараховувалося майже 31 тисяча котелень та 8,4 тис. водопроводів. Через фізичний знос та оптимізацію об'єктів комунальної інфраструктури, з 2012 року перестали працювати 4,4 тис. котелень та майже 1,8 тис. водопроводів.

Слід відзначити, що 72% (3151 котельня) з виведених з експлуатації протягом 2012-2014 рр. були газовими. Факт скорочення саме газових котелень пояснюється банальною економією коштів, адже газ з кожним роком стає все дорожчим для України.

Що потрібно? - Модернізація «своїми силами» неможлива

За інформацією Мінрегіону, модернізація та реконструкція комунальної галузі потребують досить значних коштів: ~ 60 млрд грн для теплопостачальних підприємств та ~ 140 млрд грн для модернізації об’єктів водопровідно-каналізаційного господарства (у підсумку близько 200 млрд грн). Для України це велика сума, адже вона складає 30% усіх видатків державного бюджету країни на 2016 рік. Тому рухати процес тільки за рахунок «внутрішніх» ресурсів вбачається неможливим. У великої кількості комунальних потужностей рівень зносу на сьогодні оцінюється в межах 50-70%. До моменту, коли країна знайде фінансування на модернізацію, більшість з цих потужностей можуть опинитися в непрацюючому стані.

Аналіз даних, представлених у Звіті про діяльність НКРЕКП у 2014 році, свідчить, що інвестиційні програми на 2014 рік було затверджено для 18-ти теплопостачальних підприємств. Загальна сума коштів, передбачених на реалізацію затверджених програм, склала 121,39 млн грн. Таким чином, виходячи з того, що для повної реконструкції комунального теплопостачання країни з темпами інвестпрограм 2014 року необхідно 60 млрд грн, галузь буде модернізовано приблизно через 500 років.

Згідно з інформацією з того ж звіту, у водопровідно-каналізаційній галузі термінової заміни потребують 28% з працюючих 11 тисяч насосів, у ветхому та аварійному стані перебувають 48% водопровідних та 43% каналізаційних мереж. При цьому НКРЕКП затвердила інвестпрограми для 106-ти підприємств на загальну суму 872,8 млн грн. Фактичний обсяг виконання таких програм склав 287,9 млн грн або 32,8%. Цікаво, що на 80% та більше свої інвестпрограми виконали лише 11 підприємств галузі. Враховуючи приблизну суму для модернізації, підраховану Мінрегіоном (140 млрд грн), та темпи виконання інвестпрограм, реконструкція цієї галузі може завершитися паралельно із галуззю теплопостачання – через 500 років.

Можливо, проблема в нестачі інвестиційних коштів?

Кредитні кошти є, але вибірка дуже низька

Міжнародні фінансові організації та донори активно надають підтримку українському житлово-комунальному сектору. У найближчому майбутньому кредитними договорами передбачено реалізацію 5 великих проектів з реконструкції комунального господарства на загальну суму близько 32,4 млрд грн.

У таблиці нижче наведено дані з розпису призначень державного бюджету на 2016 рік щодо фінансування енергоефективних та енергозберігаючих проектів на об'єктах комунальної інфраструктури:

Джерело: Закон України «Про державний бюджет України на 2016 рік»

Як бачимо, вибірка кредитних коштів, що пропонуються для впровадження енергоефективних та енергозберігаючих проектів в Україні, є досить низькою. Така ситуація обумовлена наступними причинами:

1. Високі відсоткові ставки у національній валюті

Навіть за умови отримання комунальним підприємством всіх необхідні погодження з боку держави для залучення кредитів від вітчизняного комерційного банку, існуючі умови кредитування не дозволили б реалізувати проект через те, що у ситуації з відчутно великим рівнем ризику, комерційні банки готові давати гривню у середньому під 21% річних або більше. 

Така ставка автоматично «вбиває» будь-яку енергоефективність. Середній термін окупності енергоефективних інвестицій складає 4-6 років, а за 5 років потенційний позичальник повинен буде переплатити близько 62% вартості інвестицій. При цьому темпи росту валових надходжень підприємств значно відстають від росту валютного курсу.

