Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
Українське слово “батьківщина” чудово передає амбівалентний характер патріотизму. Походячи від слова “батько”, слово “батьківщина” означає те, що успадковується по чоловічій лінії: батьківщина — це те, що сини отримують від батьків. Водночас граматично слово “батьківщина” належить до жіночого роду. Подібною є ситуація у багатьох інших мовах, в тому числі й у латинській (patria). Здавалось би, це лінгвістична дрібничка — як і те, що слово “спадщина” також жіночого роду. Та в дійсності цей жіночий аспект розуміння батьківщини має доленосне (а в чомусь — фатальне) значення.
Існують два полюси патріотизму. Перший — чоловічий, героїчний, “небесний”, батьківський і побратимський. Другий — жіночий, натуралістичний, із можливістю переходу у відверту хтонічність.
Історично домінував чоловічий полюс патріотизму, хоч таке домінування не означало цілковитого витіснення жіночого полюсу. Обов'язки індивіда перед невеликою кровно спорідненою спільнотою (родом, кланом, плем'ям) в цілому відображають чоловічий принцип, оскільки передусім ідеться про спадковість по батькові. Одночасно кровний патріотизм неминуче несе натуралістичний, а тому жіночий відтінок.
У вищих формах традиційної політичної організації чоловічий полюс патріотизму виражений ще чіткіше, ніж у кровних спільнотах. Це добре помітно по суспільно-політичній організації європейських народів у часи Середньовіччя. Вона спиралася на трьох китів: релігійну легітимацію вищої державної державної влади та ієрархії в цілому, батьківсько-синівську модель відносин між представниками різних щаблів ієрархії та братську (побратимську) — між представниками одного щаблю.
Правління володарів “із ласки Божої” означало радикальний відрив від суто натуралістичного порядку речей. Що ж стосується складної системи солідарності та ієрархії, котра існувала серед феодальної еліти, то вона мала типово чоловічий характер. Монарх по відношенню до представників феодальної еліти поставав у двох іпостасях — батька і старшого брата. Поєднання цих іпостасей спостерігалося і в особі сюзерена по відношенню до васалів у цілому. За таких умов суспільно-політична система поєднувала синівську вірність, повагу та служіння з братською солідарністю.
Патріотизмом у системі координат середньовічного суспільства є насамперед вірність королеві чи імператорові. Ця вірність стосується і основної маси населення, одначе у першу чергу зобов'язує представників воїнського стану. Окрім, умовно кажучи, “національного” патріотизму, який охоплює всіх підданих монарха, існує регіональний патріотизм (вірність місцевому феодалу) та особисті обов'язки васала перед своїм безпосереднім сюзереном. При цьому всьому найбільшої вірності і найжертовнішого служіння потребує Бог, Якого мислили як Найвищого Сюзерена (це переконливо доводять документи, які відображають ідеологію Хрестових походів: звільнення окупованих мусульманами територій у них неодноразово порівнювалося з допомогою, яку васал має надати сюзерену).
Варто зазначити, що вибудовування класичної середньовічної політичної моделі відображало архетип приборкання Героєм (монарх та його воїнство) натуралістичної стихії (племінна роздробленість). Чудовим прикладом тут є війни імператора Карла Великого проти саксів (або ж завойовницька діяльність Рюриковичів, які об'єднали під владою Києва величезні простори від Ладозького озера до Чорного моря).
На світанку Нового часу у філософській думці Заходу відбуваються надзвичайно сильні зміни, які знаходять вираження і в політичній філософії. Практичним утіленням цих змін стає Французька революція кін. XVIII ст. Поступово витворена Французькою революцією парадигма у тій чи іншій видозміні поширюється на усі країни Заходу. Політична система перевертається з ніг на голову. Легітимацію знаходять не нагорі, а внизу — в “народі”. Нація перестає бути органічною спільнотою, в межах якої існує вищий політичний порядок. На її місце приходить абстрактна нація. Політика перестає існувати за вертикально-чоловічим принципом. Жагу вірності і служіння намагаються задовольнити крайньою фетишизацією народу, рідної землі, абстрактних ідей.
