Правова кваліфікація віртуальних валют за законодавством європейських країн

Короткий нарис щодо законодавчого врегулювання емісії та обігу віртуальних валют (активів) в європейських країнах

Віртуальні валюти як інститут з’явилися у європейському законодавстві лише в останні п’ять років, причому увага регуляторних органів ЄС зосередилася не стільки на економічних перспективах використання їх як альтернативних засобів платежу, скільки на превенції перетворенню їх на зручний механізм фінансування незаконної діяльності та легалізації грошей, отриманих злочинним шляхом. У Директиві 2018/843/EU Європейського парламенту і Ради Європейського Союзу віртуальним валютам (англ. virtual currency) приділяється не остання увага. Зокрема наголошується на відмінностях між віртуальними валютами з одного боку, та грошима, електронними грошима, ігровими валютами та місцевими валютами з іншого. Хоча віртуальні валюти часто можна використовувати в якості засобу платежу, вони можуть бути використані також для інших цілей і мати ширше застосування, як-от засіб обміну, інвестування, продукт для заощаджень або для використання в онлайн-казино. При цьому фокус уваги директиви зосереджений, передусім, на тому, що анонімність віртуальних валют дозволяє використовувати їх у злочинних цілях.

Європейські країни мають локальні законодавчі приписи, що регулюють питання, пов’язані з віртуальними або криптовалютами (активами). Так, Закон ФРН про банківську діяльність (нім. Kreditwesengesetz, KWG) визначає криптовалютний бізнес (нім. Kryptoverwahrgeschäft) як зберігання, накопичення та передачу криптовалютних цінностей (нім. Kryptowerte). Така діяльність визнається фінансовими послугами. Особи, що на регулярній основі здійснюють обмін віртуальних валют на законні засоби платежу і навпаки, а також на інші криптовалютні цінності, є фінансовими установами, а самі криптовалютні цінності – фінансовими інструментами. За наведеним у законі визначенням криптовалютні цінності є цифровими представниками вартості, що не були випущені чи гарантовані центральним банком чи державним органом і не мають юридичного статусу валюти або грошей, але використовуються фізичними або юридичними особами на підставі угоди або фактичної практики в якості засобів обміну або засобів платежу, приймаються чи використовуються з інвестиційною метою, а також можуть передаватися, зберігатися або використовуватися в електронному вигляді. В законі підкреслюється, що криптовалютні цінності не є електронними грошима.

У Франції Центральний банк та Управління пруденційного контролю та розв’язання спорів (фр. Autorité de contrôle prudentiel et de résolution, ACPR) стоять на позиції, що термін «криптовалюта» вводить в оману, і замість нього використовують «криптоактиви». Обидва регулятори неодноразово наголошували, що криптовалюти не є грошима. Якщо виходити з термінології французького Валютно-фінансового кодексу перерахування та отримання криптовалют не кваліфікується як платіжна послуга, проте з січня 2014 року ACPR вимагає від кожного провайдера обмінних криптовалютних операції (брокерів, торгових платформ) наявності ліцензії на надання платіжних послуг. У Законі № 2019-486 від 22 травня 2019 року про зростання та трансформацію бізнесу (Закон PACTE) надається визначення цифрових активів, до яких відносяться: 1) токени, тобто нематеріальні цифрові активи, що включають права, які можуть бути випущені, зареєстровані, збережені і передані електронним шляхом), якщо вони не кваліфікуються як фінансові інструменти; 2) будь-яке цифрове представлення вартості, яке не випущено і не гарантується центральним банком або державним органом, не обов’язково прив’язане до законно встановленої валюти і не має юридичного статусу валюти або грошей, але приймається фізичними або юридичними особами в якості засобів обміну, які можуть передаватися, зберігатися і продаватися в електронному вигляді.

В Австрійській Республіці Міністерство фінансів (нім. Bundesministerium der Finanzen, BMF) не кваліфікує криптовалюти як законний засіб платежу або як фінансовий інструмент, натомість вони класифікуються як інші (нематеріальні) товари.

У Нідерландах у січні 2018 року Центральний банк (голл. De Nederlandsche Bank) опублікував повідомлення, в якому заявив, що криптовалюти «на даний час не виконують роль грошей, фактично, вони майже ніколи не використовуються для оплати, не є загальноприйнятим і стабільним засобом обміну, прийнятною розрахунковою одиницею або надійним засобом заощадження. Відповідно, вони не мають жодних наслідків з точки зору грошово-кредитної політики».

В Іспанії немає спеціального законодавства для регулювання віртуальних валют, зокрема криптовалют. Національна комісія з цінних паперів (ісп. Comisión Nacional de Valores) та Банк Іспанії (ісп. Banco de España) у лютому 2018 року опублікували спільну заяву, згідно з якою криптовалюта не випускається, не реєструється, не авторизується і не перевіряється будь-яким регулятором в Іспанії.

У Швеції обіг віртуальних валют, у тому числі криптовалют, також законодавчо не врегульований. Центральний банк (шв. Riksbank) не вважає криптовалюти грошима і наголошує, що ключова відмінність між ними та традиційними валютами у тому, що останні регулюються центральними банками, які несуть відповідальність за грошово-кредитну та платіжну системи, натомість за криптовалюти ніхто відповідальності не несе.

У Великій Британії Управління фінансового регулювання (FCA) визначає три категорії криптоактивів: 1) обмінні токени, які не випускаються і не підтримуються центральним банком і призначені для використання в якості засобу обміну. Як правило, вони є децентралізованим інструментом для купівлі та продажу товарів та послуг без традиційних посередників; 2) токени-цінні папери, що мають характеристики цінних паперів, як акції, паї тощо; 3) допоміжні токени, які надають їх держателям доступ до певних можливостей (послуг тощо), але не надають прав, подібних до тих, що отримують власники інвестицій. За заявами FCA біржові токени (цифрові валюти) не підпадають під регулювання законодавством про фінансові послуги, за умови, що вони не є частиною інших регульованих продуктів або послуг.

Наведені приклади ілюструють, що у європейських країнах віртуальні валюти, здебільшого, не відносяться до засобів платежу, проте водночас не заперечується їх кваліфікація як майна в електронному вигляді.