Охорона праці: зупинення роботи підприємства це крайня необхідність

Верховний суд: зупинення роботи підприємства контролюючим органом це крайня необхідність

19 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 140/2323/19, адміністративне провадження №К/9901/3439/20 (ЄДРСРУ № 88305332) досліджував питання щодо санкції контролюючого органу на зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт.

Згідно з ст.1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Відповідно до ст.38 Закону України "Про охорону праці" державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці.

Згідно з п.1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 96, Держпраці є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Відповідно до п.7 Положення Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.

Статтею 4 Закону України "Про охорону праці" визначено, що державна політика в галузі охорони праці базується, у тому числі, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці.

Відповідно до абз.5 ч.1 ст.39 Закону України "Про охорону праці" посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, мають право забороняти, зупиняти, припиняти, обмежувати експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, будівель, споруд, приміщень, випуск та експлуатацію машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів праці, виконання певних робіт, застосування нових небезпечних речовин, реалізацію продукції, а також скасовувати або припиняти дію виданих ними дозволів і ліцензій до усунення порушень, які створюють загрозу життю працюючих.

Відповідно до ч.5 ст.4 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" виробництво (виготовлення) або реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг суб`єктами господарювання можуть бути зупинені повністю або частково виключно за рішенням суду. Відновлення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг суб`єктами господарювання після призупинення можливе з моменту отримання органом державного нагляду (контролю), який ініціював призупинення, повідомлення суб`єкта господарювання про усунення ним усіх встановлених судом порушень.

Згідно з ч.7 ст.7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду.

Повне або часткове зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг суб`єктами господарювання можливе лише за рішенням суду. При цьому передумовою прийняття такого рішення є встановлення факту (фактів) виконання робіт (надання послуг) суб`єктами господарювання та порушень вимог законодавства під час їх виконання.

Аналогічний правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 26.06.2019 року у справі №819/348/17.

Якщо правовідносини між суб`єктом господарювання та органом державного нагляду у сфері техногенної та пожежної безпеки стали спірними та перейшли у площину судового спору, то акт перевірки органу державного нагляду у сфері техногенної та пожежної безпеки, складений за результатами контрольного заходу, є лише одним із доказів, що оцінюється судом при вирішення спору, поряд з іншими доказами.

Застосування заходу реагування після з`ясування того факту, що зазначені в акті перевірки порушення усунуті, втрачає той сенс, який законодавством покладений як основа і правова підстава його застосування.

З цього питання Верховний Суд неодноразово формував правовий висновок про наявність реальної загрози саме на момент ухвалення рішення судом, адже зупинення роботи підприємства - це крайня необхідність під час існування загрози а не постфактум, адже такий захід не є покаранням, а є превентивним заходом. (Постанова Верховного Суду від 28 травня 2019 року у справі №819/1850/17).

Відповідний захід застосовується до усунення виявлених порушень та існування реальної загрози життю та/або здоров`ю людей (ч. 5 ст. 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», у зв`язку з чим його застосування після усунення виявлених порушень втрачає той сенс, який законодавством покладений як основа і правова підстава його застосуванням.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі №820/2667/16 та від 18 вересня 2018 р. у справі №826/12258/14.

Отже, посилання контролюючого органу про те, що належним доказом усунення порушення є тільки акт перевірки, який би зафіксував відсутність порушень правил та норм пожежної і техногенної безпеки, є безпідставними. Подібна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 19 вересня 2019 року (справа № 826/19328/16).

Колегія суддів касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду звернула увагу на пункт 168 рішення Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (Заява № 19336/04) у якому зазначено, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonn rothv. Sweden), пп. 69 і 73, SeriesA № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішеннявід 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Othersv. The United Kingdom), п. 50, SeriesA № 98).

ВИСНОВОК: Під час прийняття судового рішення мають бути враховані не лише обставини і підстави, які спонукали суб`єкта владних повноважень звернутися до суду з позовом про застосування заходів, але які існують на час ухвалення судового рішення.

В протилежному випадку застосування заходів реагування, як виключного заходу, в судовому порядку поширюватиметься на всіх суб`єктів господарювання, відносно яких проведено перевірку і встановлено порушення, які за оцінкою спеціально уповноваженого органу, створюють реальну загрозу життю та/або здоров`ю людей.