В країні гуманітарна катастрофа...якщо аналізувати дані Мінсоцполітики.
В країні гуманітарна катастрофа. А якщо аналізувати дані Мінсоцполітики щодо обсягів і видів завезених протягом 2013 - 2016 років гуманітарних вантажів, то в країні Товарна гуманітарна катастрофа. Відповідно до цих офіційних даних, ця катастрофа не на Сході України, а в її центрі і на Заході. В деяких західних регіонах співвідношення отриманої гуманітарної допомоги до чисельності населення за цей період становить майже 15 кг на кожного жителя, навіть Київська область має цифру близько 10 кг на кожного жителя. І це не десятки тон, це десятки тисяч тон вантажів.
Базовий Закон «Про гуманітарну допомогу» визначає гуманітарну допомогу як цільову та адресну, а це фактично значить «під потребу». Якщо людина, сім’я, спільнота, регіон потребують відповідної допомоги і забезпечити її силами місцевої або державної влади не можливо, отримувачі гуманітарної допомоги звертаються до іноземних донорів про допомогу. При цьому обов’язково залучаються відповідні органи державної влади вищого рівня. Законодавець визначив їх присутність при прийнятті рішення саме для об’єктивного аналізу причин виникнення ПОТРЕБИ на гуманітарне звернення, визначення можливості вирішення проблеми власними силами, і лише в разі відсутності такої можливості – отримання вантажу із-за кордону, але з подальшою терміновою реакцією на вищому рівні для: визначення причини виникнення потреби, подальшого нівелювання цієї причини, з відповідними висновками та заходами. Кожне звернення до іноземних донорів – це визнання власної неспроможності забезпечити нагальні потреби громадян у скрутній ситуації. Особливо це стосується забезпечення речами, вживаними речами. А такі вантажі, згідно зведених даних ДФС, складають близько половини з всього обсягу ввезеної допомоги.
Діяльність профільного Міністерства соціальної політики законодавчо орієнтована саме на підтвердження та аналіз цих потреб, встановлення причин їх виникнення, термінового забезпечення отримання вантажу та подальшою допомогою відповідному регіону завдяки співпраці з іншими міністерствами та Нацбанком. А правоохоронні органи, включені до співпраці, повинні дистанційно контролювати процес використання гуманітарної допомоги. Для забезпечення результативності процесу нормативно закріплено постановою КМУ, що діють всі ці органи у складі Робочої групи на чолі з Мінсоцполітики.
Але системна похибка в організації Мінсоцполітики процесу визнання вантажів гуманітарною допомогою, або свідома позиція і дія, трансформувала функціонал Робочої групи в стандартні забобони чиновників на кшталт «Контроль на вході»: чому нема додаткових паперів, чому підпис не схожий, печатка не яскрава і тому подібне, всі необґрунтовані претензії можна переглянути на сайті Мінсоцполітики в розділі «Гуманітарна допомога». Але біда не в тому, що чиновники намагаються перебільшено контролювати, біда в тому, що навіть для контролю вони не розробили та не затвердили нормативно перелік необхідних документів для визнання вантажу гуманітарною допомогою, отже будь – яку відмову можна оскаржити в суді бо вона буде протиправною.
Окрім цього, порядок звітності отримувачів та набувачів гуманітарної допомоги, передбачений Законом, досі не розроблений Мінсоцполітики. А це значить, що профільне, відповідальне Міністерство не контролює кінцевий результат, не має розуміння про подолані наслідки гуманітарної ситуації,про додаткові потреби, про причини та наслідки виникнення цих ситуацій.
Хто проаналізує як вантаж розподілений, чи відповідає тим реальним потребам для яких його було ввезено? Чи не мають місце факти своєрідної «утилізації» неліквідних медичних чи інших препаратів та засобів, які за кордоном утилізувати складніше, аніж «подарувати» країні в якій завозять препарати без контролю та відповідного аналізу потреб. Чи вживані речі дійсно в такому обсязі потребують в регіоні, який не має соціальних катаклізмів, але має крупні оптові ринки? Цими питаннями повинно опікуватись та нести відповідальність за їх вирішення профільне Міністерство соціальної політики, ґрунтувати свою позицію Міністерство повинно на підставі підказок та допомоги інших органів, а спільна діяльність повинна бути направлена на імідж держави: якщо вже звертаємось за допомогою, то тільки в екстрених випадках, із відповідними подальшими висновками та діями.
Для ефективності гуманітарної допомоги законодавець забезпечив пільги з оподаткування для гуманітарних вантажів. Це стало спокусою для зловживання та схемою ухилення від сплати податків при ввезенні комерційних товарів. Нажаль Єдиний реєстр судових рішень містить максимум кримінальних фактів стосовно продажу комерційних товарів ввезених під виглядом гуманітарних вантажів і мінімум вироків за цими фактами.
Правоохоронні органи опускають руки, бо перевірити тисячі тон вантажів вони не в силах, ввезення вантажів на комерційний склад - це ще не факт їх нецільового використання, неприбуткові організації звітують раз на рік, а ті які в схемах, зникають ще до подання звітів.
Не кажучи про те, що суди не вправі тримати під арештом товарні цінності, по яких не має беззаперечних доказів кримінального походження, а специфіка по гуманітарним вантажам – це нецільове використання, яке є приводом для нарахування податків, а не «сумнівне» походження. Отже, якщо вантаж затримано, його і не розподілено, а тому і мови не може бути про нецільове використання. Таке замкнуте коло породжує лише правоохоронне зловживання, а не ефективну боротьбу з цим явищем.
Виходом може бути лише превентивна діяльність, дистанційний аналіз звітів отримувачів та набувачів гуманітарної допомоги, автоматизоване співставлення звітів з іншими інформаційними ресурсами: 1ДФ, втрачені паспорти, Податковий блок та інші. Але Міністерство фінансів також не поквапилось навіть розробити відповідний порядок звітності.
Хоча будь які зловживання нівелюються якісним, системним баченням питання гуманітарної допомоги на рівні держави. І баченням як можливості забезпечення додатковим ресурсом якого не має в державі на випадок неординарних гуманітарних ситуацій.
Терміни «гуманітарна ситуація», «гуманітарне звернення», повинні бути нормативно визначені, а головне в країні повинна бути концепція отримання гуманітарної допомоги, з урахуванням міжнародного досвіду, який вже сформувався у відповідну гуманітарну хартію і успішно діє майже у всьому світі.
Адже уніфікація гуманітарних ситуацій та їх шляхів подолання є запорукою ефективної гуманітарної місії, яку для себе відповідально визначають та виконують економічно розвинуті країни.
В даному випадку законодавчий орган, споглядаючи на некоректне застосування закону, і виконавча влада, як така, що неспроможна нівелювати зловживання, повинні діяти разом, спираючись на напрацювання активних громадських рухів, які вже де-факто виробили дійсні правила отримання та розподілення гуманітарної допомоги, що відповідають міжнародній гуманітарній хартії.
