Моє бачення майбутньої України
Йшов черговий день війни. Жорстокої, кривавої, безжальної. Війни, яку почали проти нас за те, що ми насмілилися мріяти про майбутнє.
Йшов черговий день війни. Жорстокої, кривавої, безжальної. Війни, яку почали проти нас за те, що ми насмілилися мріяти про майбутнє. На жаль, росії цього ніколи не зрозуміти, оскільки там про майбутнє не мріють вже давно - ця країна вже давно живе минулим. Ви можете подумати, що я маю в першу чергу писати про позицію США чи про інформаційні операції. На це ще буде час та можливість, однак чи має роль «балакаючої голови» сенс, якщо не дивитись у майбутнє, не думати про нього?
Заходити в інтернет стало важко, особливо коли ти знаходишся в іншій країні. Хочеться закритись у собі та спробувати зрозуміти - як світ став таким жорстоким? Коли світ почав дивитись назад, а не вперед? Зараз я намагаюсь зрозуміти це в першу чергу для себе, оскільки теперішня війна - це війна за наше майбутнє та право його створювати. Важко думати про те, що буде завтра, коли сьогодні бачиш фото та відео трупів у своїй країні, море крові невинних людей, які жили і також дивились у майбутнє. Як я вже казав раніше, для росіян відчуття майбутнього є чужим, вони завжди дивляться у минуле.
Однак зараз нам всім важливо зрозуміти, що те, що відбувається зараз, не минеться просто так. Це великий екзамен українського суспільства з предмету «Національна ідентичність». Це шанс розставити пріоритети та переоцінити важливі елементи нашого життя, хоч і за таку високу ціну.
Я щиро вірю, що після завершення війни ми швидко відбудуємо нашу країну. Вона стане сильнішою, міцнішою, витривалішою. Вона буде ядром європейської сили. Українське суспільство усвідомить, що взаємоповага, важка праця, чесність, справедливість та людяність мають супроводжувати нас у всьому, що ми робимо - чи це державна посада, чи це робота вчителя у сільській школі. Ми нарешті усвідомимо силу совісті - того, чого немає і не було у росіян і того, що зробить нас відмінними від росії та тих, хто підтримав її. Ми житимемо у країні з стабільними інституціями та свободою самовираження.
Я вірю, що українська освіта стане адаптованішою до нових викликів, сучаснішою та більш практичною, завдяки чому українська молодь стане рушієм змін та лідерською силою трансформаційних процесів у нашій країні. Я буду радий долучитись до цього і знаю багатьох представників української молоді, які теж до цього готові.
Українська політика нарешті має піти вперед, а не стояти на місці з одними і тими ж персоналіями у кріслах. Вона має адаптуватись до волі народу та обставин геополітичної арени. У ній працюватимуть в першу чергу особи, що мають значний досвід та високий рівень знань, зокрема, отриманий за кордоном.
Я сподіваюсь, що українське суспільство нарешті відпустить меншовартість і почне жити у 2022 році, а у деяких галузях вже у 2032. Ми маємо зрозуміти, що не є гіршими за когось, а подекуди навіть кращими. Українці є великою силою, яка здатна трансформувати світ, і нам не варто втрачати цієї риси за мирних часів. Повірте, вони скоро настануть.
Війна принесла у багато українських домівок горе та втрати. Однак для того, щоб ці втрати не були марними, нам варто рухатись далі. Ми можемо легко потрапити у пастку «вічної помсти», яка змусить нас стояти на місці. Так, помста може бути конструктивною силою, якщо не жити нею, а вміти її доречно і дозовано використовувати, але вона легко може перетворитись на деструктивну для суспільства силу.
За таких обставин важко думати про майбутнє. Однак нам потрібно це робити, бо тоді ми знаємо за що боремось. Найкращою вдячністю нашим воїнам, які захищають наш дім, буде зробити цей дім кращим для всіх нас. Надія - те, що веде нас цим важким, але важливим шляхом. Так і переможемо.
- Голова правління ОСББ, як головний HR будинку Олена Гаркуша 10:24
- Незаконна передача земель лісового фонду під забудову в Дніпрі Павло Васильєв вчора о 13:42
- Дисциплінарна справа проти суддів: порушення строків судочинства Павло Васильєв 21.02.2025 19:28
- Сертифікат ТПП: чи була форс-мажорна обставина?! Світлана Приймак 21.02.2025 15:31
- Діти з інтернатів після евакуації: повернення в нікуди Юлія Конотопцева 21.02.2025 15:17
- Стійкість, яка допомагає жити: як України долає виклики та підтримує ментальне здоров’я Галина Скіпальська 21.02.2025 14:40
- Нова концепція енергії: чому ми втомлюємося, навіть коли відпочиваємо? Наталія Растегаєва 21.02.2025 13:16
- Нейро-коучинг: як змінити мислення та приймати ефективні рішення Катерина Мілютенко 21.02.2025 02:29
- Виклик для Європи і світу: підсумки Мюнхенської безпекової конференції Ніна Левчук 20.02.2025 17:03
- Відомчий житловий фонд: минуле чи прихована реальність Аліна Москаленко 20.02.2025 15:32
- Практика розгляду справ про хабарництво: ВАКС vs місцеві суди Іван Костюк 20.02.2025 13:30
- Про що Україні говорити з європейськими країнами в плані безпекової компоненти Олександр Калініченко 20.02.2025 11:23
- Гра на виживання України: Трамп за чи проти Путіна?! Дмитро Зенкін 20.02.2025 09:00
- "Закон і порядок" на крайньому заході України Євген Магда 19.02.2025 15:47
- Що чекає на ринок пасажирських автобусних перевезень у 2025 році Альона Векліч 19.02.2025 14:49
-
З Фонду національного добробуту РФ зникло понад 100 тонн золота
Фінанси 2872
-
Розуміє Україну, чує Європу. Що потрібно знати про Келлога та його роль у переговорах
1947
-
22 200 гривень: актуальна ставка оренди гектара землі
Бізнес 1755
-
Reuters: РФ може погодитися на використання Україною $300 млрд заморожених активів
Бізнес 1459
-
452 світанки в полоні. Історія захисника Маріуполя, який пройшов російські катівні
1273