Чиї ж тут імена мають носити вулиці і площі, станції метро, парки і сквери?
Можна, мабуть, лише порадіти зтого, що у Вашингтоні відтепер (27 лютого ц.р. цей проект втілиться у життя),площа перед посольством РФ носитиме ім’я великого російського демократа БорісаНємцова. Це був фактично один-єдиний з відомих громадян сусідньої держави, хтодавно зрозумів, що собою уявляє Путін, куди й до чого він веде свою державу,всяко підтримував курс України до Європи і демократії. І я переконаний, що й українці, звичайно ж, допевної міри, винні у тому, що режим московітів так жорстоко розправився з ним.Надто близько Боріс стояв біля фашизованого кратера путлеризму, надто відвертовиступав проти параноїдального шизофреника. І його потрібно було за всяку ціну переконатив тому, що вільне почування себе в Москві, котре він постійно демонстрував, длянього вельми небезпечне. Не повинен же опозиціонер чекати того, поки йому відірвутьголову. Немцов, іншими словами, намагався дати своїй владі в рило, і не відповідатиза цей вчинок. Тому конче потрібно було його переконати в необхідності наякийсь час покинути хвору Росію. І зробити це мали українські демократи, де вінмав багато-багато друзів, однодумців. Я не раз писав про це. Ось, скажімо, ще22 грудня 2011 року на Інтернет ресурсі міжнародної радіостанції «ЭХО Москвы», де мав власного блога. Називалася та стаття – «Украинскаязащита Бориса Немцова», читайте тут - https://echo.msk.ru/blog/jura777/841910-echo/
Декілька разів з цього приводу виступав у своїх українських блогах. На жаль, ніхто непочув. Ось чому в день загибелі Нємцова я написав, що саме ми, українці винні втому, що загинув Боріс Нємцов, бо він відверто звинувачував власного фюрера увійні проти України (стаття має корені тут - http://blog.liga.net/user/ogorobets/article/17430.aspx).
Молодці американці, котрі настількиорганізовано, буквально в одну мить, віддаймо належне - за ініціативою нас, киян,площу перед посольством РВ у Вашингтоні нарекли іменем народного героя спротивупроти фашизованого режиму Московії. І можна лише подивуватися тому, наскількизросійщеним, продажним самі раші є електорат столиці України.
24 січня ц.р. на сайті Київськоїміської держадміністрації (КМДА) з’явився запис для обговорення і голосуваннякиянами, після відповідного рішення одного з Комітетів міськради, проекту рішення міської ради про присвоєння скверу на розі вулиць Сурікова і Повітрофлотськогопроспекту імені Боріса Нємцова. Це поруч з посольством РФ. Ніби аж дзеркальнощодо Вашингтона.
І які ж результати, напевне,запитаєте ви?
А показники так званого «волевиявлення»просто таки жахливі. За станом на полудень 7 лютого ц.р. (через два тижні відпочатку голосування, а загалом воно триватиме два календарних місяці!) сумарні дані такі: 63 ОСОБИ ВИСЛОВИТИСЯ «ПРОТИ» І ЛИШЕ 39 «ЗА».
Якщо громадські, патріотичніорганізації Києва, яких я чомусь і не чую, і не бачу, до речі, не задіють зрезерву якихось нових своїх, кардинальних заходів, то цей раунд публічногопротистояння проти сепаратистів, колаборантів, відвертих прихильниківпутлеризму в нашій столиці буде неодмінно програний. Ото вже може статися укінці березня ганьба, зі смородом буквально на весь чесний світ. Виявиться, щоу Вашингтоні краще люди розуміють і знають, ніж в Україні, як важливо перемагатиПутіна, відплачуючи йому за смерті українців від рук режиму неофашиста, котрібезстрашно захищали наші Суверенітет і Незалежність. Це водночас і свідчить проте, що остання російсько-українська війна наших людей нічому не навчила. Що з понад10 000 смертей наших синів і дочок, онуків на полі битв і в підвалахкримських, лугандонських московітських катівнях не став нас уроком. Нарешті, щоКиїв і далі залишається мутантською клоакою, неочищеним московітським гальюном,де по-старинці заправляють (акакаяразніца!). Вони, як бачимо, мобільніші, більшорганізовані за українців, і цим найбільше страшні.