Те, що такі зміни відображають перехід від чоловічої, героїчної політичної моделі до моделі жіночої, з особливою виразністю підкреслював італійський філософ-традиціоналіст Юліус Евола. У “Людях та руїнах” Евола зазначає: “Поняття нації, батьківщини та народу, не дивлячись на романтичний та ідеалістичний ореол, що нерідко їх оточує, по суті належать не до політичного, а до натуралістичного і біологічного рівня і відповідають “материнському” і фізичному виміру певної спільноти”. Радикальні ідейно-політичні зміни фактично стали відродженням хтонічних культів, в основі яких було поклоніння Матері-Землі. У новітніх політичних фетишах можна побачити “перенесення на них якостей, які приписувалися Великій Матері в древніх плебейських спільнотах, що знаходилися під владою матріархату і не були знайомими з чоловічим і політичним принципом imperium”. Евола уточнює: “Уже образ Батьківщини як Матері, як Землі, дітьми якої ми всі є і по відношенню до якої ми всі рівні і зв'язані узами братства, прямо вказує на той фізичний, жіночий і материнський рівень, з яким... розривають “чоловіки” задля встановлення світлого, чоловічого державного порядку”. Таким чином братство по батькові змінюється єдиноутробним братством. Вірність і служіння, притаманні ієрархічному чоловічому союзу, змінюється служінням Великій Матері.
Еволіанська критика хтонічних підстав модерної політичної парадигми і відповідного їй патріотизму жодною мірою не означає нівеляції етнічного поділу або здорових сентиментів, які може викликати рідна земля (Евола навпаки підкреслював важливість спротиву силам, які намагаються заперечити важливість етнічного чинника). Ідеться саме про критику відмови від правильних пропорцій, внаслідок якої політичне життя втратило вищі виміри і поступилося карикатурі. Сьогодні ми можемо з упевненістю говорити, що ставка на фетишизацію натуралістичного підґрунтя політики врешті-решт обернулося абсолютно антиприродним відкиданням етнічності. Уже у випадку Французької революції апеляції до абстрактно зрозумілої “нації” чергувалися зі зверненням до інших абстракцій — “свободи”, “республіки” тощо. Хтонічний характер Французької революції добре помітний у образі Маріанни — алегоричної персоніфікації республіки. Поява за двісті років по революції статуї чорношкірої Маріанни чудово показує її наслідки. Не гіршим свідченням її наслідків є те, що реальним француженкам (а не хтонічному символу) доводиться бути жертвами мігрантів, що безконтрольно селяться у країні, де перемогли ідеали абстрактних “свободи, рівності, братерства”.
Хтонічна основа патріотизму є притаманною для більшості західних народів. В Україні ситуація суттєво ускладнюється тим, що хтонічна парадигма поєднується з культом вічної жертви. Від цього розмови про “Неньку-Україну” часто є не лише патетичними, але й такими, що програмують наступні поразки. Зрозуміло, що не варто навіть мріяти про швидку заміни хтонічної парадигми чимось більш благородним. Але зараз, під час війни, існує нагода хоч трішки оздоровити патріотичний дискурс.
10.05.2017 16:37
Патріотизм: поправка на Еволу
Те, що сьогодні називають патріотизмом, є древнім і новітнім одночасно. Древнім, бо протягом різних епох світової історії для людей було властивим високо оцінювати свої обов'язки перед політичною системою, до якої вони належали, а також рідною землею, пред
Те, що сьогодні називають патріотизмом, є древнім і новітнім одночасно. Древнім, бо протягом різних епох світової історії і в різних географічних, етнічних і культурних контекстах для людей було властивим високо оцінювати свої обов'язки перед політичною системою, до якої вони належали, а також рідною землею, предками та співвітчизниками-сучасниками. Одначе конфігурація цих обов'язків, специфіка культу, у який вони оформлювалися, могли радикально відрізнятися між собою. Нинішнє розуміння патріотизму існує всього лиш декілька століть. Тому нижче ми будемо використовувати слово “патріотизм” досить умовно, позначаючи ним і сучасний патріотизм, і його відповідники у минулому.Українське слово “батьківщина” чудово передає амбівалентний характер патріотизму. Походячи від слова “батько”, слово “батьківщина” означає те, що успадковується по чоловічій лінії: батьківщина — це те, що сини отримують від батьків. Водночас граматично слово “батьківщина” належить до жіночого роду. Подібною є ситуація у багатьох інших мовах, в тому числі й у латинській (patria). Здавалось би, це лінгвістична дрібничка — як і те, що слово “спадщина” також жіночого роду. Та в дійсності цей жіночий аспект розуміння батьківщини має доленосне (а в чомусь — фатальне) значення.