1. Коливання обмінного курсу та різка девальвація гривні

З метою зниження кредитного навантаження та різкого впливу кредитної складової на тариф цільового підприємства, більшість кредитів від міжнародних фінансових організацій на модернізацію об’єктів комунальної інфраструктури пропонуються на пільгових умовах. А саме: валюта кредитування – євро або долар США, період кредитування з горизонтом 5-25 років, відсоткова ставка у межах 5% річних, наявність пільгового періоду, протягом якого сплачуються тільки відсотки за користування кредитом.

Але «пільгові» гроші перестали бути пільговими за рахунок різкої девальвації гривні. Наприклад, 1 млн доларів, взятий у кредит під 5% річних на період 10 років, передбачає виплату приблизно 127 300 доларів щорічно.

Підприємство, яке отримало такий «пільговий» кредит ще 3 роки тому, витрачало на обслуговування кредиту трохи більше 1 млн грн, а станом на січень 2016 року – 3,4 млн грн. Таким чином, за 10 років користування кредитом, цільове підприємство переплатить майже 24 млн грн (або 3 млн доларів за курсом 2013 року).

2. Відсутність проектних пропозицій, готових для фінансування

Потенційні інвестори та донори відмічають відсутність якісних проектів, готових до реалізації, в Україні. Цей факт обумовлений двома складовими - ментальністю та звісним «людським фактором». У першому випадку менеджмент підприємств ще дуже добре пам’ятає часи, коли потенційні інвестори тільки починали свою діяльність в Україні і доступ до дешевого фінансування можна було отримати, підготувавши лише гарний опису проекту, або навіть ідеї. Друга складова проблеми пов’язана з досить низьким рівнем заробітної плати на комунальних підприємствах більшості міст, що не дозволяє їм наймати та утримувати спеціалістів з технічних та фінансових питань та готувати якісні проектні пропозиції. Ситуацію ускладнює катастрофічний брак коштів, тому оплатити вартість якісних консультантів може не кожне підприємство.

3. Обмеженні можливості підприємств планувати довгострокові інвестиційні проекти

За практикою, що склалася, НКРЕКП затверджує інвестиційні програми для підприємств на термін, не більший одного року. Такий підхід з боку національного регулятора виключає для підприємств можливість планувати програми реальної технічної модернізації.

Приховані мільярди 

Проста арифметика: згідно з інформацією Укрстату, втрати води у мережах України у 2014 році склали 754 млн м³. Якщо рахувати за середнім тарифом для споживачів (6,99 грн за 1 м³ з врахуванням ПДВ), то отримаємо 5,27 млрд грн. Щодо тепла: у 2014 році Україна втратила 9,88 мл. Гкал тепла, або ще приблизно 3,7 млрд грн (за середнім тарифом у 374,4 грн за 1 Гкал з врахуванням ПДВ).

Таким чином, тільки за рахунок втрат при транспортуванні мережами до споживачів, країна щорічно втрачає близько 9 млрд грн. Для порівняння:

Існує думка, що за рахунок правильної модернізації фактичні втрати води можна мінімізувати майже до нуля, у той час як втрати теплової енергії – знизити мінімум на 5-10%.

Цікава ситуація із нормативами та встановленням тарифів на централізоване теплопостачання. В Україні застосовуються 2 тарифи на опалення: у разі наявності лічильника – за 1 ГКал, у разі його відсутності – за опалення 1 м² площі.

Таким чином, якщо у споживача немає лічильника тепла (згідно з інформацією НКРЕКП, таких лічильників не було у 60% мешканців багатоквартирних будинків), то потрібно платити згідно з нормативом за 1 м².

Аналіз середнього тарифу на теплопостачання (162 постанови НКРЕКП окремо для кожного теплопостачального підприємства) свідчить, що середній тариф за 1 Гкал для населення за наявності лічильника склав 400,22 грн з врахуванням ПДВ, а без лічильника – 10,89 грн. за 1 м².

