Боротьба з бідністю: Ціль сталого розвитку 1 та макроекономічні орієнтири до 2030

1 Ціллю сталого розвитку є подолання бідності, яка є однією з найбільших проблем людства. Розглядаючи орієнтири 2030 року у першу чергу варто думати про досягнення Цілі 1

Подолання бідності у всіх формах залишається однією з найбільших проблем, що стоять перед людством. Це ключове завдання визначено Цілю сталого розвитку (ЦСР 1). 

Глобальні завдання до 2030 року для досягнення цього пріоритету визначені як:

- ліквідувати крайню бідність для всіх людей в усьому світі (проживання на суму менш ніж 1,25 дол. США на день);

- скоротити частку чоловіків, жінок і дітей будь-якого віку, що живуть у злиднях у всіх їх проявах, згідно з національними визначеннями, принаймні на 50%;

- упровадити на національному рівні належні системи і заходи соціального захисту для всіх, включаючи встановлення мінімальних рівнів, і досягти суттєвого охоплення бідних і уразливих верств населення;

- забезпечити, щоб всі чоловіки і жінки, особливо незаможні та вразливі, мали рівні права на економічні ресурси, а також доступ до базових послуг, володіння і розпорядження землею та іншими формами власності, успадкованого майна, природних ресурсів, відповідних нових технологій і фінансових послуг, включаючи мікрофінансування;

- підвищити життєстійкість малозабезпечених і осіб, які перебувають в уразливому становищі, зменшити їх незахищеність і вразливість перед викликаними зміною клімату екстремальними явищами та іншими економічними, соціальними й екологічними потрясіннями і лихами.

В Україні Ціль столого розвитку № 1 говорить про подолання бідності у всіх її формах та усюди і має 3 ключових завдання:

- скоротити в 4 рази рівень бідності, зокрема шляхом ліквідації її крайніх форм;

- збільшити охоплення бідного населення адресними програмами соціальної підтримки;

- підвищити життєстійкість соціально вразливих верств населення.

У липні 2020 року Уряд представив Добровільний національний огляд щодо досягнення ЦСР в Україні. Згідно з оглядом прогресом у досягненні ЦСР 1 з 2015 року (за даними до 2018 року включно):

- відбувся злам тенденції зростання бідності через 2х підвищення розміру мінімальної заробітної плати, що призвело до зниження монетарної бідності. Надалі підтримувалося співвідношення мінімальної заробітної плати із соціальними трансфертами, що забезпечило подальше зменшення масштабів монетарної бідності;

- зменшення частки населення, чиї середні сукупні витрати є нижчими за фактичний прожитковий мінімум, з 58,3% у 2015 році до 43,2% у 2018 році, що стало результатом політики, спрямованої на зростання доходів населення (сукупні ресурси населення у 2018 році перевищили відповідний показник 2015 року на 89,3 % тоді як фактичний розмір прожиткового мінімуму за цей період зріс на 44,6 %);

- зменшення частки осіб, добове споживання яких є нижчим за 5,05 долара США за ПКС, з 2,4 % у 2015 році до 1,8 % у 2018 році завдяки позитивній динаміці збільшення реальних доходів населення: після падіння реальних доходів на 20,4 % у 2015 році (у порівнянні з 2014 роком), починаючи з 2016 року спостерігається їх зростання, яке у 2018 році становило 9,9 % (у порівнянні з 2017 роком);

- збільшення частки охоплених державною соціальною підтримкою, в загальній чисельності бідного населення серед бідних з 63,0% у 2015 році до 70,9% у 2018 році, що навіть перевищує встановлений на 2020 рік цільовий показник (65 %), завдяки посиленню адресності надання різних видів державної підтримки вразливим групам населення, зокрема: надання житлових субсидій; підтримки малозабезпеченим сім’ям; одиноким матерям та батькам, які виховують дітей до 18 років та перебувають в умовах, за яких не задовольняються повною мірою їхні соціальні потреби;

- зменшення частки витрат на харчування в сукупних витратах домогосподарств, з 54,6 % у 2015 році до 49,4 % у 2018 році, що забезпечило виконання цільового індикатора, встановленого на рівні 50,0 % у 2020 році, завдяки зростанню купівельної спроможності доходів, збільшення частки витрат на ЖКП, що змінило структуру споживання, та сповільненню темпів зростання цін на продукти харчування (індекс споживчих цін на продукти харчування у 2019році становив 108,3% % проти 144,4% % у 2015 році);

- відсутній стійкий прогрес у досягненні співвідношення рівнів бідності домогосподарств із дітьми та домогосподарств без дітей – хоча у 2018 році цільовий орієнтир на горизонті до 2020 року вже досягнутий, проте порівняно з 2015 роком це співвідношення не змінилося і становить 1,5 рази (за результатами уточненої звітності значення цього індикатора у 2015 році переглянуте з 1,77 до 1,5. Тому цільове значення на горизонті до 2020 року – 1,6 – було досягнуто де-факто);

- за гендерним виміром спостерігаються вищі ризики малозабезпеченості: маючи в середньому нижчий рівень доходів (як заробітної плати, так і пенсій), жінки стикаються з проблемами багатовимірної бідності. Жінки та діти переважають у складі вразливих груп, які формують специфічні профілі бідності –люди похилого віку, батьки, які самостійно виховують дітей, багатодітні сім’ї тощо. Жінки також більше залежать від доступності соціальних гарантій та послуг, оскільки саме на них покладається відповідальність за організацію побуту домогосподарства, піклування про дітей та непрацездатних членів родини (відповідно до існуючих суспільних стереотипів).

