Хто ж бажає закрити рота журналісту, найктивнішому борцю з корупцією...
Ви ж погляньте, немовби скаженіпси окружили журналіста Сергія Лещенка всякого роду політики, бізнесмени відвлади, міністри, які вирішили, що коли не вони будуть на цих постах, то державазавалиться, геть розсиплеться. Хоча все насправді в цій історії має протилежноінакше значення. Що швидше ми позгонимо це вороння з вертикалі влади, проведемодострокові вибори, тим швидше вдасться навести певний порядок, позбутися нарештікорупції, або ж суттєво приглушити її.
Для99,9 відсотків небожителів урядового кварталу Сергій Лещенко це потенційнийворог №1. Позаяк він безкомпромісний і завжди говоритиме правду про тіпорушення, які документально підтверджені знаходяться у нього в руках. Цьогобояться Порошенко, Гройсман, Парубій, Луценко, різні авакови, кубіви, керівникиСБУ, новостворених антикорупційних органів, не кажучи вже про служок судів тапрокурорів. Цього, напевне, не визнає ніхто, а ось для мене це доконаний факт:у країні дрімучого казнокрадства, повальної корупції перші здвиги до поліпшенняситуації почалися не з часу заснування і виходу на ловлі клептоманів від владиНАБУ та спецпрокуратури Назара Холодницького, а тому, що в наступ, кілька роківтому, пішов один молодий чоловік, високий як щогла Сергій Лещенко. Він непросто далеко бачить, а ще й глибоко риє…
Учому він не такий, як усі? А в тому, що він журналіст нового покоління.Сучасний. Його головним плюсом було і є те, що він досконало володіє англійською, фактичномовою міжнародного спілкування. Сергій світову пресу читає в оригіналі, як вимій блог. Він навчився досвіду розслідування справ у кращих світових майстрів –знову ж таки в оригіналі. Оскільки нинішні крадії не всі такі, як суддя Чаус,котрий свої хабарі по-дідівськи переховував у скляних банках, закопаних нагороді. Сучасні супер казнокради, всякої масті розтягаї поцуплене відкладають вофшорах, в заморських банках. Ніяке СБУ, ніякий Холодницький з Ситникомтуди ніколи не доберуться, а ось Сергій Лещенко – залюбки. На рахунок – «два»-«три».
Він чудово знаєсучасне ділове зарубіжжя, таке незбагненне для багатьох нас, як свою квартиру:де входи, де виходи. Особливо ж, сходи в урядових структурах, у судах, іншихправоохоронних органах. Він, казати б, людина міжнародних масштабів. і томунашим казнокрадам сховатися від таких з калимом там просто не можливо. Бо жвони «за бугром» вельми послушні, зовсім не відважуються на порушеннязаконодавства, аби не попастися на очі, кому б не хотілося. Тому все слухнянореєструють, А система публічності, зокрема, й щодо маєтності, там побудована так, що журналісту злодія знайтидоволі легко. Таким, як Сергій, комунікабельним та цілеспрямованим – за милудушу.
Там ним була і знайдена виведена протиправно з україни не одна купа мільйонів доларів США всякими народнимидепутатами, нині діючими міністрами, керівниками різних служб, котрі своюроботу вимірюють не тим, що зроблено ними для України, а на скільки збагатилисявласні зарубіжні рахунки, якою новою маєтністю вдалося обзавестися за час, проведений на бантині влади.
Якби не Лещенко всі б ці діячі й по нині спокійно стригли б свої купони, збіднюючи нас усіх.
Яне буду приводити тут всі майстерно здерті Сергієм маски з урядовців, політиків,які давно вже мають сидіти в каталажках, давати пояснення звідкіля взялися уних такі колосальні статки, а вони, бачити, організовують нині травлю і публічнепереслідування Лещенка. Буцімто не так живе, не з тими, з ким їм би хотілосязустрічається. Бо в чому можна його ще звинуватити, адже жодного посколу всвоїх публікаціях немає? Фігурантами статей є лише найвищі чини держави, якікрадуть, як кажуть, по-чорному. Усі факти, аргументи детально перевірені, доволічасто витягнуті на світло з-під сукна кабінетів найвищих посадовців, правоохоронців,оскільки приховувалися від суспільства. Вчинити так філігранно може лишефахівець найвищого ґатунку. Людина, яка знає що робить.
Недаремне з сучасних українських журналістів ніхто не друкується в зарубіжнихЗМІ, а ось Лещенку свої сторінки представляють багато видань світу. Сергійпо-праву журналіст №1 в Україні. І кажу це з погордою.
Звичайно ж, цимдіячам, про яких напряму чи опосередковано йдеться у публікаціях буде спокійніше, коли не сказати, що вже зовсім комфортно,якщо журналіст зачохлить своє перо, сам собі затулить рота. Вони доборе знають характернепокірного Лещенка: він не заспокоїться, писатиме статті на порушені ранішетеми, віднаходитиме нові й нові докази протиправності, поки злісні порушники українськогозаконодавства не зійдуть з політичної орбіти, поки не стануть фігурантамиприскіпливих досліджень НАБУ і спецпрокуратури.
