Відчуйте різницю: як ВРП "судить" суддів ВАКС та інших

Якщо за подібних обставин одні особи отримують покарання, а інші – прощення, чи можна вважати такий суд законним, справедливим, об’єктивним і неупередженим?

Нещодавно між Вищою радою правосуддя та Вищим антикорупційним судом розгорілася суперечка. Судді ВАКС обурилися переслідуваннями, заявили, що їх притягують до дисциплінарної відповідальності «за правову позицію, висловлену в судових рішеннях, ухвалених у справах, які викликають значний суспільний інтерес».

ВРП запевнила, що діє виключно за Законом. Ба більше, «суд над суддями» закликав: оцінюючи його діяльність, керуватися не думками, а спиратися на мотивовані рішення ВРП.

Так я й зробила. Звернулася до кількох нещодавніх дисциплінарних справ стосовно суддів Октябрського суду Полтави, в якому працюю, та суддів антикорупційного суду.

Справи «октябрят»

21 жовтня 2020 року Перша Дисциплінарна палата ВРП відкрила справу стосовно судді нашого суду Ганни Андрієнко. В ухвалі вказані ознаки «істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків та істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що призвело до порушення правил щодо складу суду».

Конкретно йшлося про дії слідчої судді під час розгляду справи № 554/4287/19.

Резонансна подія сталася 13 травня 2019 року. У результаті пограбування Кобеляцького відділення АТ «Полтава-Банк» зловмисники заволоділи 1,4 млн грн.

Невдовзі з’ясувалося, що злочин імітовано. Уже 17 травня співробітники поліції затримали директора цього відділення – «жертву нападу», його кума та їхнього спільного друга.

Про «пограбування» та подальший перебіг подій детально писали ЗМІ.

18 травня слідчий Головного управління Нацполіції в Полтавській області Євгеній Грищенко стосовно підозрюваного банкіра звернувся до суду з клопотанням про застосування запобіжного заходу – тримання під вартою.

Слідча суддя Андрієнко того ж дня клопотання задовольнила.

Оскарження цієї ухвали до апеляційної інстанції становище підозрюваного не змінило. Полтавський апеляційний суд визначив (цитую за ухвалою Дисциплінарної палати), що слідчий суддя «перевірив всі обставини, з якими закон пов’язує можливість застосування виняткового запобіжного заходу, зазначені обставини підтверджені достатніми даними, які досліджені та оцінені слідчим суддею в судовому засіданні».

Проте адвокат підозрюваного звернулася зі скаргою й до Октябрського райсуду. Просила негайно звільнити свого клієнта з-під варти, визнати затримання незаконним і таким, що відбулось без передбачених ст. 208 КПК України підстав – оскільки з моменту вчинення злочину минуло кілька діб, не можна стверджувати, що підозрюваний «щойно вчинив злочин», тож затримання потребувало ухвали слідчого судді.

Суддя Андрієнко скаргу адвоката задовольнила частково: затримання визнано незаконним, але в звільненні з-під варти відмовлено, адже наявна обґрунтована підозра у вчиненні особою кримінального правопорушення.

Рішення судді Андрієнко для слідчого поліції Грищенка обернулося відкриттям кримінального провадження проти нього – співробітниками ДБР. Тому він і звернувся зі скаргою на дії судді до ВРП.

У згаданій ухвалі Дисциплінарна палата відзначила, що законність затримання повинна визначатися при обранні запобіжного заходу, відтак суддя не мала права вдаватися «до оцінки дій працівників правоохоронних органів, пов’язаних із затриманням особи, post factum».

Розглядаючи скаргу адвоката, Ганна Андрієнко «вийшла за межі завдань слідчого судді під час вирішення питань відповідно до статті 206 КПК України, оскільки вирішила питання щодо прав та обов’язків працівників правоохоронних органів».

Крім того, розгляд скарги здійснювався «без участі секретаря судового засідання, […] що є порушенням вимог пункту 1 частини першої статті 372 КПК України».

…13 січня 2021 року Перша Дисциплінарна палата ВРП винесла рішення про відмову у притягненні до відповідальності судді Андрієнко.

