Відчуження майна для уникнення конфіскації в рамках кримінального провадження

Відчуження майна для уникнення можливої конфіскації в рамках кримінального провадження або правочин вчинений на шкоду кредиторам

13 квітня 2022 року Верховний суд у справі № 757/62043/18-ц (провадження № 61-13227св21) досліджував питання щодо відчуження майна для уникнення можливої конфіскації в рамках кримінального провадження.

Суть справи: Національне антикорупційне бюро України просило суд визнати недійсними договори дарування земельних ділянок і квартир, оскільки вони мають ознаки фіктивності як вчинені без наміру створення правових наслідків, з метою приховати майно підозрюваного, уникнути накладення арешту на це майно в рамках кримінального провадження для забезпечення його можливої конфіскації.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, вважав, що після Рішення Конституційного Суду України від 5 червня 2019 року № 4-р(ІІ)/2019 позивач втратив право пред’явлення вимог до відповідачів. Апеляційний суд це рішення скасував і відмовив з інших підстав, вважаючи, що надані позивачем докази не підтверджують фіктивність укладених оспорюваних договорів дарування.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду скасував попередні рішення та задовольнив позов, зробивши такі правові висновки.

При здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б, зокрема, порушити права інших осіб (ч. 2 ст. 13 ЦК України). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору не для регулювання цивільних відносин і не для встановлення, зміни або припинення цивільних прав та обов’язків) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов’язків, звільнення майна з-під арешту в публічних відносинах або уникнення арешту та/або можливої конфіскації. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Таким чином судова практика виробила конструкцію "фраудаторності" правочину.

Термін фраудаторність походить від лат. fraudatio, fraus — тобто обман, позбавлення зиску. У ширшому сенсі цей термін означає будь-яку дію, яка суперечить і не відповідає істині та справедливості.

Загальними ознаками фраудаторності правочину можуть бути, зокрема:

- передача майна за заниженою вартістю або в дар;

- момент укладання угоди;

- передача майна родичам чи пов'язаним особам;

- наявність дійсного наміру в обох сторін угоди;

- фактичне виконання договору сторонами

Наприклад у постанові від 7 жовтня 2020 р. по справі № 755/17944/18 сформульовано висновок щодо конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі, яка включає:

- момент укладення договору (коли боржник усвідомлює, що майно заберуть за борги);

- контрагента з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пов’язана чи афілійована юридична особа);

- ціну ((ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року в справі № 583/780/17 (провадження № 61-11198св20) вказано, що укладення особою, яка заподіяла шкоду, договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на це майно в рахунок відшкодування шкоди відповідно до статей 1166, 1188 ЦК України свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) Велика Палата Верховного Суду підтримала та конкретизувала висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 липня 2018 у справі № 922/2878/17 зазначено, що «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Укладення боржником, проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, договору купівлі-продажу, і в першу чергу, з тривалою відстрочкою платежу, може свідчити про його недобросовісність та зловживання правами стосовно кредитора, оскільки такий договір купівлі-продажу може порушити майнові інтереси кредитора і бути направлений саме на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які можуть хоч і не порушувати конкретних імперативних норм, але бути недобросовісними та зводитися до зловживання правом».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) зроблено висновок, що «договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника)».

Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам) (постанови Верховного Суду у справі №405/1820/17 від 24.07.2019, №910/8357/18 від 28.11.2019).

Боржник, який вчиняє дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. (постанова Верховного від 20 травня 2020 року по справі № 922/1903/18).

ВИСНОВОК: Договір про відчуження майна не повинен використовуватися для уникнення можливої конфіскації в рамках кримінального провадження.