Існують два полюси патріотизму. Перший — чоловічий, героїчний, “небесний”, батьківський і побратимський. Другий — жіночий, натуралістичний, із можливістю переходу у відверту хтонічність.
Історично домінував чоловічий полюс патріотизму, хоч таке домінування не означало цілковитого витіснення жіночого полюсу. Обов'язки індивіда перед невеликою кровно спорідненою спільнотою (родом, кланом, плем'ям) в цілому відображають чоловічий принцип, оскільки передусім ідеться про спадковість по батькові. Одночасно кровний патріотизм неминуче несе натуралістичний, а тому жіночий відтінок.
У вищих формах традиційної політичної організації чоловічий полюс патріотизму виражений ще чіткіше, ніж у кровних спільнотах. Це добре помітно по суспільно-політичній організації європейських народів у часи Середньовіччя. Вона спиралася на трьох китів: релігійну легітимацію вищої державної державної влади та ієрархії в цілому, батьківсько-синівську модель відносин між представниками різних щаблів ієрархії та братську (побратимську) — між представниками одного щаблю.
Правління володарів “із ласки Божої” означало радикальний відрив від суто натуралістичного порядку речей. Що ж стосується складної системи солідарності та ієрархії, котра існувала серед феодальної еліти, то вона мала типово чоловічий характер. Монарх по відношенню до представників феодальної еліти поставав у двох іпостасях — батька і старшого брата. Поєднання цих іпостасей спостерігалося і в особі сюзерена по відношенню до васалів у цілому. За таких умов суспільно-політична система поєднувала синівську вірність, повагу та служіння з братською солідарністю.
Патріотизмом у системі координат середньовічного суспільства є насамперед вірність королеві чи імператорові. Ця вірність стосується і основної маси населення, одначе у першу чергу зобов'язує представників воїнського стану. Окрім, умовно кажучи, “національного” патріотизму, який охоплює всіх підданих монарха, існує регіональний патріотизм (вірність місцевому феодалу) та особисті обов'язки васала перед своїм безпосереднім сюзереном. При цьому всьому найбільшої вірності і найжертовнішого служіння потребує Бог, Якого мислили як Найвищого Сюзерена (це переконливо доводять документи, які відображають ідеологію Хрестових походів: звільнення окупованих мусульманами територій у них неодноразово порівнювалося з допомогою, яку васал має надати сюзерену).
Варто зазначити, що вибудовування класичної середньовічної політичної моделі відображало архетип приборкання Героєм (монарх та його воїнство) натуралістичної стихії (племінна роздробленість). Чудовим прикладом тут є війни імператора Карла Великого проти саксів (або ж завойовницька діяльність Рюриковичів, які об'єднали під владою Києва величезні простори від Ладозького озера до Чорного моря).
На світанку Нового часу у філософській думці Заходу відбуваються надзвичайно сильні зміни, які знаходять вираження і в політичній філософії. Практичним утіленням цих змін стає Французька революція кін. XVIII ст. Поступово витворена Французькою революцією парадигма у тій чи іншій видозміні поширюється на усі країни Заходу. Політична система перевертається з ніг на голову. Легітимацію знаходять не нагорі, а внизу — в “народі”. Нація перестає бути органічною спільнотою, в межах якої існує вищий політичний порядок. На її місце приходить абстрактна нація. Політика перестає існувати за вертикально-чоловічим принципом. Жагу вірності і служіння намагаються задовольнити крайньою фетишизацією народу, рідної землі, абстрактних ідей.
Те, що такі зміни відображають перехід від чоловічої, героїчної політичної моделі до моделі жіночої, з особливою виразністю підкреслював італійський філософ-традиціоналіст Юліус Евола. У “Людях та руїнах” Евола зазначає: “Поняття нації, батьківщини та народу, не дивлячись на романтичний та ідеалістичний ореол, що нерідко їх оточує, по суті належать не до політичного, а до натуралістичного і біологічного рівня і відповідають “материнському” і фізичному виміру певної спільноти”. Радикальні ідейно-політичні зміни фактично стали відродженням хтонічних культів, в основі яких було поклоніння Матері-Землі. У новітніх політичних фетишах можна побачити “перенесення на них якостей, які приписувалися Великій Матері в древніх плебейських спільнотах, що знаходилися під владою матріархату і не були знайомими з чоловічим і політичним принципом imperium”. Евола уточнює: “Уже образ Батьківщини як Матері, як Землі, дітьми якої ми всі є і по відношенню до якої ми всі рівні і зв'язані узами братства, прямо вказує на той фізичний, жіночий і материнський рівень, з яким... розривають “чоловіки” задля встановлення світлого, чоловічого державного порядку”. Таким чином братство по батькові змінюється єдиноутробним братством. Вірність і служіння, притаманні ієрархічному чоловічому союзу, змінюється служінням Великій Матері.
