Нещодавно ухвалений Закон № 4093-IX спрямований на захист прав засуджених, але чи готова Україна до змін, які вимагатимуть глибоких реформ і людяності?
17 грудня Президент України Володимир Зеленський підписав Закон № 4093-IX, що вносить зміни до низки законодавчих актів щодо відновлення прав засуджених осіб та тих, хто перебуває під вартою. Цей документ став не лише результатом тривалих зусиль правозахисників й міжнародних організацій, але й певним знаком, що суспільство починає визнавати: навіть за ґратами людина залишається людиною.
Як адвокату мені відомо чимало справ, пов'язаних з неналежними умовами утримання в СІЗО та в'язницях. Доводилося чути історії, які вражали до глибини душі. Холодні камери без опалення, недоступність елементарних засобів гігієни, антисанітарія — це не просто неприємності, це систематичне порушення прав людини. Закон № 4093-IX — це дійсно крок вперед, але давайте розберемося, що він змінює і які нюанси важливо врахувати.
Цей Закон закріплює право засуджених на належні умови утримання. І якщо ці умови порушуються, людина тепер має право звернутися до спеціальної комісії для розгляду скарг. Звучить обнадійливо, але водночас виникає багато питань про практичну реалізацію цього права.
Одним із ключових моментів є механізм компенсації. Закон пропонує три основні форми відшкодування за неналежні умови утримання:
Скорочення строку покарання. У випадках, коли умови утримання визнаються неналежними, строк, необхідний для умовно-дострокового звільнення, може бути скорочено. Також можливе пом'якшення призначеного судом покарання або навіть зняття судимості в порядку, передбаченому Кримінальним кодексом.
Звільнення від оплати витрат на утримання. Особи, які перебували в неналежних умовах, звільняються від відшкодування вартості утримання за весь період такого утримання.
Виправлення умов утримання. Це може стосуватися як покращення санітарних умов, так і забезпечення доступу до необхідних послуг.
Практичні аспекти та виклики
Вочевидь, кожен практикуючий адвокат стикався з тим, як важко засудженим домогтися справедливості. Часто навіть звернення до суду стає викликом: брак юридичної допомоги, залякування з боку адміністрації установ, а подекуди й просто байдужість. Тому створення комісії з розгляду скарг — це важливий крок, але він вимагатиме належного фінансування, прозорих процедур і незалежності від пенітенціарної системи.
Міжнародна практика утримання засуджених
У багатьох країнах світу питання умов утримання засуджених є гострою соціальною та правовою проблемою, і їхній досвід може стати цінним орієнтиром для України.
Європа
Більшість країн Європи прагнуть дотримання стандартів Європейської конвенції з прав людини. Наприклад:
Норвегія: Тюремна система акцентує увагу на реабілітації, а не покаранні. Осередки схожі на маленькі квартири з доступом до освітніх програм і роботи.
Нідерланди: Уряд створив умови, які нагадують звичайне життя, щоб засуджені могли легше повернутися до суспільства.
США
У США проблеми переповненості в'язниць і високих витрат на систему зберігають свою актуальність, але активно розвивається практика умовно-дострокового звільнення та програм реабілітації.
Австралія та Нова Зеландія
Ці країни акцентують увагу на захисті прав корінних народів у пенітенціарних установах, зокрема надаючи доступ до спеціальних культурних програм.
Азія
Японія: Висока дисципліна і контроль, але умови вважаються людяними.
Південна Корея: Зосередженість на професійній підготовці засуджених допомагає їм адаптуватися до життя після звільнення.
Україні варто переймати найкращі практики, зокрема створення гуманного середовища в місцях позбавлення волі та розвиток реабілітаційних програм.
Система неналежного утримання — це проблема не лише України. У світі вже є значний досвід у вирішенні таких питань, і він може бути корисним для нас.
Рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) щодо неналежних умов утримання:
Справа «Сукачов проти України». У 2020 році ЄСПЛ визнав системність проблем неналежного утримання в Україні. Заявник, Віктор Сукачов, скаржився на переповненість камер, відсутність вентиляції, антисанітарію та інші нелюдські умови. Це рішення стало пілотним, і відтоді подібні скарги розглядаються за спрощеною процедурою.
Справа «Мельник проти України». Суд встановив, що умови утримання заявника порушували статтю 3 Європейської конвенції з прав людини, що забороняє нелюдське або принижуюче гідність поводження. Україні довелося виплатити компенсацію та запровадити покращення.
Справа «Ананьєв та інші проти Росії». Суд зобов'язав державу усунути переповненість камер і забезпечити базові умови гідного утримання.
Висновки міжнародних організацій:
Європейський комітет з питань запобігання катуванням (CPT): У своїх звітах CPT неодноразово наголошував на необхідності покращення умов у пенітенціарних установах країн Європи, включаючи Україну.
Рада Європи: Комітет Міністрів регулярно вимагає від України впроваджувати реформи для забезпечення людських умов утримання.
Звіт Держдепартаменту США: У документі за 2023 рік зазначено, що українські пенітенціарні установи залишаються в незадовільному стані, що потребує негайних змін.
Чи готова Україна до змін?
Запровадження компенсацій за неналежні умови утримання — це не лише юридичне питання, а й соціальне. З одного боку, це визнання того, що держава несе відповідальність за умови, в яких утримуються засуджені. З іншого боку, виникають ризики: чи не перетвориться цей механізм на бюрократичну пастку, де справедливість залишиться лише на папері?
Як адвокат, я бачу кілька ключових викликів:
Недостатність фінансування. Якщо держава не зможе забезпечити належне фінансування комісій і покращення умов утримання, будь-які зміни залишаться деклараціями.
Складність доказування. Часто фіксація порушень умов утримання ускладнюється через брак доступу до незалежних експертів та адвокатів.
Опір системи. Пенітенціарна система України — це структура, яка роками функціонувала за своїми правилами. Впровадження змін може зустріти опір з боку її працівників.
Що можна зробити вже зараз?
По-перше, важливо забезпечити доступ до інформації. Засуджені повинні знати про свої права і механізми їх захисту. Тут адвокати та правозахисні організації можуть зіграти ключову роль.
По-друге, необхідно розвивати інститут громадського контролю. Незалежні організації, які мають доступ до місць утримання, можуть допомогти фіксувати порушення та надавати рекомендації щодо їх усунення.
По-третє, судова практика має стати прозорою. Рішення щодо компенсацій повинні бути публічними (із дотриманням конфіденційності персональних даних) і зрозумілими для суспільства. Це сприятиме формуванню довіри до системи.
Підписання Закону № 4093-IX — це важливий сигнал, що Україна починає рухатися до стандартів, де права людини не залежать від статусу чи місця перебування. Але це лише початок шляху. Реалізація норм цього закону вимагатиме зусиль від усіх учасників: законодавців, суддів, адвокатів і правозахисників.
Як адвокат, я вірю, що навіть найменші зміни можуть стати великими, якщо за ними стоїть людяність і повага до гідності кожного. Закон — це інструмент, але його справжня сила проявляється лише тоді, коли він стає частиною нашого життя, нашої свідомості й нашого прагнення до справедливості.