Це ж треба бути такими відвертими,цинічними, запеклими ворогами корінної, титульної нації держави, щоб за двіщоки, смачно жуючи український хліб і сало, відверто, і з явним викликом шкодитипобудові національно-раціональної нашої держави. Їх діди і прадіди – паскудні ленінціі сталіністи, заїхавши свого часу в середовище хохлів, утворили тут рідний длясебе «світ», основою якого стали руськоє нарєчіє і дика культура монголо-татар,фіно-угорців. Домінуючи політично сотнями літ, їхні пращури створили в нашихкраях для себе і свої потомків середовище антиукраїнського «руського міра», наякому так уміло педалює тепер Путлєр. Як же ж вони можуть нині здати свогобезрогого ідола, промовчавши, коли перед посольством РФ з’явиться сквер іменізапеклого ворога їхнього «дАрАгого ВладімВламіровіча». І ось, що називається, зорганізувалися.Вирішили силою захищати свого фюрера в Києві.
Здається мені, що це тільки вУкраїні така простосерда поблажливість до відвертих ворогів нашої держави. Хочетьсявірити, що це вже ненадовго…
Влітку минулого року московітиорганізували жахливий вибух в авто начальника окремого загону спеціальногопризначення ЗСУ, розвідника (посмертно – генерал-майора, Героя України»)Максима Шаповала. Сталося це на тихій вуличці паркової зони Солом’янськогорайону, що носить дивне ім’я Механізаторів. З’явилася гарна ідею цю місцинунаректи іменем бойового офіцера. І що ви думаєте, київське московітство, котре добрячеотаборилося туті, настільки «оборзіло», що й на цьому напрямку пішло увідвертий наступ. Стало активно голосувати за те, щоб (уявіть собі лишень!)залишилася стара, безлика, сталінсько-емтеесівська назва – «вулицяМеханізаторів», але тільки б не носилавона імені Героя-розвідника війни проти путлєризму, який саме тут і загинув.Лише в останні дні, напевне, українські військові мобілізувавшись, дещо вийшлиуперед при електронному голосуванні на сайті Київської МДА. Запам’ятайте: аж 26таких відвертих ворогів України нині є в Києві.
Євген Чикаленко - Великий Українець - прихильник української мови, культури, літератури, меценат, публіцист, який все своє майно віддав на розбудову України
Але чи не найбільш визначальноюнині є боротьба в нашій столиці між руско-графським москофільством і увіковіченнямпам’яті Великого Українця Євгена Чикаленка. Найбільшого патріота відстоюванняінтересів української мови і культури, мецената й утриманця, натхненника ряду проектівзі сприяння розвитку українства, краснописьменства. Я вже про це писав не одинраз, в останнє тут - http://blog.liga.net/user/ogorobets/article/29240.aspx
Давайте ще раз нагадаємо, що нинів українській столиці є аж сім топонімічних, туристичних знакових пунктів тульськогографа Льва Толстого. Людини, котра, підкреслю, НІЧОГО не принесла Україні,фактично ніде й не згадувала добрим словом у свої творах українців. Так, цейпатлатий дід Лев створив чимало літературних творів. Але вони точно бзалишилися нікому невідомим мотлохом, якби не його дружина. Вона вісімнадцять(!) разів, до прикладу, переписала після автора його знаменитий твір «Война імір», тільки тоді він – вичищений, вилизаний, літературно, синонімічно,прислівно збагачений заграв барвами достойного твору. Не всі письменники стаютьвеликими лише через те, що не зуміли замолоду підібрати достойних і грамотнихдружин! Еге ж, мій це життєвий висновок. Ніде не позичив…
Так ось у Києві, ленінці істаліністи, які тут чимало часу знаходилися при владі, зуміли іменем знаменитого розкольника московської церкви,церковного богохульника назвати аж три вулиці, провулок, станцію метро, одну зцентральних площ Києва та ще й встановити меморіальну дошку. В той час, як уМоскві Лев Толстой заслужив лише на одну-єлину невеличку вуличку.
Найбільше мене дивує те, що тихомовчить, поклоняється всім безглуздим цим топонімам у Києві Українська церквамосковського патріархату. Її ж вожді свого часу проклинали з високого амвону ім’яросійського письменника Льва Толстого, публічно і доволі гучно відлучали його відцеркви, слали на голову письменника прокльони.Але коли він в Україні, насамперед у Києві, став ураз великим стовпом «руськогоміра» - немовби набрали в рот води, замовчалина століття. Нині їхні апологети і мешкають на вулицях Толстого в Києві, ізустрічаються на площі Толстого, користуються станцією метро імені ЛьваТолстого. Чому ж не виполохують ім’я розкольника?!
