Відповідальність за непрацюючу фару на автомобілі

Не мав можливості здійснити заміну лампочки світла у фарі автомобіля – штраф!

18 жовтня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 177/213/17(2-а/177/16/17), адміністративне провадження №К/9901/24280/18 (ЄДРСРУ № 85032547) досліджував питання накладення адміністративного стягнення за не працюючу лампочку у фарі автомобіля.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353, встановлений Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - ПДР).

Відповідно до частини п`ятої статті 14 Закону України "Про дорожній рух" учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Частиною першою статті 7 КУпАП України визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Процес притягнення до адміністративної відповідальності передбачає дотримання прав особи, яку притягують до такої відповідальності.

Згідно з частиною першою статті 121 КУпАП, керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Пунктом 5 частиною першою статті 213 КУпАП встановлено, що справи про адміністративні правопорушення розглядаються органами Національної поліції.

Статтею 222 КУпАП визначено перелік адміністративних правопорушень, розгляд яких здійснюється безпосередньо органами Національної поліції, зокрема, це справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті (частини перша, друга, третя, п`ята і шоста статті 121, статті 121 1, 121 2, КУпАП).

Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до статті 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу, а саме, у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 283 КУпАП, яка визначає зміст постанови про адміністративне правопорушення визначено, що у постанові мають міститися: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. У постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, вказуються відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Згідно з пунктом 2.1 Правил дорожнього руху водій механічного транспортного засобу зобов`язаний мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до підпункту 31.4.3 «в» пункту 31.4 Правил дорожнього руху, забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством, в разі, якщо не горить лампа лівої фари в режимі ближнього світла.

Необхідно враховувати, що п.п. «А» п. 19.1. ПДР вказує, що у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості незалежно від ступеня освітлення дороги, а також у тунелях на транспортному засобі, що рухається, повинні бути ввімкнені такі світлові пристрої: на всіх механічних транспортних засобах - фари ближнього (дальнього) світла, а п.п. «Б» п. 31.6. ПДР вказує, що забороняється подальший рух транспортних засобів, у яких у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості не горять лампи фар чи задніх габаритних ліхтарів.

Тобто законодавець чітко вказує на множинність трактування: «фари», а не «фара»…

Суд погодився з доводами скаржника, що згідно з п.31.4.3 «в» ПДР України, забороняється експлуатація т/з з непрацюючою лівою фарою в режимі ближнього світла. Згідно з частиною статті 121 КУпАП відповідальність передбачено за керування т/з, що має несправності зовнішніх світлових приладів (темної пори доби). Тобто у даному випадку закінчений склад правопорушення настає з того моменту коли особа рухалась з технічною несправністю передбаченою п 31.4 ПДР України не застосовуючи аварійну світлову сигналізацію.

Окремо слід наголосити, що ч. 4 ст. 32 Міжнародної конвенції про дорожній рух вказує, що протитуманні фари можуть використовуватися замість ближнього світла фар.

Пунктом 9.8 ПДР вказано, що з 1 жовтня по 1 травня на всіх механічних транспортних засобах поза населеними пунктами повинні бути ввімкнені денні ходові вогні, а в разі їх відсутності в конструкції транспортного засобу - ближнє світло фар.

Пунктом 4 Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ від 07 листопада 2015 року № 1395, передбачено, що у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Верховний суд також вказує, що визначення суду апеляційної інстанції про те, що порушення інспектором патрульної поліції не було встановлено обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність позивача, а саме не було враховано те, що позивач не мав можливості здійснити заміну лампочок світла у фарах автомобілю на місці зупинки, та не було звернуто увагу на той факт, що зупинено позивача о 22 год 45 хв, що унеможливлює придбання лампочки ближнього світла та виклику майстра для заміни такої лампочки на місці вчинення правопорушення, є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Суд лише перевіряє правомірність дій та рішень відповідача, їх відповідність законам України та підзаконним нормативно-правовим актам, а також чи вчинені вони в межах наданих повноважень. При цьому суду, Кодексом адміністративного судочинства в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин, не були надані повноваження надавати оцінку правильності врахування суб`єктом владних повноважень обставин, що пом`якшують і що обтяжують відповідальність.

У постанові Верховного суду від 06.03.2019 року по справі № 1640/2594/18 судом зазначено, що згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Між тим на думку автора, позиція Верховного суду відносно втручання суду в дискреційні повноваження інспектора є недоречною, адже саме суд повинен пересвідчитися в законності та обґрунтованості дій останнього, а інспектор обов’язково повинен врахувати обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність водія.

P.s. Перед початком руху автомобіля водій повинен пересвідчитися в справності авто, а отже при зупинці інспектором вказавши, що все були справне, а лампочка в фарі перегоріла у не залежних від водія обставинах, на думку автора, водій має право рухатися далі до найближчої станції технічного обслуговування або автомагазину.