Рік війни
Ми пережили ще один рік війни. Найскладніший чи бодай перший з найскладніших. Адже перехідний період та відновлення, що наступлять після перемоги, не будуть легкими і ми маємо це усвідомлювати
Цей день - до якого в перші місяці повномасштабного вторгнення, не було впевненості що доживемо - настав.
Люди, що загинули та продовжують гинути, боронячи нас з вами та рідну землю, люди що свавільно вбиті чи закатовані ворогом - це ті рвані рани нашого народу та кожної окремої української родини, біль та пам’ять про які ми пронесемо через покоління.
Єдине, що ми можемо зробити для себе, для них та для прийдешніх поколінь - це остаточно перемогти, не допустити повторення, пам’ятати та добитися справедливості.
Тобто так, попереду ще багато нелегкої роботи, але ж нам з вами не звикати?
Згадуючи 24 лютого минулого року, натрапила на скріншоти своєї переписки (видно, зробила їх тоді аби не забути яким він був). Той день. Публікую лише один, ілюстративний, аби не бути голослівною, оскільки говоритиму зараз про доволі неочевидні (хоча кому як) речі:
- Доброго ранку, якщо можна так сказати…
- Листи у вас на підписі.
- Перемога буде за нами! Слава Україні!
Одним з основних завдань росії було, є і буде руйнування інституційної спроможності української державності. Це пов’язано із тим що:
а) в їхній парадигмі державність без “перших” конкретних осіб неможлива;
б) досвід попередніх загарбницьких воєн доводить, що в дечому вони такі праві.
Проте!
Державність неможлива без працюючих інституцій, а не за відсутності конкретних їхніх очільників. І тут очевидна логічна помилка русні. По-перше, в нас інституції здатні існувати самі по собі, як виявилось, і мій допис якраз про це. По-друге, наше громадянське суспільство здатне “підхопити” будь який блок “просівшої” державної інституції, а багато де здатне взагалі її замінити. Це наше щастя, люди які на це здатні, але це не привід “просідати” навіть у найскладніших обставинах для нас, посадовців.
Втім зараз не про це. Це розмова на перспективу і вона потребує окремих рефлексій.
В сучасному світі існує така політологічна концепція як Deep State.
По суті, це державні службовці. Не політичні призначенці або ж обрані представники народу, а представники умовної чиновницької аристократії, котрі, частіше за все, незмінно працюють в органах державної влади, а також є професіоналами вищого класу і досвідченими носіями справжньої інституційної пам’яті.
Саме поняття, точніше, його існування, відмічалося в багатьох країнах. Та й оцінка впливу існування цього явища доволі різна. В певних країнах це про, фактичного, “тіньовий уряд”, в інших це про збереження стійкості державних інституцій.
З однієї сторони саме Deep State є тим кістяком, котрий може звести нанівець спробу будь-якої реформи, з іншої - саме ці люди мають розуміння, що таке великі системи і як з ними потрібно працювати. Адже, давайте відверто, з мисленням об’ємом на МАФ - заводом керувати не вийде.
Для мене увесь минулий рік був, серед іншого, про український Deep State. Про людей, роботу котрих не зупинили звуки обстрілів, від котрих прокинулись вони та їхні діти. Про людей, які перебуваючи в Києві під постійними обстрілами, піклувались про те, щоб “робота була зроблена”, оскільки повномасштабне вторгнення вимагає “просто” ще більшої працездатності аніж 24/7.
Про людей котрі адаптувалися “в повітрі” до виконання неординарних задач, що почали сипатися звідусіль. Про людей, котрі почали робити усе, аби надавати українцям правову допомогу навіть у цих неймовірно жахливих умовах; аби продовжити комунікувати з міжнародними інстанціями та партнерами, пропонуючи їм нестандартні сценарії; самим приймати неординарні, необхідні та ризиковані рішення. Просто продовжили…
…продовжили те, що вони завжди уміли і вміють якнайкраще. Нести високу місію найвищої вірності - вірності інтересам свого Народу та своєї Держави. Так, у перші години та дні це могла бути інерція, але ж інерція не може тривати рік.
Колеги, сьогодні я хочу сказати вам “ДЯКУЮ” за усе, що ми з вами зробили в ті дні і продовжуємо робити сьогодні. Неймовірна честь бути крихітною частинкою цього недосконалого, часто неповороткого та опірного механізму.
Я щиро вдячна кожному та кожній з вас за те, що ви робите!
Слава Україні! Героям Слава!
- Пенсійна рулетка Андрій Павловський вчора о 19:35
- Чому у відпустках приймають рішення про звільнення? Ольга Малахова вчора о 17:10
- Made in Vietnam, approved in Kyiv: схема по-новому Дана Ярова вчора о 17:02
- Час розблокувати будівництво нових об'єктів та залучення інвестицій в громадах Лариса Білозір 10.07.2025 20:41
- Заповіт у Дубаї: нові можливості для українців у DIFC Courts Олена Широкова 10.07.2025 15:45
- Конфлікти у бізнесі: як перетворити загрозу на джерело зростання Олександр Скнар 10.07.2025 14:36
- У кожному дроні – сертифікат світової байдужості Дана Ярова 10.07.2025 12:05
- Бізнес з країнами Близького Сходу: що потрібно знати про гроші, темп і традиції Любомир Паладійчук 09.07.2025 21:38
- Фінансова свобода: що ми насправді вкладаємо у це поняття? Олександр Скнар 09.07.2025 14:34
- Нова ера на енергетичних ринках: кінець диктатури цін Ксенія Оринчак 08.07.2025 16:49
- Український бізнес на Близькому Сході: культура, право і підводні камені Олена Широкова 08.07.2025 16:12
- Замість реформи – репертуар. Замість дій – кастинг на премʼєра Дана Ярова 08.07.2025 15:54
- Преюдиційне значення рішення МКАС при ТПП України для інших спорів: правовий аналіз Валентина Слободинска 08.07.2025 14:47
- Чому бізнес-коучинг стає все більш затребуваним? Олександр Скнар 08.07.2025 14:27
- Негаторний чи віндикаційний позов: який спосіб захисту обрати у земельному спорі? Андрій Лотиш 08.07.2025 14:03
-
Лідер картелю ОПЕК несподівано перевищив квоту з видобутку нафти
Бізнес 7113
-
Після п’яти років полону відкрив ресторан. Історія танкіста, який став підприємцем
Бізнес 6251
-
Банк ЄС анонсував 600 млн євро для України: найбільша сума – на відновлення ГЕС
Фінанси 4948
-
Україна за допомогою ЄБРР запустить нову фондову біржу: меморандум
Фінанси 4930
-
"По-справжньому довіряти одне одному": сім фраз, які використовують пари з міцною довірою
Життя 4846