Проект Закону № 3303 - шлях повернення до поліцейської держави?

Аналіз проекту Закону № 3303 про внесення змін до КПК України щодо спрощення та удосконалення діючих норм Закону з метою уникнення покарання винними особами та розвантаження судових органів.

Поки по всій країні запроваджено режим карантину народні депутати дотримують своє слово та працюють у «турбо-режимі». Правда незрозуміло у якому напрямку працює цей режим.

03.04.2020 року народним депутатом Кузьміних Сергієм Володимировичем ініційовано проект Закону № 3303 про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо спрощення та удосконалення діючих норм Закону з метою уникнення покарання винними особами та розвантаження судових органів.

Коротко, які зміни пропонують нам у даному проекті Закону?

1. Доповнити п.5 ч. 2 ст. 99 (Документи):

«До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, можуть належати: протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів».

До речі, дана стаття вже містить схожий пункт, а саме п.3 ч.2 ст.99, як «складені в порядку, передбаченому цим Кодексом, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії».

Отже, якщо є такий вже пункт який сенс його дублювати? Досить слушно зазначив колега, адвокат О.М. Дроздов, що у запропонованих змінах просто виключили положення «про порядок передбачений цим Кодексом». Отже, таким чином створюється колізія, яку сторона обвинувачення зможе використовувати на свою користь, посилаючись на те, що це є спеціальна норма. Ця норма прямо відкриває можливість оперативним працівникам нехтувати порядком, який визначений КПК України.

 2. Доповнити ч. 2 ст. 135 (Порядок здійснення виклику в кримінальному провадженні):

«У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім’ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи, або публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження чи на офіційних веб-сайтах органів, що здійснюють досудове розслідування. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження чи на офіційних веб-сайтах досудове розслідування, підозрюваний вважається належним чином ознайомленим з її змістом. Друкований орган, у якому публікується протягом наступного року повістки про виклик підозрюваного, визначається не пізніше 1 грудня поточного року в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України».

Даними змінами, простіше кажучи, хочуть зменшити навантаження роботи слідчих та прокурорів, обмеживши при цьому права та свободи громадян. Чому так? Згідно норм КПК України про виклик особи до слідчого, прокурора та отримання повістки має бути належним чином підтверджено і підстави такого підтвердження чітко регламентовані статтею 136 КПК України. Однак, якщо питання стосується виклику підозрюваного, яким чином регламентовано його обов’язок слідкувати за всіма ЗМІ та іншими веб-сайтами щодо його виклику? По крайній мірі, у статті 42 КПК відсутній такий обов’язок. Що буде на практиці? - Слідчий складе рапорт або інший документ, що підозрюваний не виходить на зв’язок та відсутній за місцем проживанням, після цього опубліковують у ЗМІ повістку про виклик (зрозуміло, що її ніхто і не побачить) і так як підозрюваний не з’явиться до слідчого у вказаний час, останній ініціюватиме обрання запобіжного заходу, а якщо раніше обирався то про зміну запобіжного заходу, як до прикладу на тримання під вартою.

Звернемо увагу на інший момент, а саме вручення повідомлення про підозру згідно ст. 278 КПК України «у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлення». Даний спосіб відсилає нас до цієї ж статті 135, в яку і пропонують внести зміни. Тобто, тепер слідчі отримують можливість публікувати повідомлення про підозру на веб-ресурсах і обґрунтовувати це належним вручення підозри. Тобто, по факту кожен з нас зможе стати підозрюваним навіть цього не знаючи. Таким чином, поки особа навіть і не знає, що вона вже є підозрюваною, до неї можуть застосовуватися різні заходи забезпечення кримінального провадження.

Я вважаю, що такі зміни є просто неприпустимими. Вони прямо порушують права та свободи людини.

3. Викласти у наступній редакції ч. 2 ст. 159 (Загальні положення тимчасового доступу до речей і документів):

«Тимчасовий доступ до речей і документів здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, суду. Тимчасовий доступ до інформації операторів мобільного зв’язку здійснюється на підставі постанови слідчого або прокурора».

Відповідно до даних змін повністю нівелюються принципи Кримінального процесуального права такі, як верховенство права, законності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, таємницю спілкування та невтручання у приватне життя. Таким чином, анулюють безпосередньо здійснення судового контролю, який спрямований на забезпечення законності дій та рішень органів і посадових осіб правоохоронних органів. Отже, тепер будь-яка інформація, яка наявна у оператора мобільного зв’язку буде отримана слідчим безперешкодно.

