Скасування наказу на позапланову невиїзну перевірку платника податків

Коротко про судове оскарження рішення фіскального органу про призначення позапланової документальної невиїзної перевірки.

Питання оцінки перспектив судового оскарження рішення органу фіскальної служби про призначення перевірки платника податків займає одне з ключових епізодів у тактиці судового захисту. Ефективність такого оскарження може істотно вплинути не лише на результат судового спору щодо результатів перевірки в адміністративному суді по суті задекларованих результатів господарської операції, а й стати істотною запорукою в захисті клієнта у кримінальному провадженні за ознаками ст. 212 КК України. 

На сьогодні у практиці адміністративних судів з розгляду спорів платників податків щодо визнання протиправними та скасування рішень фіскальних органів про призначення позапланових документальних невиїзних перевірок існують не поодинокі випадки формалізованої відмови суду у задоволенні позовних вимог з підстав того, що оскільки платник податків допустив контролюючий орган до проведення невиїзної перевірки, то в подальшому такий платник може оскаржити виключно результати такої перевірки. Єдиним аргументом такого підходу є те, що буцімто, наказ фіскального органу про призначення перевірки вичерпав свою дію і вже не створює для платника жодних прав та обов’язків у зв’язку з завершенням самої перевірки (при цьому, як можна реалізувати недопуск по невиїзній перевірці, у разі не згоди з підставами призначення перевірки,  судовими установами у таких рішеннях не згадується абсолютно нічого). 

У таких випадках, на думку фіскальних органів, сам по собі факт направлення на адресу платника податків копії наказу про призначення перевірки є достатньою передумовою для початку її проведення незважаючи на відсутність даних про факт отримання платником копії відповідного наказу, проте чи так все однозначно  

З даного приводу автор звертає увагу, що Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 05.05.2018 № 810/3188/17, провадження № К/9901/46315/18 (рішення в ЄДРСР за № 73843674) аналізуючи правовий зміст ст. 42.2, ст. 79.2 ПК України вказав, що своєчасне направленняна адресу позивача наказу про проведення перевірки до її початку не узгоджується з вимогами  наведених норм податкового законодавства, оскільки за загальним змістом термін «повідомлення» включає в себе не тільки направлення відомостей, з якими платник має бути обізнаним, а й отримання ним зазначених відомостей.  

Очевидно, що у даній постанові адміністративна касація запозичила правову позицію викладену у постанові Верховного Суду України від 17.12.2014 у справі № 6-143цс14 (рішення в ЄДРСР № 42685793) та у постанові № 6-813цс15 від 02.09.2015 (рішення в ЄДРСР №50862668) згідно з якою під письмовим повідомленням слід розуміти не тільки направлення відповідних відомостей зазначеним особам у письмовому вигляді, а й отримання цими особами відомостей, які мають бути їм повідомлені.

Крім того, у згаданому рішенні адміністративної касації від 05.05.2018 №810/3188/17 Верховний суд, аналізуючи питання відображення у наказі передумов для призначення перевірки, а саме посилання на               пп. 78.1.13 ПК України зауважив, що оцінка правомірності наказу про проведення документальної перевірки, у тому числі позапланової невиїзної, повинна надаватися лише у разі достатності змісту наказу про фактичну підставу проведення перевірки. 

Тобто, за відсутності у наказі чіткої інформації від контролюючого органу про причини які стали фактичною передумовою для прийняття рішення про призначення перевірки, згідно вимог ст. 78 ПК України, вказує на прийняття наказу з порушенням визначеної ПК України процедури призначення. Таким чином є усі передумови для скасування такого наказу та визнання дій контролюючого органу по проведенню перевірки протиправними, що на думку автора істотно посилює тактику захисту у кримінальному провадженні та створює вагомі передумови для подальшого скасування застосованих фінансових санкцій.