Субсидіарна відповідальність органу місцевого самоврядування

Субсидіарна відповідальність органу місцевого самоврядування за зобов`язаннями комунальних комерційних підприємств

20 травня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду  в рамках справи № 711/3297/17, провадження № 61-32488св18 (ЄДРСРУ №97077042) досліджував питання щодо субсидіарної відповідальності органу місцевого самоврядування за зобов`язаннями комунальних комерційних підприємств.

Відповідно до частини першої статті 176 Цивільного кодексу України  держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.

Нормами ЦК України передбачено, що територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин - можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Водночас територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом, а юридичні особи, створені територіальними громадами, у свою чергу, не відповідають за зобов`язаннями відповідно територіальних громад.

Підстави та умови субсидіарної відповідальності визначаються положеннями статті 619 ЦК України.

За загальним змістом цієї норми субсидіарна відповідальність повинна бути передбачена договором або законом, така відповідальність настає за умови пред`явлення вимоги до основного боржника та його відмовою від задоволення вимог кредитора або не надсилання відповіді у розумний строк про задоволення вимоги.

Тобто, виходячи зі змісту вказаної норми, підставою для застосування субсидіарної відповідальності для засновників таких юридичних осіб має бути виключно пряма вказівка закону або договору.

Така відповідальність передбачена, зокрема Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, а у подальшому статтею 61 Кодексу України з процедур банкрутства.

(!!!) Основною метаю такої субсидіарної відповідальності є притягнення винних осіб у доведенні до банкрутства до додаткової (субсидіарної) відповідальності і стягнення на користь кредиторів непогашених у ліквідаційній процедурі кредиторських вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 5023/4388/12 (провадження № 12-102гс18) зазначила, що у низці випадків ЄСПЛ визнавав державу відповідальною за борги підприємств незалежно від їх формальної класифікації у внутрішньодержавному праві (рішення від 30 листопада 2004 року у справі «Михайленки та інші проти України», пункт 45, рішення від 04 квітня 2006 року у справі «Лисянський проти України», пункт 19, рішення від 03 квітня 2007 року у справі «Кооперативу Агрікола Слобозія-Ханесей проти Молдови», пункти 18,19, рішення від 12 квітня 2007 року у справі «Григор`єв та Какаурова проти Російської Федерації», пункт 35, рішення від 15 січня 2008 року у справі «Р. Качапор та інші проти Сербії». Отже, внутрішньодержавний правовий статус підприємства як самостійної юридичної особи сам по собі не звільняє державу від відповідальності за борги підприємств у межах Конвенції.

Крім того, при визначенні умов субсидіарної відповідальності необхідно враховувати, що зазначені особи (засновники, учасники, акціонери) можуть бути притягнуті до такої відповідальності лише в тих випадках, коли неспроможність (банкрутство) викликана їх вказівками або іншими винними діями.

При зверненні до суду з відповідною вимогою, у тому числі при здійсненні ліквідаційної процедури, має бути доведено, що особа чи орган, що контролює юридичну особу, своїми діями довела боржника до стану, що не дозволяє йому задовольнити вимоги кредиторів.

Відповідно до положень статей 77 та 78 Господарського кодексу України в Україні можуть створюватись казенні державні та комерційні і некомерційні комунальні унітарні підприємства.

Згідно з частиною другою статті 77 ГК України казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління. Казенне підприємство є юридичною особою, має відповідні рахунки в установах державного банку, печатку із своїм найменуванням. Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, затверджує статут підприємства, призначає його керівника, дає дозвіл на здійснення казенним підприємством господарської діяльності, визначає види продукції (робіт, послуг), на виробництво та реалізацію якої поширюється зазначений дозвіл.

Крім того, Господарський кодекс України визначає також правовий статус державного комерційного підприємства (статті 74 - 75 ГК України), яке за змістом цих норм відповідає за своїми зобов`язаннями самостійно.

Разом з тим стаття 78 ГК України визначає, що комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Статутний капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства визначається відповідною місцевою радою.