Я дуже добрерозумію Сергія Лещенка, позаяк сам був у тій ситуації, в якій він перебуваєнині. Тоді очолювана мною «Правда України» відверто почала писати про Л. Кучмуі його режим. Одного надвечірку до мого кабінету на четвертому поверсівидавництва «Преса України» зайшов мордатий чоловік і попросив спуститися вниз,там в авто очікує один чоловік. «Хто?» - запитав я. Відповідь була: «ІгорМихайлович Бакай…»
Бакай сказав:послав його особисто Кучма. На наш рахунок годину тому перекачано 189 тисячгривень (курс долара тоді був !: 1,89). Себто, сто тисяч доларів. Ця сума,підкреслив, поступатиме щоквартально. Мені особисто він щомісячно вручатиме три тисячідоларів США. Сподіваюсь, ви розумієте за що…
Я не спав усюніч: що робити, як учинити? Це був капкан. Гроші вранці ми повернули нарахунок, з якого вони надійшли, а видали в наступному номері статтю підзаголовком «Затрещина общественому вкусу», яку я написав про клан Кучми. Замістьтрьох тисяч доларів я незабаром отримав… арешт і сім місяців та 24 доби протиправногоутримання в СІЗО, звідки мене звільнили троє депутатів ПАРЕ на чолі з пані ХанеСеверинсен. Тому я розумію Сергія Лещенка, як ніхто в Україні. Він щодобиходить по пекельному лезу бритви. Але все-таки він веде партію проти них, і вінобов’язково переможе. Інакше просто неможливо.
Мене, приміром,не цікавить те, що пан Лещенко десь там зустрічається з російським бізнесменомГригоришиним, за які він кошти придбав собі квартиру, підтримує чи протестуєпроти гей параду. Все це не варте навіть і розмови. Мені понад усе важливо, щобСергій і далі залишався таким же сміливим, неперевершеним у досліджені темкорупції і висвітлюванні ролі й участі в ній найвищих посадових осіб. Цесьогодні як повітря потрібне Україні. Більше навіть за безвізовий режим, занадання Гройсману на дерибан траншу МВФ. Бо поки ми зберемося кудись там їхати,не буде за що мандрувати: наші доморощені миші все згризуть. Корупція проковтне,задушить державу.
Знаєте,діяльність одного журналіста С. Лещенка, я переконаний в цьому, в сто разівважливіша за ялову діяльність усього Кабміну Гройсмана з прокуратурою Луценкаразом узятих. Ось чому така злоба з боку тих, хто потрапив під перо Сергія.Однак, найбільше мене ображає, озлоблює, навіть принижує те, що робиться всоціальних мережах з цього приводу Люди, які не можуть сусідові зробитизауваження за те, що він, приміром, наїхав своїм авто на їхню випрану сорочку іповішану на вітер у дворі, починають вчити журналіста-розслідувача, який кожноюпублікацією сто разів на добу ризикує власним життям. Ти, мовляв, маєш писатине тільки про тих, про кого розвінчуєш, а й про інших – таких, таких, таких. Тимаєш скласти повноваження народного депутата, позаяк гостро критикуєш діячів пропрезидентськоїфракції.
Повний абсурд.У Сергія нині стільки ворогів, що йому треба впевнено крокувати тільки доперемоги. І статус нардепа з недоторканність йому потрібне більше, ніжбудь-кому.
Просто більшачастина громадян наших так і не вийшли з шкаралупи дрімучого совка. Їм кращежити в атмосфері того, аби і далі нічого не знати про те, що та як діється на владнійгорі, за зачиненими дверима начальства. Їм солодка системи свободи слова, якаіснує в задраяних підводних човнах: ти маєш право лише чітко виконувати командиз капітанського містка. Для таких, підкажу, в Верховній Раді теж є журналістиза інтересами. Як, до прикладу, пан Усов, який з усіх сил прославляє мудрістьпана Порошенка, тільки щось я ні в чому не вбачаю мудрості, пан Арьєв, який дужерадий з роботи всіх гілок влади. Та й ряд інших. Пан Денисенко, який ненахвалиться діяльність ганебного «Народного фронту» і мудрістю Авакова,Турчинова та, звичайно ж, пана Княжицького, його роботодавця. Подібних же беззубихі нікудишніх журналістів, не до шмиги політиків у Раді ще можна знайти. А осьСергій Лещенко один такий сміливий і толковий на всю Україну, тому бережімойого.
***
Тутмені один читач почав плюватися на Лещенка, з приводу статті моєї. «А за що ви нанього так обізлилися?», - запитую. «За те, що з рускім Григорошиномзустрічається…» Десь подібне явно вичитав…
Їй-право,смішно. А коли пан Григорошин надійний інформатор Лещенка? Як конкурент нашихкрадіїв. Якщо це дає змогу викривати українських корупціонерів – чому б невипити з ним кави?
Взагаліж бо, журналіст, заради визначення точки зору протилежної сторони, інодіпроситься на зустріч з убивцею і маньяком у тюрмі. Що не пускати чи ігноруватитаку людину? Це ж професія така – все знати і про всіх….
Авзагалі, панові Лещенку треба послати всіх подалі, ні перед ким невиправдовуватись, й займатися своєю важливою справою. Вона конче потрібнасуспільству. А оскільки ж ситі пани так верещать, як застряґле в плоті порося, –значить страшенно бояться його публікацій. І він знаходиться на правильному шляху.