 Причинами недостатнього прогресу щодо скорочення бідності є:

- обмеженість фінансових можливостей бюджету, який не дозволяє забезпечити відповідне підвищення розмірів соціальних стандартів, зокрема прожиткового мінімуму, що є основою для визначення розмірів державних соціальних гарантій. Це стримує зростання доходів громадян, перш за все тих, які отримують доходи на найнижчому рівні;

- недостатній рівень охоплення бідних громадян допомогою, оскільки не всі громадяни, які є бідними, звертаються за державною соціальною допомогою;

- обмеженість фінансового ресурсу пенсійної системи (зумовлена високим демографічним навантаженням і тіньовою зайнятістю);

- недостатність соціальних послуг за місцем проживання громадян (у громадах), які б задовольняли їхню потребу;

- недофінансування галузей соціальної інфраструктури (насамперед, охорони здоров’я), що змушує населення витрачати більше коштів на необхідні послуги. Враховуючи, що темпи зростання реальних доходів населення не покривають зменшення державного фінансування соціальної сфери, частка умовно вільних коштів (в тому числі на розвиток) в домогосподарствах залишається на низькому рівні. Це обумовлює їх низьку економічну спроможність, життєстійкість та здатність протистояти викликам соціально-економічного середовища. В таких умовах найбільш вразливими виявляються сім’ї з дітьми, а їх вразливість зростає зі збільшенням числа дітей;

- недостатня спрямованість соціальної політики на підтримку дітей, адже саме вони є основною групою ризику бідності.

З метою прискорення прогресу у досягнені ЦСР 1 визначені основні пропозиції:

- реформування системи соціальних стандартів і гарантій з метою встановлення економічно обґрунтованих співвідношень між основними державними гарантіями та, відповідно, досягнення розумного балансу між основними джерелами доходів населення;

- подальше реформування пенсійної системи з метою дотримання принципів соціальної справедливості та стимулювання молодих поколінь до офіційного працевлаштування;

- започаткування диференційованого підходу в системі доступу до послуг соціальної сфери з метою покращення доступу до безоплатних чи частково безоплатних послуг вразливих категорій населення, насамперед, з числа дітей;

- розробка нового стратегічного документу, який має враховувати виклики сьогодення та ґрунтуватися на таких основних принципах: рівність (забезпечення задоволення основних потреб всіх громадян країни);

- створення широких можливостей;

- інклюзія (допомога щодо приєднання до середнього класу шляхом соціалізації);

- стійкість і безпека (підтримка середнього класу шляхом захисту та забезпечення стабільності доходу).

Більшість цих висновків потребують глобальнішого та ресурсного підходу до їх вирішення. І цей підхід має бути довгостроковий, оскільки короткострокові плани і стратегії, які приймалися і реалізовувалися в країні з часів незалежності не дали того повноцінного ефекту.

Національна економічна стратегія до 2030 року

Проєкт Національної економічної стратегії до 2030 року – це шанс для України врахувати вимоги часу і рухатися в майбутнє разом з розвинутими країнами. Тому значна увага в проєкті приділена саме економічному блоку, адже це основний інструмент для досягнення сталості розвитку країни.

Якщо говорити про макроекономічні показники, то пріоритетними визнано наступні цілі: попередньо, до проведення детального макроекономічного моделювання, планується досягнути показника споживчих витрат домогосподарств на рівні 150 - 280 млрд дол. США (50-60% від ВВП 2030 року).

Показник валового нагромадження капіталу має бути на рівні 60-140 дол. США (20-30% від ВВП 2030 року). Показник поточних витрат загального сектору державного управління на який орієнтуються розробники Стратегії має бути на рівні 45 млрд дол. США (~15% від ВВП 2030 року). Також в планах досягнути показника чистого експорту на рівні 9-23 млрд дол. США (3-5% від ВВП 2030 року).

Планується також забезпечити стійкість публічних фінансів та покращення суверенних рейтингів України. Орієнтири такі  ¾  досягнути кредитного рейтингу України ВВВ (S&P, Fitch, Moody's), утримувати циклічно скорегований дефіцит державного бюджету на рівні 2-3% ВВП, забезпечити відношення державного боргу до ВВП на рівні 30-40%, забезпечити оптимальну структуру державного боргу з точки зору відсоткових ставок, термінів погашення та валют погашення.

Також в макроекономічному блоці поставлено завдання створити ефективний фінансовий сектор, що, як планується, дозволить отримати наступні конкретні результати: забезпечити 100% прозорості структури власності для всіх суб’єктів фінансового сектору. Знизити частку державних банків в активах банківської системи до 25%. Досягти відношення кредитування банківського сектору до ВВП на рівні 50%. Збільшити обсяг накопичень на душу населення до рівня 1 800 - 2 800 дол. США. Збільшити частку безготівкових операцій в загальній кількості транзакцій до 85%. Досягти рівня валових страхових премій 300 дол. США на душу населення. Досягти рівня активів накопичувального пенсійного забезпечення 5 000 дол. США на одного учасника накопичувальної системи. Досягти капіталізації фондового ринку України на рівні 40 - 50% ВВП. 

Для досягнення цих, макроекономічних показників, проєктом Національної економічної стратегії до 2030 року передбачено низку конкретних кроків. Зокрема, якщо говорити про досягнення швидкого економічного росту, то стратегія передбачає реалізацію цих задумів шляхом покращення купівельної спроможності населення через стимулювання економічного розвитку та покращення добробуту. Тут же не обійтися без залучення іноземних інвестицій, стимулювання внутрішнього інвестування та підвищення ефективності державних капіталовкладень. Обов’язковим є збільшення ефективності використання публічних фінансів, стимулювання експорту товарів та послуг, покращення балансу міжнародної торгівлі тощо.