Зазначені норми права також містять положення щодо відповідальності цих підприємств по боргам. Зокрема, казенне підприємство відповідає за своїми зобов`язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями казенного підприємства (частина сьома статті 77 ГК України).

У нормах частини сьомої статті 77 ГК України не міститься будь-якого обмеженого кола зобов`язань, за якими орган управління несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями казенного підприємства. Отже, до таких зобов`язань можуть належати  і вимоги щодо заробітної плати.

Щодо відповідальності комунального унітарного підприємства за своїм зобов`язанням, то ГК України чітких положень не містить. Однак згідно з частиною десятою  статті 77 ГК України особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом.

Аналіз зазначених норм дозволяє дійти висновку, що правовий режим відповідальності комунального унітарного комерційного або некомерційного підприємства визначається відповідно до вимог правового режиму відповідальності державного комерційного або казенного підприємства.

Стаття 77 ГК України прямо не встановлює повну субсидіарну відповідальність територіальної громади за зобов`язаннями створеного нею комунального унітарного підприємства, оскільки нею врегульовані питання особливостей здійснення господарської діяльності, а не питання підстав та меж відповідальності за усіма зобов`язаннями підприємства.

Так, відповідно до частини першої статті 176 ЦК України територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб у трудових правовідносинах.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 711/3288/17-ц (провадження № 61-25288сво18).

Проте, враховуючи її зміст у поєднанні зі змістом положень статті 78 ГК України, можна зробити висновок, що відповідальність комунального унітарного підприємства за своїми боргами за господарськими зобов`язаннями визначається залежно від його виду: некомерційного або комерційного підприємства.

Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за такими підприємствами на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство) (ч. 3 статті 78 ГК України).

Зміст права оперативного управління визначений статтею 137 ГК України та є найбільш обмеженим правовим титулом, який не дозволяє підприємству розпоряджатись належним йому майном.

При цьому, комунальне комерційне підприємство отримує майно передане йому громадою на праві господарського відання, та обмеження у його використання визначаються статутними документами цього підприємства.

Право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб`єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника (стаття 136 ГК України).

Норми ЦК України, що регулюють процедуру виділу, не передбачають правонаступництва, проте перехід прав та обов`язків до новостворюваної особи (осіб) визначається розподільчим балансом, що є актом юридичної особи, з якої виділяється нова особа.

До подібних висновків, а саме те, що виділ не є реорганізацією юридичної особи дійшли Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15  та Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах:  від 11 грудня 2019 року у справі № 904/2251/18, від 15 січня 2020 року у справі № 904/11903/16, від 21 січня 2020 року у справі № 904/8538/16.

Близькі за змістом правові висновки щодо необхідності розрізняти підстави припинення юридичної особи шляхом реорганізації наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17.

Тлумачення статей 74 - 75 ГК України дозволяє зробити висновок, що комунальне комерційне підприємство володіє своїм майном на праві повного господарського відання та є самостійним у здійсненні господарської діяльності, в тому числі, із заробітної плати, за рахунок майна, закріпленого за таким підприємством на праві господарського відання, якщо інше не встановлено статутними документами цього товариства. У разі незаконності дій власника щодо належного такому підприємству майна, воно має право на захист своїх речових прав на майно від дій власника.

Отже, аналізуючи зазначені норми права у їх сукупності, слід дійти висновку, що за загальним правилом у разі недостатності коштів у комунального унітарного комерційного підприємства для відповідальності за своїм зобов`язанням пов`язаним, із господарською діяльністю, орган, до сфери управління якого входить підприємство, не несе повну субсидіарну відповідальність за господарськими зобов`язаннями цього підприємства (частина сьома статті 77 ГК України).

(!!!) Комерційні комунальні підприємства за своїми зобов`язаннями відповідають самостійно.

ВИСНОВОК: Отже, субсидіарна відповідальність органу місцевого самоврядування за зобов`язаннями комунальних комерційних підприємств не настає, крім випадку, якщо буде доведено, що комунальне комерційне підприємство було доведено до банкрутства саме діями його засновника (учасника) - органу місцевого самоврядування.

Правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 5023/4388/12 (провадження № 12-102гс18).