Планування витрат теплової енергії на опалення, вентиляцію та гаряче водопостачання житлових та громадських споруд здійснюється НКРЕКП на підставі Керівного технічного матеріалу КТМ 204 Україна 244-94 "Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд в Україні", затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу від 14.12.1993 року (із змінами 2001 року). При цьому теплові витрати для багатоквартирних будинків, передбачені у КТМ 204, складають 0,167 Гкал/м² за опалювальний сезон. У Звіті про результати діяльності за 2014 рік НКРЕКП надає середньозважені витрати у 0,137 Гкал/м².

За допомогою методу простої пропорції розрахуємо середній по країні обсяг гігакалорій, що закладений у тариф без лічильника: 

Фокус у різниці:

Тепер ще цікавіше: згідно з інформацією Укрстату, на кінець 2014 року в країні налічувалось 16,79 млн квартир загальною площею 966,1 млн м² (не враховуючи Крим), з яких до централізованого опалення було підключено близько 67% або 11,25 млн квартир. Враховуючи різницю між фактичними та середньозваженими витратами на опалення 1 м² площі у 19% та середній тариф за опалення 1 м² (10,89грн), отримуємо 2,18 грн переплати за 1 м² опалювальної площі за опалювальний сезон.

Загальна переплата по країні складає близько 377 млн грн на рік!!

Виникає логічне питання: чи потрібно менеджменту теплопостачальних підприємств реконструювати потужності стахановськими темпами, якщо тільки за рахунок невідповідності нормативних документів, що використовуються для тарифоутворення, населення фактично покриває більш, ніж 10% втрат тепла в мережах.

До речі, Рахункова палата з цим погоджується, цитую:

Про субсидії: завжди було цікаво, як саме розподіляється загальна сума видатків, скільки йде на субсидії для відшкодування витрат на оплату комунальних послуг. Загальна сума субсидій у державному бюджеті називається «Субвенція місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот» і розкласти її на складові частини неабияк складно.

Але Рахункова палата у вже згаданому звіті трохи підіймає завісу над цією таємницею, надаючи чіткий розподіл субсидій за групами у вибраних для аудиту регіонах (Вінницька, Дніпропетровська, Київська, Львівська, Харківська області):

Джерело: Звіт про результати аудиту ефективності використання коштів субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та субсидій населенню на оплату житлово-комунальних послуг Рахункової палати України

Використовуючи відсотки, наведені у таблиці, та враховуючи, що загальна сума субвенції для надання субсидій склала 7,44 млрд грн, оцінюваний обсяг субсидій на теплопостачання склав 1,7 млрд грн, на водопостачання та водовідведення – 744 млн грн.

Для повноти картини: у державному бюджеті на 2016 рік передбачено 35 млрд грн субсидій. Виходячи з орієнтовного розподілу, наведеного вище, держава збирається виділити ще близько 8,16 млрд грн теплопостачальній та 3,5 млрд грн водопостачальній галузям.

Залишається лише сподіватися, що з урахуванням таких надходжень, обсяг затверджених НКРЕКП та виконаних протягом 2016 року інвестиційних програм комунальних підприємств дозволить суспільству та споживачам сподіватися на модернізацію галузей хоча б протягом одного століття, а не п’яти…

Картографія успіху: дорожня карта та план

Успішний проект енергоефективної модернізації комунального підприємства повинен включати в себе 2 інструменти: карту (що ми маємо та куди хочемо прийти) та план (що нам потрібно зробити для того, щоб прийти у потрібне місце).

І якщо з картою у більшості комунальних підприємств все гаразд, адже за бажанням «модернізуватися» стоять досить конкретні суми, то з приводу плану ситуація більш сумна, тому що багато підприємств взагалі не знають, з чого починати шлях до омріяної мети.