4. Доповнити ч. 6 ст. 182 (Застава):

«Застодавець має надати органу досудового розслідування, прокурору або суду документ, який підтверджує наявність у особи доходів, достатніх для визначеного розміру застави. Ненадання вказаного документу є підставою звернення застави в дохід держави».

Отже, цією нормою проекту закону просто пропонується наповнити державний бюджет. Як показує практика слідчі судді і так визначають надзвичайно необґрунтовано високі розміри грошової застави, так тепер в разі не надання підтвердження будуть здійснювати звернення застави в дохід держави. Особливо цікаво, яким чином особі підтвердити її доходи, коли особа запозичує кошти у своїх родичів та знайомих? Завдяки цим змінам більша частина застав буде звернута в дохід держави?

5. Викласти в наступній редакції ч. 2 ст. 240 (Слідчий експеримент):

«За необхідності слідчий експеримент може проводитися за участю спеціаліста. Під час проведення слідчого експерименту можуть проводитися вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складатися плани і схеми, виготовлятися графічні зображення, відбитки та зліпки, вилучатися речі, які можуть бути доказати у кримінальному провадженні, які додаються до протоколу».

Проаналізувавши дану норму, є лише два висновки:

а) Ініціатор законопроекту взагалі не розуміє основ положень про проведення слідчих дій (в контексті правозастосування КПК) та основ криміналістики. Адже, слідчий експеримент проводиться «з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення», а не вилучення речей. Вилучення речей здійснюються безпосередньо за порядком визначеними Главами 15 та 16 КПК України.

б) Додатково встановити можливість зібрання та вилучення речей, без отримання ухвали слідчого судді на це. Що знову ж таки повністю анулюють здійснення судового контролю на забезпечення законності дій слідчих органів.

6. Доповнити ч.1 ст. 214 (Початок досудового розслідування):

«Якщо заяви, повідомлення не містять об’єктивних ознак вчинення кримінального правопорушення, то відомості про них до Єдиного реєстру досудових розслідувань не вносяться».

Що ж, дана норма повертає нас до КПК 1960 року, згідно якого уповноважена особа особисто вирішувала чи відкривати кримінальну справу чи ні (у даному випадку вносити відомості до ЄРДР). Якщо станом на сьогодні, хоча б частину відомостей згідно повідомлень про кримінальні правопорушення вносять до ЄРДР, а частину приходиться оскаржувати в порядку ст. 303 КПК України, то після цих змін взагалі майже нічого не будуть вносити в ЄРДР. Дані зміни прямо відображають принцип «Крок вперед і два кроки назад».

7. Виключити п.3 ч.3 ст. 184 КПК (Клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжних заходів):

Даними змінами ініціатор законопроекту хоче виключити пункт про: «підтвердження того, що підозрюваному, обвинуваченому надані копії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу».

Частиною 2 ст. 184 КПК України встановлено, що копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання. Таким чином у судовому засіданні слідчий зобов’язаний підтвердити надання таких матеріалів.  Отже, законодавець забезпечив підозрюваному, обвинуваченому право на захист, згідно якого особа та її захисник, завчасно ознайомившись із клопотанням про застосування запобіжного засобу можуть сформувати позицію щодо захисту. Але після цих змін слідчі зможуть просто не вручати копії клопотання та матеріалів, обґрунтовуючи це тим що вони не зобов’язані це підтверджувати.

Крім цього, даним проектом Закону вносяться інші зміни:

1. Зміни у ч.4 ч.5 ст. 176 КПК України:

«Запобіжні заходи у вигляді особистого зобов’язання та особистої поруки застосовуються слідчим».

«Запобіжні заходи у вигляді особистого зобов’язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109 – 114-1, 258 – 258-5, 260, 261 Кримінального Кодексу України, а також до іноземців, осіб без громадянства, осіб проживаючих у місці, розташованому поза юрисдикцією органу досудового розслідування, який проводить досудове розслідування, якщо останні підозрюються або обвинувачуються у вчинення тяжкого або особливого тяжкого злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування за відсутності обставин, які пом’якшують покарання».

2. Зміни у ч.2. ст.278 КПК України:

Письмове повідомлення про підозру за погодженням прокурора може бути вручене затриманій особі не пізніше 48 годин.

Отже, відповідно до проведеного аналізу проекту Закону № 3303 про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо спрощення та удосконалення діючих норм Закону з метою уникнення покарання винними особами та розвантаження судових органів, можна дійти лише до висновку щодо суттєвого обмеження прав та свобод людини, нівелювання принципів верховенства права, законності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя та забезпечення права на захист.