Фортепіано для наших молодих танців
Таке не забувається...

Павло Юліанович Новосєльський.
Торкнулися мимохідь у розмові теми батьків. Особливо мені приглянулося ім’я глави роду Новосєльських — Юліан. Я й сказав, що в давнину такі найменування носили лише римські консули, трибуни, члени партії імператора Гая Юлія Цезаря.
— Мої предки завжди кохалися в славних іменах своїх дітей, — весело каже Павло. — Батько походить із древнього польського роду, який глибоко пустив своє коріння на древньому Поліссі. Юліаном нарік його мій дід Людвіг. А мати також, як мовлять в народі, католицьких кровей. Її батько був знаменитим органістом у Чернівецькому, є такий колишній райцентр на Вінниччині, костьолі…
Коли в Джурині був район, розповідав мій щирий співрозмовник, його батько був чиновником місцевої адміністрації, а з 1959 року, як сталися чергові пертурбації з територіальним поділом тодішньої держави, почав працювати маркшейдером кар’єроуправління, чи як тоді воно називалося — комбінату стінових матеріалів.
— О, — мовить пан Павло, — це вельми цікава і навіть таки пікантна професія. Батько завжди невимовно гордився своїм професійним статусом, оскільки маркшейдер, це людина, сказати б, справжній підземний лоцман у мертвому, закам’янілому древньому Сарматському морі, що собою насправді уявляють нинішні вапнякові гори довкруги нашого рідного Джурина. Тоді якраз активно розроблявся пласт ракушнякових покладів Лисої гори. Ось наш батько, Юліан Новосєльський, і прокладав підземні маршрути для кам’янорізальних комбайнів. Планував проходження основних штолень і відповідальних збійок, себто, сполучних ходів, повітроводних шурфів в материковій корі земної тверді. Бо підземелля, люді, котрі трудилися там повинні були мати чим дихати. Ще важливо було, як він нам, хлопчакам дома розповідав, витримувати горизонт рівня штолень відносно поверхні, щоб була можливість малопотужними електровозами вивозити на поверхню фабричні блоки. Весь напівфабрикат, піскова рінь від виробіток скидалися до штрекових збійок. Усі ці батькові знання я свято бережу вже десятки й десятки літ, — мовить з почуттям шаноби й посаги мій шкільний побратим Павло Юліанович.
Ви бодай можете собі уявити сакраментальний, приголомшливий політ світловолосого стрункого юнака над принишклим спортивним майданчиком біля церковних мурів чи на стадіоні, коли він успішно приземлявся завмерла юрба одним, голосним повагом видихала глухе і пам’ятне: ‘’ух!’’ І аплодувала, аплодувала.

Віктор Волков у розквіті своєї спортивної кар'єри...
З тих пір поминуло без малого шістдесят (!) літ, а я й по нині добре пам’ятаю світлу легку парусину Вікторових спортивних штанів, які він беззмінно носив, кожної миті готовий, то грати, то виступати на протиборствах. Його легкий одяг як прапор, за котрим належало уважно спостерігати, позаяк він завжди був найбільше у центрі уваги, примітно пружинився на вітрі, то на футбольному полі, то на баскетбольному майданчику, у секторі для стрибків у висоту. А то загалом надворі була пора, коли тріумфував знаменитий український спортсмен із Ворошиловграда Валерій Брумель. Прославлений стрибун у висоту. Рекордсмен, Олімпійський чемпіон. Ми всі тоді на пам’ять знали його переможні висоти на світових стадіонах — 2 м 21 см, 2 м 23 см. На планеті гримів його непереможний рекорд – 2 м 28 см, котрий протримався надзвичайно багато літ не скореним. Поміркуйте лишень, скільки ж там залишилося до його вершин нашому славному джуринському школярику Віктору Волкову, якби він, звісно, щоденно, під опікою толкових, знаючих і вмілих майстрів-тренерів навчався. Про це були всі наші мрії і хлопчачі розмови. А Віктор був як завжди незворушний, аж начебто байдужий до всіх наших забаганок і прогнозів.
Але коли на спортивному майданчику, змагаючись в одному пориві за честь школи, села опинялися разом Віктор Волков та уругваєць Юлій Санін, котрий мешкав у Джурині, нашій команді у будь-якому виді спорту просто таки не було суперників. То був час нашої всепереможної спортивної слави. Я сміливо пишу тут ‘’нашої’’, оскільки і я з ними, з цими друзями-спортсменами, в якості футбольного воротаря, захищав честь і школи, і села, а найбільше Шаргородського району…

