Відсутність проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги

Визначення межі земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги

15 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 813/4060/17,адміністративне провадження №К/9901/58819/18 (ЄДРСРУ № 86929140) досліджував питання щодо наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги.

Відповідно до статті 87 Водного кодексу України водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється, встановлюється для створення сприятливого режиму водних об`єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм.

Статтею 88 Водного кодексу України встановлено, що з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

(!!!) Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Аналогічні за змістом положення закріпленні у статті 60 Земельного кодексу України.

Згідно з положеннями статті 61 Земельного кодексу України та статті 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

Більше того, у спорах стосовно прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, недопущенні погіршення екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 статті13, частина 7 статті41, стаття50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті18,19, пункт «а» частини першої статті91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Зазначений правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц (провадження № 14-76цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18) та у постанові Верховного Суду від 26вересня 2019 року у справі № 483/1015/16-ц.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 затверджено Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, яким встановлено єдиний правовий механізм визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них.

Так, наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 17 квітня 1992 року № 44 затверджено Державні будівельні норми «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» (далі - ДБН 360-92), які обов`язкові для органів державного управління, місцевого і регіонального самоуправління підприємств і установ незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування, громадських об`єднань і громадян, які здійснюють проектування, будівництво і благоустрій на території міських і сільських поселень.

Згідно з підпунктом «а» пункту 10.4 ДБН 360-92 розміщення будинків, споруд і комунікацій не допускається на землях заповідників, заказників, природних національних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків і водоохоронних зон.

Відповідно до пункту 10.17 ДБН 360-92 розміри водоохоронних зон визначаються з урахуванням рельєфу місцевості, рослинного покриву, характеру їх використання і погоджуються з органами по регулюванню використання і охороні вод і землі місцевими органами державної виконавчої влади. Прибережні смуги річок установлюються по обох берегах уздовж урізу води (у меженний період) завширшки: для річок довжиною понад 100 км - до 100 м.; для річок довжиною 50 - 100 км - до 50 м.; для річок довжиною до 50 км - не менше 20. Уздовж берегів водойм прибережні смуги установлюються завширшки не менше 20 м від урізу води, що відповідає нормальному підпертому рівню водойми.

Верховний суд зауважує, що прибережні захисні смуги в межах населених пунктів встановлюються за проектами землеустрою, а не автоматично, з врахуванням містобудівної документації (яка існує на момент встановлення прибережної захисної смуги забудови в її теоретичних межах).

Між тим, у постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-184цс15, Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 810/726/18, від 24 квітня 2019 року у справі № 826/13358/17 міститься правовий висновок, відповідно до якого при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон.

Даний висновок також узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 806/11/16, від 26 червня 2019 року у справі № 814/2389/15.