Слова, які я виділила підкресленням, варто викарбувати золотом:

«суддя Андрієнко Г.В. неправильно застосувала статтю 206 КПК України під час розгляду скарги адвоката Денисенко Л.М. та при постановленні ухвали від 14 червня 2019 року.

Водночас, надаючи оцінку діям судді Андрієнко Г.В., слід ураховувати, що, здійснюючи правосуддя, суддя безумовно має право на власне тлумачення закону, у тому числі й таке, що відрізняється від загальноприйнятого розуміння. Однак таке тлумачення повинно бути добросовісним.

Не може вважатись умисним порушенням норм права чи неналежним ставленням судді до службових обов’язків тлумачення процесуального закону та позиція судді щодо обґрунтування ухваленого ним судового рішення, навіть якщо така позиція є помилковою». 

Подібну аргументацію знаходимо у рішенні від 3 серпня 2020 року про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді Октябрського райсуду Наталії Тімошенко:

«не встановлено обставин та не здобуто доказів умисного або внаслідок недбалості порушення норм процесуального права суддею Тімошенко Н.В. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя розцінює дії судді як правову позицію, власне розуміння положень процесуального законодавства, […] допущені порушення мають характер простої суддівської помилки, тобто помилки без ознак умислу або грубої недбалості.

Не може вважатись умисним порушенням норм права чи неналежним ставленням судді до службових обов’язків тлумачення процесуального закону та позиція судді щодо обґрунтування ухваленого ним судового рішення, навіть якщо така позиція визнана судом вищої інстанції помилковою».

Додатково Дисциплінарна палата зазначила, що Наталія Тімошенко працює суддею понад 17 років, отже «повинна була мати достатню кваліфікацію для розгляду справи». 

Проте ще 1 червня 2020 року, ухвалюючи відкриття справи, дисциплінарний орган був налаштований критично:

«суддею Тімошенко Н.В. порушено норми процесуального права і не дотримано обов’язку справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства»;

«порушення суддею Тімошенко Н.В. правил судового розгляду є істотним порушенням вимог цивільного процесуального закону, яке ставить під сумнів законність та обґрунтованість ухваленого судового рішення».

Як можна судити з ухвали палати, суддя за власною ініціативою постановила ухвалу про внесення виправлень у своє попереднє рішення. Зроблено це було без виклику сторін. Ухвала суду не надсилалася учасникам справи, а в її тексті не вказані мотиви, якими керувався суд, вносячи виправлення.

Головне ж, що «під виглядом виправлення судової описки суддя Тімошенко Н.В. фактично змінила свої висновки щодо належних сторонам часток у праві спільної часткової власності на спірне майно, що є неприпустимим». 

Про право на власне тлумачення процесуального закону та неможливість переслідувань судді за ухвалені рішення, навіть за помилкові, йдеться також у рішенні Другої Дисциплінарної палати від 28 вересня 2020 року про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді Октябрського райсуду Марини Материнко:

«прояви суддівського свавілля необхідно відрізняти від добросовісної суддівської помилки, тобто помилки без ознак умислу або грубої недбалості. Добросовісність вказує на те, що суддя діяв сумлінно – з належним ставленням до своїх обов’язків встановив фактичні обставини, які підлягають правовій оцінці, оцінив докази та тлумачив закон, але припустився помилки, яка не була настільки очевидною й однозначною.

Питання помилок щодо фактів і права, які начебто були допущені судом, не належать до компетенції Вищої ради правосуддя доти, поки такі помилки не вчинені умисно або внаслідок недбалості та/чи не порушують права і свободи, що захищаються Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Дисциплінарна відповідальність суддів не може бути наслідком змісту їхніх рішень або вироків, включаючи відмінності в юридичному тлумаченні між судами; наслідком прикладів суддівських помилок чи критики суддів (пункт 25 Київських рекомендацій щодо незалежності судочинства у Східній Європі, на Південному Кавказі та у Центральній Азії (від 23–25 червня 2010 року)». 

