"Багатоповерховість" земельних ділянок та шляхи їх подолання

         Для дослідження причин даного явища необхідно коротко охарактеризувати розвиток земельного кадастру в Україні.

         Найперше необхідно відзначити початковий етап земельної реформи, розпочатий в 1991 році, коли уряд намагався якомога пришвидшити приватизацію земель. Тоді основними право установчими документами на землю були сертифікати на земельну частку (пай) та державний акт на право власності на землю. Ні в одному ні в іншому документі не було зазначеного кадастрового номеру і кадастрового плану. Сертифікат на земельну частку (пай) посвідчував право на земельну ділянку в межах певного угіддя чи урочища і без окремо сформованого кадастрового плану не вказував де конкретна земельна ділянка знаходиться. Кадастрові плани були виключно в письмових варіантах і зберігались переважно в органах місцевого самоврядування чи адміністраціях, залежно від розміщення земельної ділянки.

         На даному етапі розвитку земельного кадастру уряд був спрямований на пришвидшення приватизації землі, шляхом спрощення процедури останньої. І як наслідок це спричинило досить багато проблем з визначенням місця земельних ділянок в натурі.

         Наступним етапом було введення державних актів на право власності на земельну ділянку, даний документ відрізнявся від попереднього, тим що в ньому уже вказувався кадастровий план і кадастровий номер і даний документ посвідчував право тільки на одну земельну ділянку. В даний період спостерігалась діяльність землевпорядних організацій, без виїзду на місце.

         Найперші електронні каталоги, які дозволяли більш швидше і точніше визначати місце розташування земельних ділянок з’явилися в 2003 році.

         Дана якість проведення кадастрових робіт була на скільки низькою, що навіть після прийняття ЗУ «Про державний земельний кадастр» досить довго існуватимуть земельні ділянки розміри і розміщення яких буде потребувати додаткових змін та уточнень.

         Також в 2013 році відбулися зміни до законодавства і на даний момент документом, що посвідчує право власності на землю є свідоцтво про право власності. Також був створений Державний земельний кадастр в якому ведеться електронний облік земельних ділянок.

         Не зважаючи на значне покращення якості технічного і матеріального забезпечення, як і ведення обліку так і проектних організацій, які займаються проектними роботами, проблема з «багатоповерховими» земельними ділянками залишається. Також сюди можна віднести проблему, яка спостерігається коли виніс земельної ділянки в натуру не можливий оскільки згідно кадастрового плану дана ділянка попадає на річку чи іншу водойму.

         Наслідком проведення неякісних землевпорядних робіт, буде те що у частини власників земельних ділянок виникне необхідність повторного визначення ліній проходження меж, і як наслідок площі таких земельних ділянок.

         Вирішення ж проблем накладення кадастрових планів залежить від етапу, на якому було виявлено дане накладення та від характеру спотворення кадастрового плану.

         Так на якщо зміщення було виявлене до моменту виготовлення право установчих документів то в такому випадку особа повторно звертається до проектної організації, яка робила проект землеустрою даної земельної ділянки з проханням усунення помилки. Якщо ж в проекті землеустрою даної земельної ділянки не було помилок, а виявилось що сусідня ділянка зміщена то залишається тільки судовий спосіб захисту свого права.

         Взагалі, після прийняття ЗУ «Про державний земельний кадастр», якщо хоч одна земельна ділянка, яка буде накладатись, зареєстрована в базі державного земельного кадастру, то залишається тільки судовий спосіб захисту свого права. Це пояснюється тим, що законом встановлено обмеження на внесення в державний кадастр земельної ділянки, якщо в неї не будуть сходитись межові лінії з суміжними земельними ділянками.

         Що стосується безпосереднього судового розгляду, то такий розгляд буде здійснюватись в межах позовного провадження. Процедура судового захисту пішла таким чином, що в процесі судового розгляду залучається проектна організація, яка і робить контрольні виміри всіх спірних земельних ділянок. І уже згідно судового рішення, суд зобов’язує скасувати державний акт чи свідоцтво про право власності, внести зміни до кадастрового плану тої земельної ділянки, яка була зміщена і внести в базу даних державного кадастру кадастровий план позивача.

         Також може мати місце факт того, що після узгодження проекту землеустрою під час внесення відомостей в Державний земельний кадастр чи отриманні витягу з нього буде допущена помилка (граматична, друкарська, граматична, арифметична чи інша) органом, що здійснює ведення кадастру, внаслідок чого відбулося фактичне зміщення кадастрового плану. В такому випадку зацікавлена особа звертається до органу, який перевіряє відомості внесені до Державного земельного кадастру і, якщо такий факт підтверджується, то орган, який здійснює ведення Державного земельного кадастру, безоплатно виправляє допущену помилку. Дана виправлення повинно бути зроблена на протязі одного дня з моменту звернення, і через день після внесення поправок необхідно повідомити особу, яка зверталась для виправлення. Якщо ж помилка була зроблена не з вини органу, що здійснює ведення реєстру, то таке виправлення буде здійснюватись на оплатній основі.

         Також на практиці має місце і безсудове внесення змін до Державного кадастру. Таке виправлення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення між земельних ділянок у натурі або матеріалів інвентаризації земель. Якщо ж помилка в Державному реєстрі була зроблена внаслідок відповідної помилки в вищезазначених документах, то вона виправляється в порядку черги. Спочатку вносяться зміни до даних документів, потім на основі них до Державного реєстру.

         Таким чином можна зробити висновок, що судовий спосіб захисту чи визнання свого права є найбільш ефективним і часто застосовуваним, хоч і існує поряд з іншими способами внесення корективів в Державний кадастр України.