Україні потрібен повноважний санкційний орган

Чи можливо ефективно координувати діяльність щодо внутрішніх та зовнішніх санкцій, не маючи єдиного органу?

Кожен новий день війни показує: росія та путін не зупиняться. Міжнародний трибунал, покарання та повна компенсація – це наше майбутнє, проте є реалії сьогодення. Політичне визнання російського режиму диктаторським та терористичним, можливе визнання росії країною-спонсором територизму за законами США із наслідками для усіх, хто з нею торгує, - надзвичайно важливі кроки. Це – «гра в довгу», прошу вибачення за цинічне порівняння, і Україні з неї треба вийти беззастережним переможцем. 

Поряд з фронтовими успіхами, мають нарощуватись санкційні як їхнє неодмінне підґрунтя. Бани на приховану торгівлю запчастинами, мікросхемами, продуктами інтелектуальної власності щодня послаблюють військово-промисловий комплекс росії. Це запорука перемоги. Санкційна робота потребує неабиякого інтелектуального потенціалу, зусиль та координації. 

Фактично, сьогодні «санкції» проти росії існують у двох площинах: національні, що накладаються на підставі рішення РНБО Указом Президента на юридичних та фізичних осіб (переважно олігархів, політиків та високопосадовців) та міжнародні, що накладаються окремими країнами на росію як державу-агресора, її юридичних та фізичних осіб.  

Найвищим проявом внутрішніх санкцій відповідно до Закону «Про санкції» є конфіскація активів за рішенням Вищого антикорупційного суду України. Цим займається Мін’юст, який, гіпотетично, має координувати свої зусилля на доказовому фронті із правоохоронними органами. Як свідчить останнє інтерв’ю Міністра юстиції, це не дуже вдається. 

Генеральним прокурором України було також нещодавно оновлено «ТАСК ФОРС» - міжгалузеву робочу групу, що обіймається питаннями виявлення та конфіскації російських активів, санкційними та іншими питаннями.  До складу робочої групи входять поважні представники центральних органів виконавчої влади, правоохоронних органів, органів зі спеціальним статусом. Нагадаю, що відповідно до Законів «Про прокуратуру» та «Про центральні органи виконавчої влади» рішення даного органу мають суто рекомендаційний та допоміжний характер. Кожен орган – учасник ТАСК ФОРС керується профільним законодавством, зокрема правоохоронці керуються Кримінальним процесуальним кодексом України. Важливою аналітикою ТАСК ФОРС має бути забезпечено з боку Держфінмоніторингу та Державної податкової адміністрації, проте членами міжвідомчої групи вони не є. 

Робочої група Єрмака-Макфола, створена Президентом України, уособлює потужний інтелектуальний потенціал недержавників з України  та країн – партнерів. Проте дана робоча група не має жодних владних та управлінських повноважень, займається аналітикою та підготовкою рекомендацій. 

В межах повноважень санкційними питаннями також займаються МВС, Мінфін, Міноборони, АРМА, НАЗК, ГУР та деякі інші органи, під частковою координацією з Офісу Президента. 

Чи потрібен потужний координатор такої діяльності, якщо санкційні питання -= «це надовго»? 

На мою думку, відповідь на це питання схвальна. І це не про санкційне бюро при РНБО, адже воно перекриє лише частину санкційного функціоналу. 

До певної межі треба вивчити практику створення та утримання санкційних органів країн – партнерів (The Office of Financial Sanctions Implementation (OFSI) у Британії, The Office of Foreign Assets Control (OFAC) у США, The Australian Sanctions Office (ASO) в Австралії та ін.)

Не скажу, що ідея створити новий орган, наділити його бюджетом та повноваженнями є дуже звучною в умовах сьогодення. В країні війна, найвищими посадовими особами заявлено про старт корінної реформи системи виконавчої влади, яку так і не розпочато, та скорочення держапарату на 30-40 відсотків. В країні діє низка правоохоронних органів та органів із спеціальним статусом, створених на базі рігідного Закону «Про центральні органи виконавчої влади» та серії спеціальних законів, що писались під потребу засвоїти гроші та зробити новий (ліквідувати старий) важель впливу. 

Тим не менш, така потреба є. Міжнародній та внутрішній санкційній діяльності потрібен потужний уповноважений координатор із необхідним обсягом повноважень.

Створення та функціонування такого органу беззаперечно виправдає себе. До повноважень належатиме координація діяльності всіх центральних органів виконавчої влади та правоохоронних органів з питань санкційної політики (застосування, зняття, пом’якшення санкцій), створення потужного інтелектуального аналітичного центру із застосуванням штучного інтелекту та інших найсучасніших технологій, оперативне інформування міжнародних партнерів про виявлення випадків порушення та обходу санкційних обмежень, створення та підтримка відповідних реєстрів, сприяння у максимальному наповненні Фонду відновлення України тощо.

Для запуску органу потрібен спеціальний закон, але це треба зробити.