Що не так з рішенням Нацбанку про підвищення облікової ставки

Монетарна політика

Протягом усіх років незалежності монетарна політика НБУ майже ніколи не демонструвала професіоналізм, розуміння економічних закономірностей та ролі центрального банку у сприянні розвитку національних товаровиробників.

НБУ – це завжди була такою собі річчю у собі. Щось на кшталт фрази Жванецького ще радянських часів: “Міністерство м'ясо-молочної промисловості є і навіть непогано виглядає”.

Виходячи з цих міркувань, дивуватись останньому рішенню НБУ про підвищенню облікової ставки з 10 до 25% не доводиться. До речі, цікаво, хто з членів правління та членів Ради НБУ пам'ятає, звідки пішов та, взагалі, що означає сам по собі термін “облікова ставка центрального банку”?

Про функцію грошей навіть не питаю. Боюсь, що своїми словами, а не просто фразою з підручника, пояснити взагалі зможуть одиниці з них. Хоча і в цьому я, скоріше, невиправданий оптиміст.

У розлогому обґрунтуванні свого рішення НБУ наголошує на тому, що його завдання зберегти інфляційну стабільність національних грошей, бо інакше це провокуватиме доларизацію економіки та зростання попиту населення і бізнесу на іноземну валюту, як засіб збереження заощаджень.

При цьому, НБУ виправдовує свою політику множинності курсів гривні до іноземних валют. Яка, можливо, і мала сенс протягом першого місяця після початку війни, але зараз є очевидним потенційним джерелом валютних спекуляцій та корупційного збагачення.

Для того, щоби оцінити слушність рішення НБУ про підвищення облікової ставки, варто спочатку зрозуміти, які причини зростання темпів інфляції.

Їх декілька.

По-перше, і це головна причина — вимушена пряма емісія НБУ для фінансування дефіциту держбюджету в умовах стрімкого зростання попиту уряду для фінансування діяльності ЗСУ. З початку війни НБУ був змушений збільшити обсяг ОВДП у своєму портфелі більше ніж на 118 млрд грн. (310,1 млрд грн, станом 24.02.22, і 428,6 млрд грн — станом на 02.06.22).

При цьому, фінансування воєнних дій у межах країни об'єктивно не створює, а лише знищує товарно-матеріальні цінності. Тому це фінансування жодним чином не стимулює економічний розвиток.

По-друге, стрімке зростання витрат підприємств, у зв'язку із зростанням цін на енергоносії, сировину та комплектуючи, у тому числі, тому що їх доводиться імпортувати.

По-третє, падіння внутрішнього виробництва. Відповідно навпроти коштів, обсяг яких збільшується в обігу зменшується товарна пропозиція на ринку. Зрозуміло, що насичення внутрішнього ринку імпортною продукцію може покращувати співвідношення грошової та товарної маси, але тут виникає інша проблема. Падіння обсягів внутрішнього виробництва призводить до падіння доходів вітчизняних товаровиробників та найманих робітників, що у свою чергу зменшує податкові надходження з прямих податків (податок на прибуток, на доходи фізосіб та ЄСВ до центрального і місцевих бюджетів), а також обмежує платоспроможний попит, що продукує зниження податкових надходжень від непрямих податків (ПДВ та акцизи).

А за цим виникає потреба уряду у нових запозиченнях, які, в умовах обмежених можливостей отримання фінансової допомоги з боку західних партнерів України, вимушено покриваються за рахунок емісії НБУ.

Для того, щоби збільшити внутрішнє виробництво, у першу чергу необхідно забезпечити підприємства оборотним капіталом, тобто надати їм доступ для кредитів.

Чи вирішує це завдання рішення НБУ про підвищення облікової ставки до 25% та збереження офіційного курсу гривні до долару на рівні 29,25?

Очевидно, що ні. Обидва ці рішення прямим чином вдаряють про національним товаровиробникам. Збереження заниженого курсу призводить до зменшення конкурентоспроможності продукції національних товаровиробників по відношенню імпорту. А відсутність доступу до оборотного капіталу унеможливлює відновлення та розширення виробництва.

При цьому слід розуміти, що крім вартості кредитів, яка має не зростати, а навпаки — суттєво знижуватись, необхідно вирішувати проблему кредитних ризиків. В умовах війни будь-яке кредитування виробництва наражається на загрозу знищення виробництва та оборотних активів позичальників з відповідним неповернення наданих кредитів.

Тому без запровадження державної програми часткового покриття кредитних ризиків (хоча б у частині державного страхування ризиків знищення виробничих потужностей та оборотних активів) ніхто з банків не поспішатиме давати кредити виробничим підприємствам навіть, якщо у них будуть наявні дешеві кредитні ресурси.

Хто ж виграє від дій НБУ (щодо облікової ставки та курсу гривні)?

У першу чергу — банки, які можуть “не паритися” і продовжувати тримати кошти у депсертифікатах та ОВДП, а також невідомі нам іноземні власники ОВДП, хоча може вони не такі вже і іноземні, які при фіксованому курсі гривні та підвищенні облікової ставки, а значить і збільшені ставок дохідності по ОВДП, отримують доволі значну, я би сказав абсурдно високу, валютну дохідність по своїм інвестиціям у гривневі державні цінні папери.

Слід також зауважити на необхідності суттєвих змін у податковій політиці уряду. Якщо у перші дні війні максимальне зниження ставок податків та спрощення системи оподаткування було виправдане, то вже, починаючи з квітня, це почало вкрай негативно відображатись на економічній ситуації в країні. До речі, про це згадує і НБУ у своєму коментарі з поясненням рішення про підвищення облікової ставки.

Тема податків під час війни та в умовах повоєнного відновлення є окремим блоком питань. Хоча вони напряму впливають, у тому числі, на дії НБУ.

Тому тут лише зазначу очевидну необхідність негайного відновлення у повному обсязі ставок акцизу на пальне та ПДВ, у першу чергу його сплату при імпорті готової продукції і надання відстрочки при імпорті сировини та комплектуючих.

При цьому, ставки прямих податків навпаки варто навіть знизити, бо для економіки першочерговим є створення доданої вартості з відповідним збільшенням платоспроможного попиту, що у своє чергу сприятиме зростанню податкових надходжень непрямих податків, які формують більше 60 відсотків податкових надходжень до держбюджету.

Стосовно наявної простроченої заборгованості з відшкодування ПДВ, що само по собі обмежує доступ підприємств до оборотного капіталу, то варто піти на її погашення за допомогою випуску п'ятирічних ПДВ-облігацій. Це дозволятиме банкам кредитувати ці підприємствам під заставу цих ОВДП.

Такий крок вже декілька разів реалізовувався у попередні роки і повністю себе виправдав.

У той же час уряду варто вимагати від отримувачів цього відшкодування, щоби кошти від продажу цих ОВДП чи при передачі їх у заставу банкам були використані виключно на відновлення та розширення виробництва.