Право участі у товаристві: бути чи не бути?

Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", що у переважній частині набере чинності з 17 червня 2018 року, у новій редакції викладається ст. 100 ЦК України.

Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", що у переважній частині набере чинності з 17 червня 2018 року, вносяться зміни до низки положень чинного законодавства, в тому числі і до Цивільного кодексу (ЦК) України. З-поміж іншого, у новій редакції викладається ст. 100 ЦК України. В результаті таких змін зі ст. 100 ЦК України буде вилучено положення, за яким "право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі".

У зв’язку з такими змінами, виникає щонайменше кілька запитань:

1) Чи такими змінами повністю заперечується існування права участі у товаристві?

2) Якщо такими змінами не заперечується існування права участі у товаристві, то чи заперечується його правова природа як особистого немайнового права?

Звісно, для відповіді на ці питання замало короткого повідомлення, тим більше враховуючи значну кількість попередніх публікацій, присвячених цій тематиці, і велику кількість практики правозастосування, а тому ця публікація більше претендує на те, щоб поставити деякі питання, ніж відповісти на них. Разом з тим, також не претендуючи на повноту і комплексність, автор вважає за можливе відповісти на деякі із зазначених питань.

1. Чи заперечується існування права участі у товаристві?

На користь того, що таке право заперечується, може свідчити обставина, що ст. 100 ЦК України більше не називається так, як раніше. І про право участі у товаристві у ній більше не згадується.

Втім, така думка з легкістю спростовується відсиланням до права участі у товаристві у інших статтях ЦК України. Мова йде, зокрема, про статті 83 та 1219.

За таких обставин вважати, що в результаті нових змін існування права участі у товаристві повністю заперечується, бракує підстав. І тому в подальшому автор виходитиме з припущення, що право участі у товаристві законодавством визнається, хоч і опосередковано.

2. Якщо змінами не заперечується існування права участі у товаристві, то чи заперечується його правова природа як особистого немайнового права?

З одного боку, той факт, що ЦК України прямо не називає право участі у товаристві особистим немайновим, безпосередньо не свідчить, що законодавець своїми змінами повністю заперечує природу цього права як особистого немайнового. Більш красномовним запереченням правової природи права участі у товаристві як особистого немайнового було б внесення змін, які б зазначали, що «право участі у товаристві НЕ є особистим немайновим». Якби зміни мали б такий вигляд, то відповідно не залишалось би жодних питань щодо тлумачення цього положення. Натомість, існує певна невизначеність щодо того, як слід розуміти такі зміни.

Крім того, в судовій практиці вже усталився підхід, за яким право участі у товаристві є особистим немайновим. Це прямо випливає з п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25 лютого 2016 р. № 4 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин»:

"Право участі у ТОВ або ТДВ є особистим немайновим правом, а отже, автоматичного набуття статусу учасника товариства у зв'язку з набуттям третьою особою права власності на частку в статутному капіталі не відбувається.

Право безпосередньої участі у ТОВ або ТДВ третя особа набуває тільки з моменту вступу до товариства, що має бути підтверджено відповідним рішенням загальних зборів учасників товариства."

З іншого боку, для відповіді на це питання дуже важливо також розглядати цю статтю у взаємозв’язку з іншими статтями законодавства, а також враховувати контекст.

По-перше, ст. 100 ЦК України, коли називала право участі у товаристві особистим немайновим, суперечила ст. 1219 ЦК України, де право на участь у товаристві (підстав змістовно розрізняти «право участі у товаристві» та «право на участь у товаристві» не вбачається) виділялось в окрему групу прав, що не входять до складу спадщини. Звісно, ст. 1219 ЦК України можна було б тлумачити так, що всі групи прав, там перелічені, можуть перетинатися один з одним як круги Ейлера, але однаково незрозуміло, навіщо виділяти це право в окрему групу, якщо такого ж регулятивного ефекту можна було б досягти вказівкою на неможливість спадкування особистих немайнових прав. Іншими словами, видається, що суперечність між цими статтями все-таки існувала і підлягала виправленню.

По-друге, слід враховувати, що обговорювані зміни вносяться Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». На відміну від попереднього законодавства, в цьому законі містяться принципово інші засади зміни учасників у товариствах з обмеженою та додатковою відповідальністю. Якщо Законом України «Про господарські товариства» вимагається, щоб у статуті товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю вказувались учасники товариства та належні їм частки, то з набранням чинності новим законом такі вимоги перестануть бути обов’язковими. Крім того, змінами до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» усувається необхідність подання саме рішення загальних зборів щодо вступу чи виходу учасника з товариства, оскільки для реєстрації таких змін можуть бути надані інші документи. Відтак, положення постанови Пленуму Вищого господарського суду України, за яким «Право безпосередньої участі у ТОВ або ТДВ третя особа набуває тільки з моменту вступу до товариства, що має бути підтверджено відповідним рішенням загальних зборів учасників товариства» втрачає свою актуальність.