Більше того, коли почалося з 18січня ц.р. активне голосування за перейменування в Києві площі Льва Толстого наплощу Євгена Чикаленка, тут виник такий сир-бор. Московіти пішли буквально вІнтернет-рукопашну. В перші дні іноді навіть їхня сторона переважала…
Я ще тоді задумав було запитативсіх нас панове: КИЇВ, ЦЕ ЧИЯ СТОЛИЦЯ?УКРАЇНИ, ЧИ ЯК СУДИТИ З ПОШАНУВАННЯ ЛЬВА ТОЛСТОГО, ТО ВИХОДИТЬ ЩО МОСКОВІЇ?
Я декілька статей підготував зприводу того, що в Києві конче має з’явитися пам’ятник Євгену Чикаленку. Бо в українськомуполітикумі за всі роки-століття немає рівної йому фігури. Недарма ж післяпадіння влади гетьмана Скоропадського у кінці 1918 року, на посаду новогогетьмана України висувалася всього лише одна фігура – відомого поміщика,мецената, публіциста, українофіла Євгена Харлампійовича. Я пропонував і даліобстоюю цю пропозицію, що статуя народного героя має постати на п'єдесталі,який раніше протиправно займав убивця українців Ленін – на бульварі ТарасаШевченка – навпроти Бессарабського ринка.
Ще декілька місяців тому народнийдепутат України попередніх скликань Ю.В.Гнаткевич в одній зі своїх публікацій з приводу цих проблем писав, що саме «ОлександрГоробець першим висунув ідею відкриття в Києві пам’ятника Євгену Чекаленку».
Можливо, не перший, але думаю, щопереконливо обґрунтувавши свою оферту, постійно просуваючи її у ЗМІ. Тоді я йприєднався до створеного Юрієм Васильовичем руху з перейменування площіТолстого на Чикаленка. Бо пам’ятник це була лише ідея, а тут на порядок деннийвипливло живе питання конкретного голосування киян за ідею очищення Києва відмосковщини.
Що я особисто зробив для перемогиукраїнського духу в Києві конкретно?
Написавлиста кожному з членів мого рідного земляцтва «Вінничани у Києві», а це сотні людей, приклав донього власні статті про Євгена Чикаленка, а у мене їх уже пів десятка! Утелефонних розмовах став переконувати своїх земляків-киян у тому, що вартовідкласти всі справи і проголосувати за Великого Українця. І зазначу, що багатолюдей прислухались до цих порад. Сьогодніу моєму записнику понад п’ятдесят номерів голосування, під котрими вониідентифікувалися за нашу спільну ідею.
Нехай буде відомо, що загальний рахунокголосування за станом на середину дня 7 лютого ц.р. складає 161 на 46 голосів.Не загрозлива, але все-таки, як мені здається складна ситуація. Тим паче, щодобре відомо таке: у сепаратистів, колаборантів, представників «п’ятої колони» є,здається, є відпрацьований спосіб з-під поли накручувати голоси на фініші голосування,штучно їх завищувати. Як би ми не опинилися в калюжі врешті-решт, панове!
Тим паче, що останнім часом,приміром, зовсім не чути голосів за підтримку ідеї замість тульського графаплощу перед Хрещатиком назвати іменем Євгена Чикаленка. В останні дні справу,здається, пущено на самоплив. Сам вождь і учитель Юрій Гнаткевич теж, як меніздається (дай Боже, щоб я помилявся!) дещо зістрибнув з цієї ідеї. Він всерйоззахопився справою створення пам’ятника Великому українцю Є. Чикаленку. Якосьнавіть написав, що це вважає справою свого життя.
Дуже цікаво і ефектно, звичайно,звучить. Тим паче, що справа, здається, вже в кишені, джури подавайте ЮріюВасильовичу білого коня слави! Виявляється, міністерство культури України готове підтримати проект монументального увіковічнення пам'яті Євгена Чикаленка, ряд інших державних структур також. Більше того, стало відомо, що понад десять років тому Кабмін, під орудою В. Януковича уже приймав рішення поставити пам'ятник Євгену Чикаленку в Києві. Що тут ламати комедію і ставити в пози, позицію потрібно лише підштовхувати до логічного завершення.
Тому головне зараз, як менівидається все-таки виграти двобій з київськими москофілами щодо перейменуванняплощі столиці. І виграти його можна лише одним способом. Потрібно, щоб панГнаткевич зі своїми колегами від імені Центру імені Є. Чикаленка (створений такийу Києві!) НАПИСАЛИ ЛИСТИ НА ПЕРСОНАЛЬНУ ПІДТРИМКУОЧИЩЕННЯ КИЄВА ВІД МОСКОФІЛЬСТВА ДО ВСІХ ЧЛЕНІВ ОБЛАСНИХ ЗЕМЛЯЦТВ. Людей,як правило активних. Це ефективна рушійна сила Якщо потрібно, я теж посприяю в цій справі.