А це Віктор Сергійович Волков у нинішні дні. Моя дружина Ольга Іванівна поглянула на цю світлину і сказала: ''Чудово виглядає...'' Напевне, так воно і є...
— А ти, бува, не писав у своєму рез'юме, рекомендуючи себе для роботи на Куп'янському машинобудівному заводі, що є танцюристом №1 на Джуринському ремонтно-механічному підприємстві? — з веселим усміхом справляюся в пана Новосєльського.
Він щиро і від душі сміється.
— Дійсно, позитивна риса для характеристики молодого інженера, — погоджується. — Але для репутаційних плюсів її не використав. У Джурині, на заводі, за часів директорства Івана Даниловича Шмагайла дійсно проводилося ряд конкурсів на шляхетне виконання вальсів. О, які ж то були трепетні хвилювання за часів чесних змагань! Я тоді дійсно зі своїми елегантними партнершами постійно забирав головні призи. Молодість є молодість! Але ніхто ніде таким вправним акомпоніатором не був, як піаніст від Бога Віктор Сергійович Волков. Під його музику я би танцював і танцював... І сьогодні, в моїх 74...
— А в Куп'янську подібних змагань не було?
— Ні. Ми лише декілька разів із дружиною Тетяною ходили на танці до міського парку...
Павло Юліанович тікає з моїх гостин ще за світлої днини. Бо в їхньому будинку на Рибацькому острові електрику вимикають через кожних три години, чітко за графіком. Тому йому треба дістатися на високий поверх вчасно, до мертвого періоду. А будинок новий, ще не до кінця висох. Одначе дякує мій гість, знаєте найбільше за що? За тепло. У нас справді тепла квартира, бо в ній я колись постелив чорнову підлогу по якій побив паркет.
- Час розблокувати будівництво нових об'єктів та залучення інвестицій в громадах Лариса Білозір вчора о 20:41
- Заповіт у Дубаї: нові можливості для українців у DIFC Courts Олена Широкова вчора о 15:45
- Конфлікти у бізнесі: як перетворити загрозу на джерело зростання Олександр Скнар вчора о 14:36
- У кожному дроні – сертифікат світової байдужості Дана Ярова вчора о 12:05
- Бізнес з країнами Близького Сходу: що потрібно знати про гроші, темп і традиції Любомир Паладійчук 09.07.2025 21:38
- Фінансова свобода: що ми насправді вкладаємо у це поняття? Олександр Скнар 09.07.2025 14:34
- Нова ера на енергетичних ринках: кінець диктатури цін Ксенія Оринчак 08.07.2025 16:49
- Український бізнес на Близькому Сході: культура, право і підводні камені Олена Широкова 08.07.2025 16:12
- Замість реформи – репертуар. Замість дій – кастинг на премʼєра Дана Ярова 08.07.2025 15:54
- Преюдиційне значення рішення МКАС при ТПП України для інших спорів: правовий аналіз Валентина Слободинска 08.07.2025 14:47
- Чому бізнес-коучинг стає все більш затребуваним? Олександр Скнар 08.07.2025 14:27
- Негаторний чи віндикаційний позов: який спосіб захисту обрати у земельному спорі? Андрій Лотиш 08.07.2025 14:03
- З житлом і роботою: як змінюється філософія проєкту "Прихисток" Галина Янченко 08.07.2025 13:59
- 5 найтиповіших помилок при впровадженні електронного документообігу Олександр Вернигора 08.07.2025 12:47
- Енергоринок України 2025, коли прийдуть європейські трейдери Ростислав Никітенко 07.07.2025 21:07
- Готують підвищення тарифів для населення 732
- Військово-економічна пастка: чому зламався бум РФ 147
- Медіація у бізнесі: чи готові українські компанії до альтернативних рішень? 101
- Кримінальна відповідальність за злісне ухилення від сплати аліментів на утримання дитини 90
- Поки ППО в дорозі – шахед вже у вікні 68
-
Україна з нуля збудувала винятковий ВПК, але він працює лише на 60% – фон дер Ляєн
Бізнес 11883
-
"Цифри шокують". Гетманцев оприлюднив дані про найбільші в Україні пенсії
Фінанси 9103
-
Uklon готовий виконати закон про стягнення податку з доходів водіїв
Бізнес 6537
-
"Сонне розлучення" – вихід для пар, щоб покращити якість нічного відпочинку та сексуального життя
Життя 5274
-
Мовний апгрейд: як правильно сказати українською "пир горой", "в рассрочку" і ще вісім фраз
Життя 4722