Отримати дорожню карту можна, оцінивши стан справ на сьогодні: витрати основних енергоносіїв на виробництво тепла/води, фактичні втрати ресурсів при транспортуванні, слабкі місця. Тобто, маючи повну картину, керівництво підприємства може оцінити вигоди від впровадження енергоефективних заходів на тій чи іншій ділянці процесу.

Такі заходи можна поділити на 3 основних категорії:

· Безвитратні – не потребують додаткових витрат та інвестицій, реалізуються за рахунок організаційних змін та змін у технологічних процесах;

· Маловитратні – потребують незначних капіталовкладень, окупаються за декілька місяців;

· Середньовитратні – потребують вкладень, які підприємство не може покрити тільки за рахунок своєї діяльності, покриваються за рахунок залучених коштів;

· Високовитратні – потребують залучення значних інвестиційних ресурсів.

Знаючи куди йти та маючи на руках чіткий план дій у вигляді послідовної реалізації заходів певної категорії, ймовірність «збитися зі шляху» значно нижча. До того ж, потенційні кредитори хочуть побачити зрозумілі для себе дорожню карту та план підприємства у вигляді бізнес-плану, плану сталого розвитку або навіть ТЕО.

Головна проблема в тому, що підприємства не замислюються над поліпшенням життя собі та інвестору, і на жаль, належним чином формалізовані документи із розрахунками технічко-економічних параметрів проекту трапляються так само рідко, як прибуткові комунальні підприємства.

До чого тут консультанти?

Щоб збільшити імовірність отримання інвестицій для впровадження енергоефективних проектів, потрібно скористатися принципом «Для виграшу в лотерею спочатку маєш придбати квиток». Таким квитком у нашому випадку виступає формалізоване представлення проекту для потенційного інвестора.

Саме тому вже на початковому етапі підприємству може знадобитися допомога. Як показує досвід, на розрахунки, подання документів, налагодження комунікації з інвестором та «набивання шишок» підприємства витрачають багато часу, і врешті-решт втрачають віру у можливість співробітництва в рамках хоча б однієї міжнародної програми технічної або фінансової допомоги.

Залучення консультантів дозволяє зекономити час. Як правило, короткого попереднього дослідження достатньо, щоб принципово оцінити, чи зможе підприємство отримати зовнішнє фінансування, а також визначити перелік першочергових заходів для максимального ефекту.

Крім того, досвідчений консультант зможе сказати, що наприклад, впровадження енергозберігаючих заходів на підприємствах водопостачання дозволяє економити електроенергію на 10-30%.

Що може принести економія у 10% по галузі в цілому:

Для порівняння: тільки за рахунок 10%-ї економії електроенергії на водоканалах галузь за один рік зможе майже повністю покрити витрати на інвестпрограми підприємств, реалізовані у 2014 році.

Що робити?

Потенціал для модернізації комунального тепло- та водопостачання в України є, і, як виявляється, гроші для впровадження проектів теж. А завдаючи собі питання «Чому ж нічого не рухається?», менеджерам муніципальних підприємств слід відповісти спочатку на наступні питання:

- Скільки енергоресурсів ми споживаємо зараз? Чи є система планування споживання та система енергетичного менеджменту?

- Що й на якому етапі ми можемо економити за рахунок:

· Організаційних змін;

· Невеликих капітальних вкладень;

· Залучення інвестиційних коштів.

- Який потенціал підприємства щодо можливості отримання коштів на модернізацію (діючі міські, регіональні, державні програми, гранти, залучення інвестицій від МФО та донорів)?

- Пріоритети щодо енергоефективної модернізації на найближчі 3 місяці, рік, 3 роки?

- Чи маємо план дій для досягнення короткострокових та довгострокових пріоритетів?

- Чи має персонал підприємства достатній досвід та знання у технічній та фінансовій галузях для самостійної попередньої оцінки можливостей, або необхідно залучити консультантів?

Як показує досвід, розуміння поточної ситуації на підприємстві та наявність простого логічного плану вже є першими складовими успіху для залучення інвестицій. А залучення досвіду з боку успішних прикладів підприємств галузі або консультантів допоможе значно прискорити цей процес.