Еволіанська критика хтонічних підстав модерної політичної парадигми і відповідного їй патріотизму жодною мірою не означає нівеляції етнічного поділу або здорових сентиментів, які може викликати рідна земля (Евола навпаки підкреслював важливість спротиву силам, які намагаються заперечити важливість етнічного чинника). Ідеться саме про критику відмови від правильних пропорцій, внаслідок якої політичне життя втратило вищі виміри і поступилося карикатурі. Сьогодні ми можемо з упевненістю говорити, що ставка на фетишизацію натуралістичного підґрунтя політики врешті-решт обернулося абсолютно антиприродним відкиданням етнічності. Уже у випадку Французької революції апеляції до абстрактно зрозумілої “нації” чергувалися зі зверненням до інших абстракцій — “свободи”, “республіки” тощо. Хтонічний характер Французької революції добре помітний у образі Маріанни — алегоричної персоніфікації республіки. Поява за двісті років по революції статуї чорношкірої Маріанни чудово показує її наслідки. Не гіршим свідченням її наслідків є те, що реальним француженкам (а не хтонічному символу) доводиться бути жертвами мігрантів, що безконтрольно селяться у країні, де перемогли ідеали абстрактних “свободи, рівності, братерства”.
Хтонічна основа патріотизму є притаманною для більшості західних народів. В Україні ситуація суттєво ускладнюється тим, що хтонічна парадигма поєднується з культом вічної жертви. Від цього розмови про “Неньку-Україну” часто є не лише патетичними, але й такими, що програмують наступні поразки. Зрозуміло, що не варто навіть мріяти про швидку заміни хтонічної парадигми чимось більш благородним. Але зараз, під час війни, існує нагода хоч трішки оздоровити патріотичний дискурс.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
- Права, гарантовані Конституцією України, які неможливо обмежити Світлана Приймак 18:21
- Процедура видачі Держпрацею дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки Євген Морозов 10:32
- Сила чи емпатія Наталія Тонкаль вчора о 20:57
- Видалення з реєстру старої щорічної декларації депутата та подання виправленої Євген Морозов вчора о 16:07
- Справедливість по-українськи: забрати в бідних, збагатити чиновників Андрій Павловський 15.11.2024 22:06
- Перевибори у Німеччині. Нові проблеми чи можливості для України? Галина Янченко 15.11.2024 17:33
- Особистий бренд – ваш новий бізнес-актив Наталія Тонкаль 15.11.2024 14:39
- Нові правила управління державним майном та реалізації арештованих активів Дмитро Зенкін 15.11.2024 14:09
- Обміняйте Шевченка Євген Магда 15.11.2024 13:56
- Університети і ринок праці: взаємозалежність Юрій Баланюк 15.11.2024 13:37
- Виїзд дитини за кордон під час війни: порада від сімейного адвоката Світлана Приймак 15.11.2024 12:59
- Право постійного землекористувача надавати земельну ділянку в оренду третій особі Євген Морозов 15.11.2024 11:16
- ІТ в США та в Україні: порівняння зарплат, витрати та перспективи Сергій Хромченко 15.11.2024 10:39
- Воднева галузь США після обрання Трампа: чи зупинить Америка рух зеленого водню? Олексій Гнатенко 15.11.2024 09:15
- Форвардні контракти на ринку електроенергії ЄС: як працювати з вигодою та без ризиків Ростислав Никітенко 14.11.2024 11:55
Топ за тиждень
Популярне
-
Темні емпати: який це тип особистості та що про них кажуть психологи
Життя 9879
-
Комедія з Монікою Белуччі та продовження легендарного "Гладіатора": чотири кіноновинки тижня
Життя 7276
-
Чи корисно їсти лише раз на день?
Життя 5450
-
Секрет дорогих яєць. Як виробники задерли ціни та збільшили експорт
Бізнес 5181
-
NASA та Microsoft запустили чатбот на основі ШІ, що відповідає на питання про Землю
Бізнес 4084
Контакти
E-mail: [email protected]