Якщо ж ми звернемося до ухвали від 15 червня 2020 року про відкриття дисциплінарної справи, то дізнаємося таке:

«суддя Материнко М.О. порушила засади кримінального процесуального законодавства, оскільки в судовому засіданні 30 січня 2020 року без дослідження матеріалів справи, без з’ясування в учасників провадження, чи бажають вони доповнити судовий розгляд і чим саме, а також без проведення судових дебатів вийшла до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення, що суперечить вимогам статей 358, 363, 364 КПК України». 

У кінцевому підсумку поведінка всіх названих суддів розцінена як власне тлумачення процесуального закону. Ледь не «я художник, я так бачу». 

Тепер дивимося – за що покарані судді ВАКС?

«Зважаючи на порушення слідчим суддею Михайленко В.В. очевидних і зрозумілих за змістом вимог процесуального закону, Дисциплінарна палата дійшла висновку, що допущене порушення не має характеру простої суддівської помилки, а вказує на неналежне ставлення до службових обов’язків, а отже, вчинене внаслідок недбалості».

Суддя ВАКС отримала дисциплінарне стягнення у виді попередження.

У рішенні від 16 листопада 2020 року в провину Вірі Михайленко Друга Дисциплінарна палата поставила (підкреслення мої):

«рішення слідчого судді […] є неналежно мотивованим,

[…] не оцінила критично надані органом досудового слідства об’єктивні обставини про наявність умов для прийняття рішення про здійснення спеціального досудового розслідування, зокрема достовірність даних про належне повідомлення ОСОБА1 підозри про вчинення злочину, оголошення його у міжнародний розшук, констатація факту переховування від органів слідства та суду»;

«допустила спрощений не мотивований достатнім чином підхід до вирішення […] кримінального провадження, неналежне застосування норм процесуального права і невиконання обов’язку справедливо та безпосередньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства»;

«не виконала покладеного на неї обов’язку щодо належного мотивування рішення про здійснення спеціального досудового розслідування».

При цьому Дисциплінарна палата затверджує за собою «позиції об’єктивного стороннього спостерігача» та «вбачає відсутність належно мотивованого обґрунтування між фактичними обставинами кримінального правопорушення та застосованою кримінально-правовою кваліфікацією за статтею 369 КК України».

Орган ВРП стверджує, що «ні детектив, ні прокурор не надали достатніх і належних доказів» тих обставин, на які орган досудового розслідування послався у клопотанні. Але, вибачте, це – прерогатива суду! А не стороннього спостерігача, «об’єктивного» за власним визнанням.

Безпосередньо Дисциплінарна палата закидає судді, що вона визнала врученням повідомлення про підозру у встановлений законом спосіб «надсилання поштового відправлення за адресою місця реєстрації, надсилання поштового відправлення житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання, надсилання фотографій повідомлення про підозру на WhatsApp, вручення під розписку матері».

Так само, на думку членів ВРП, суддя Михайленко не могла визнати достатніми для підтвердження міжнародного розшуку особи «постанову старшого детектива […] Національного антикорупційного бюро України Бондарчука Р.М. від 28 липня 2020 року про оголошення ОСОБА1 у міжнародний розшук; запит від 29 липня 2020 року № 0431-192/26714 до Робочого апарату Національного центрального бюро Інтерполу; лист від 28 серпня 2020 року № 0431/192-30554 до Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України».

Зазначу, що слідча суддя Михайленко розглянула клопотання детектива НАБУ про здійснення спеціального досудового розслідування та задовольнила його 2 вересня 2020 року. Вже 16 листопада суддю було покарано.

Поскаржився на неї 17 вересня адвокат – в інтересах Миколи Злочевського, ексміністра екології та природних ресурсів, котрий наразі перебуває закордоном. 

13 січня 2021 року попередження виписано й судді ВАКС Тимуру Хамзіну – рішенням Третьої Дисциплінарної палати. За скаргою адвоката в інтересах Володимира Келеберди, судді ОАСК.

Поміж іншого, проступок Хамзіна аргументовано тим, що «не наведено мотивів, з яких суддя виходив, встановлюючи максимальний строк дії ухвали про обшук у квартирі, яка належить на праві спільної власності Келеберді В.І., ОСОБА3, ОСОБА4, та не зазначено, які доводи клопотання і матеріали кримінального провадження підтверджували необхідність встановлення максимального строку дії ухвали» (хоча суддя Хамзін не вийшов за 1-місячний строк, обумовлений відповідною статтею КПК України).

