Відповідальність за кермування у стані сп'яніння: практичні проблеми у судовій практиці

Такої суперечливої судової практики як у справах за ст. 130 КУпАП (кермування у стані сп'яніння або відмова водієм пройти огляд на стан сп'яніння) я не зустрічав ще в жодній категорії справ.

Причин цьому декілька, основні з яких: наявність процедурних порушень у фіксуванні правопорушення та оформлення матеріалів майже в кожній справі; недосконале врегулювання в законодавстві процедури направлення та проведення огляду на стан сп'яніння; неможливість оскарження судових рішень у цій категорії справ в касаційному порядку до Верховного Суду.

З огляду на це, на деякі порушення судді взагалі "закривають очі", оскільки, якщо їх враховувати, то чи не кожну справу необхідно буде закривати за відсутністю складу адміністративного правопорушення. При цьому недосконале законодавче регулювання зумовлює різне трактування суддями тих чи інших норм, а відсутність обов'язкових висновків Верховного Суду не стабілізує судову практику та не визначає, які порушення процедури є дійсно суттєвими, а які ні.

Таким чином, передбачити результат розгляду справи на стадії направлення поліцейським протоколу до суду в переважній більшості випадків взагалі неможливо, адже у одного судді може бути одне бачення, та й відповідно сформована ним практика, а в іншого - інше. Дещо може "розвиднітися на горизонті" та почнуть проглядатися перспективи вирішення справи після призначення судді у справі та аналізу його практики. Однак не завжди: як вже було зазначено вище, майже у кожному випадку є ті чи інші процедурні недоліки виявлення правопорушення і судді приймають свої постанови в залежності від кількості та складу таких недоліків, їх характеру та враховуючи індивідуальні для кожної справи обставини.

Разом з тим, є певні обставини, за яких практика більшості суддів є досить усталеною і справи переважно закриваються за відсутністю складу правопорушення. До таких можна віднести:

- відсутність у матеріалах справи відео або даних про свідків відповідної події;

- наявність відео, але відсутність на ньому певних важливих обставин, як-то факту руху автомобіля під керуванням особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, або факту відмови такої особи проходити огляд на стан сп'яніння (якщо протокол складено за відмову) тощо;

- складення протоколу заздалегідь до проведення огляду та виявлення стану сп'яніння або до відмови водія від його проведення;

- очевидне введення поліцейським водія в оману щодо можливості та/або доцільності відмови ним від проходження огляду на стан сп'яніння та подальше складення протоколу за таку відмову;

- порушення процедури проведення огляду в результаті якої неможливо повторно перевірити його результат, як, наприклад, незбереження в закладі охорони здоров'я зразків біологічного матеріалу, які там мають зберігатись 90 днів тощо.

Існують і інші обставини, які одними суддями не враховуються взагалі, іншими враховуються, але як додаткові поряд з більш суттєвими підставами, а деякими суддями беруться до уваги як основні для закриття справи. До таких можна віднести:

- відсутність ознак сп'яніння у випадку відмови водієм проходити огляд (я вважаю, що це є дуже суттєвою обставиною і має перевірятись судом в першу чергу, адже, якщо у особи не було очевидних ознак сп'яніння і особа відмовилась проходити огляд, таку особу не може бути притягнуто до відповідальності (однак багато суддів вважає по-іншому і це потрібно враховувати));

- порушення процедури направлення на огляд;

- проведення огляду за допомогою неналежного засобу тестування або встановлення наркотичного сп'яніння не в порядку лабораторного дослідження;

- наявність відео з підтвердженням відповідних обставин, однак з перериваннями відеозйомки або розбиття відеозапису на декілька частин;

- не відсторонення водія від керування транспортним засобом тощо.

Як висновок: в цій категорії справ необхідно наводити порядок (внести зміни у законодавство, що регулює ці питання, усунувши певні колізії та вдосконаливши відповідну процедуру; запровадити персональну відповідальність для поліцейських, які складають протоколи, за очевидно незаконне його складення (детально передбачивши такі випадки); відкрити можливості касаційного оскарження в таких справах тощо), оскільки за моїми спостереженнями та спостереженнями колег так виходить, що у цій категорії справ за певних обставин безневинні особи нерідко притягуються до відповідальності, а винним навпаки вдається її уникати.