Втім, вважати, що в даній ситуації постанова Пленуму Вищого господарського суду «вже просто застаріла» і не може братися до уваги, заважає власне авторитет постанов Пленуму Вищого господарського суду України. Положення постанови Пленуму Вищого господарського суду України – це однозначно не пустий звук. Можна навіть сказати, що в положеннях постанов Пленуму кожне слово – на вагу золота. І тому вказівку на те, що «право участі у ТОВ і ТДВ є особистим немайновим правом», не можна так легко відкинути одним розчерком пера законодавця. Такий висновок було сформульовано за результатами розгляду не однієї судової справи, і він відображає не лише стан законодавства на той чи інший момент, але і також сутність правовідносин між сторонами. Як же так сталось, що зі змінами порядку вступу та виходу учасників у товаристві може змінитися власне і саме сприйняття правової природи права на участь у товаристві?

Видається, що причина ховається в тому, що у постанові Пленуму Вищого господарського суду України при кваліфікації права участі у товаристві як особистого немайнового було помилково зроблено прив’язку до рішення загальних зборів учасників. Іншими словами, правова природа права на участь була поставлена в залежність від думки третіх осіб, а саме від рішення загальних зборів учасників товариства, до якого бажає вступити особа. В результаті було створено хибне уявлення, що проблема права на участь у товаристві – це його правова природа. Якщо справді вважати, що правова природа права на участь як особистого немайнового права полягає в тому, що для вступу до товариства чи виходу з товариства має бути рішення загальних зборів, то в такому випадку, звісно, вважати право участі у товаристві особистим немайновим шкідливо і неправильно, бо тоді це право стає на заваді гнучкості ринкових відносин у державі.

На думку автора, якщо і розглядати право участі у товаристві як особисте немайнове, то в жодному випадку не варто пов’язувати таку правову природу цього права з необхідністю отримання згоди на вступ до товариства від третіх осіб. Принаймні, це абсолютно не випливає з положень ЦК України щодо особистих немайнових прав. Для того, щоб зрозуміти правову природу особистих немайнових прав слід звернутися до ст. 269 ЦК України:

"Стаття 269. Поняття особистого немайнового права

1. Особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом.

2. Особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту.

3. Особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.

4. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно."

У випадку з правом участі у товаристві, видається, що якщо і вважати його особистим немайновим правом, то необхідно тоді вважати належними йому всі ознаки, які притаманні особистим немайновим правам: належить кожній фізичній особі від народження або за законом, не має економічного змісту, тісно пов’язане з фізичною особою, і таким правом фізична особа володіє довічно. За таких обставин, видається, право на участь у товаристві набуває іншого змісту, зокрема, включає правомочність бути чи не бути учасником товариства. Інша справа, що для того щоб стати учасником товариства з обмеженою відповідальністю фізичній особі необхідно набути частку у статутному капіталі, що призводитиме до набуття права з економічним змістом. В свою чергу, якщо розглядати право на участь у товаристві як особисте немайнове, то відповідно воно не може пов’язуватися з володінням конкретною часткою у статутному капіталі, а скоріше стосуватиметься абстрактної можливості стати учасником товариства, в тому числі підприємницького, в тому числі ТОВ і ТДВ.

Отже, з великою вірогідністю можна сказати, що законодавець такими змінами до статті 100 ЦК України заперечив правову природу права на участь у товаристві як особистого немайнового. Разом з тим, для того, щоб зрозуміти правильність такого кроку, необхідно дати відповідь на інше питання: чим саме керувався законодавець, коли виключав зі статті 100 положення про характер права участі у товаристві як права особистого немайнового? Якщо істинні причини полягали в тому, що нібито правова природа права на участь стоїть на заваді вільному переміщенню часток у статутному капіталі товариств з обмеженою відповідальністю та додатковою відповідальністю, то такі зміни не є достатньо ґрунтовними, оскільки, як вже було сказано вище, присвоєння праву на участь у товаристві особистого немайнового характеру жодним чином не має відношення до того, чи дають згоду на вступ чи вихід з товариства інші учасники/загальні збори. Якщо ж причини в іншому, а саме в більш глибокому усвідомленні законодавцем і розробниками закону особистих немайнових прав і відповідно запереченні можливості права на участь мати належні особистим немайновим правам ознаки, то в такому випадку заперечення набуває концептуального характеру, але знову ж таки безпосередньо зі змісту нового закону не випливає.

Насамкінець, свій погляд на те, чи є право участі у товаристві особистим немайновим, повинен буде висловити Верховний Суд, оскільки залишається невизначеним, наскільки актуальними залишатимуться положення постанови Пленуму з набранням чинності Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».