Необхідність обшуку слідство мотивувало наявністю даних щодо надання судді неправомірної вигоди за винесення «потрібного» рішення в справі за позовом до Державної фіскальної служби України (йшлося про скасування наказу та поновлення певної особи на посаді).

У поясненнях на запит ВРП суддя Хамзін зазначив, що долучені до клопотання матеріали, досліджені у судовому засіданні, сформували його впевненість про необхідність проведення обшуку та про пропорційність такого втручання у права Келеберди В.І.

Із посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2018 року в справі № 11-386сап18 Тимур Хамзін доводив, що вмотивованість ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку житла повинна залишатись у межах, які не розкривають таємницю досудового розслідування. Зокрема, мають наводитися аргументи, що переконали суддю у задоволенні чи відхиленні такого клопотання.

Натомість Дисциплінарна палата вирішила, що «орган досудового розслідування не зазначив про наявність переконливих доказів причетності Келеберди В.І. до вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 369 КК України та частиною четвертою статті 368 КК України, розслідування яких проводиться НАБУ.

У клопотанні прокурора відсутні докази щодо необхідності проведення обшуку квартири […], яка належить на праві спільної власності Келеберді В.І.».

Та хіба це може визначати ВРП? Ні, тільки суд!

Досить суперечливими видаються закиди Дисциплінарної палати, що слідчий суддя Хамзін не встановив, кому належить квартира, «взявши лише інформацію, зазначену у декларації особи […] за минулий рік, та не пересвідчився щодо місця проживання Келеберди В.І. на час постановлення ухвали».

Чи що слідчий суддя не навів чіткого переліку речей або документів, які давали б змогу ідентифікувати предмет майбутнього обшуку.

Дисциплінарна палата наводить уривок з ухвали слідчого судді: «з метою відшукання та вилучення документів, які містять відомості щодо комунікації між Келебердою В.І., ОСОБА1, ОСОБА2, а також між ними і третіми особами, у період із 1 квітня по 12 червня 2020 року стосовно обставин вчинення злочинів, що розслідуються у межах цього кримінального провадження, інших документів, що містять відомості щодо обставин вчинення зазначених злочинів, у паперовій формі у вигляді чорнових записів, блокнотів, щоденників, нотаток, інших рукописних записів або надрукованого тексту, а також у формі електронних документів і технічних носіїв інформації, на яких можуть знаходитись такі електронні документи, у вигляді оптичних дисків, флешносіїв, жорстких дисків, sim-карток, засобів зв’язку та комп’ютерної техніки, зокрема мобільних телефонів, планшетів, ноутбуків, системних блоків комп’ютерів».

Із цього переліку в очі членів ВРП кинулося тільки слово «інші»:

«Надання дозволу з метою відшукання та вилучення «інших» документів, що містять відомості щодо обставин вчинення зазначених злочинів, «інших» рукописних записів або надрукованого тексту кримінальним процесуальним законом не передбачено. Вказівка на «інші» речі, документи, які мали бути відшукані та вилучені, свідчить про невизначеність такого переліку».

У підсумку Третя Дисциплінарна палата визначила: «порушення вчинені суддею Хамзіним Т.Р. внаслідок грубої недбалості».

*   *   *

Звісно, я не можу вважати себе за «об’єктивного стороннього спостерігача». Та наявність подвійних стандартів у діях членів ВРП є очевидною.

Одним суддям «гріхи» списують беззастережно. «Провини» інших піддаються прискіпливому аналізу і не пробачаються.

Ще гірше коли, знову цитую заяву зборів суддів ВАКС, «відбувається перегляд судових рішень поза межами апеляційного та касаційного оскарження з подальшим притягненням суддів до дисциплінарної відповідальності за ухвалені ними рішення і з посиланням на ніби неналежне ставлення суддів до своїх службових обов’язків».

Це є свавіллям, втручанням у діяльність суддів і є категорично неприпустимим!