Чому потрібна приватизація держпідприємств
Вам, мабуть, не рідко доводилося чути, що "держава – поганий власник". Відповідна фраза найчастіше звучить у розмовах, коли мова заходить про приватизацію державної власності.
А ще ви, напевно, не раз читали, що «держпідприємства – розсадник корупції». І хоча згадані твердження дещо спрощено описують ситуацію з держвласністю, вони доволі правдиві та підводять нас до питання «Чому потрібна приватизація?».
Станом на кінець 2020 року в Україні залишалося понад 3,5 тисячі державних підприємств. Далеко не всі вони прибуткові. З року в рік ситуація змінюється, але в середньому «в плюс» працюють не більше 60-70% з них. Решта закінчують фінансовий рік зі збитками, що, власне, є однією з головних причин для Кабінету Міністрів і Фонду державного майна займатися тим, аби держпідприємства опинилися в руках більш ефективних власників.
Сенс діяльності держпідприємств очевидний - розвиватися, нарощувати обороти виробництва, збільшувати дохід і, відповідно, збільшувати перерахування дивідендів у державну казну. Однак, в Україні ситуація з прибутками держкомпаній, м'яко кажучи, не райдужна. Наприклад, у 2016 році загальний обсяг перерахованих ними дивідендів склав лише 1,3% від вартості активів.
Заради справедливості варто відзначити, що останнім часом доходи держпідприємств зростають, іноді навіть на 20-25% за рік. Але в основному це відбувається за рахунок таких поодиноких гігантів, як «Нафтогаз», «Укрпошта». Загалом же держава не стала більш ефективно управляти своєю власністю, а відсоток збиткових активів не зменшується.
Не можна сказати, що влада не розуміє необхідності приватизації. Принаймні, на словах таке розуміння є. Щоправда, далі заяв і планів ситуація просувається зі скрипом. За останні п'ять років плани по приватизації держвласності виконувалися на мізерні 1-3%, і лише у 2017 році плани були виконані майже на 20%. Минулого року у зв'язку з епідемією коронавірусу влада згорнула програму продажу держвласності, а в поточному році уряд розраховує отримати від приватизації дев'ять мільярдів гривень. Побачимо, наскільки очікування виправдаються в реальності.
У чому ж причина, що в Україні все так погано з процесом приватизації? По-перше, держкомпанії мають чималі борги, що відлякує потенційних покупців. По-друге, через корумповану суддівську систему у нас без вагомих на те підстав можуть скасувати результати аукціону. Зрозуміло, що за таких обставин багато інвесторів не готові ризикувати своїми коштами. Ну і третя причина полягає в тому, що у нас занадто багато монополій, з якими так чи інакше доведеться працювати новим власникам компаній. Інвестори не поспішають купувати заводи в державах, де не працюють ринки електроенергії чи газу.
Історії, коли скасовуються угоди з купівлі-продажу комунальної власності, трапляються ледь не щодня. При чому визнаються недійсними навіть ті біржові угоди, які укладалися багато років тому, а власність неодноразово перепродувалася.
Розповім одну з таких історій, яка нещодавно сталася в житті моїх партнерів по бізнесу. Вони придбали нерухомість на 14 тис. кв. м. Колись ця нерухомість була державною власністю, а десять років тому її продали на торгах. Мої партнери стали четвертими покупцями і, звісно, не мали жодного відношення до її приватизації. Нові власники вже встигли вкласти чималі кошти у ремонт приміщень, а нещодавно перші торги були скасовані і їхні доволі великі інвестиції опинилися під ударом. Подібні випадки, нажаль, не поодинокі в країні.
Говорячи про продаж держвласності, варто акцентувати увагу ще ось на чому. Головним принципом приватизації не може стати отримання коштів для бюджету. Кінцевою метою має бути економічний розвиток і збільшення нових робочих місць. Наприклад, як у Грузії, де через 4-7 років після приватизації підприємства почали сплачувати до бюджету більше податків, аніж, будучи у державній власності, приносили прибутків.
Звісно, приватний власник кращий, ніж державний. Але в усіх правилах є виключення. І воно стосується монополій, оскільки приватна монополія часто буває шкідливішою за державну. Про це варто пам'ятати тим, хто зацікавлений провести приватизацію з користю для громадян і держави.
- Рішенням суду з працівника (водія) стягнуто упущену вигоду Артур Кір’яков вчора о 18:25
- Чому корпоративний стиль – це більше, ніж просто форма Павло Астахов вчора о 12:09
- От трансфера технологий к инновационному инжинирингу Вільям Задорський 18.04.2025 21:33
- Начинается фаза глобального разгона инфляции и масштабных валютных войн Володимир Стус 18.04.2025 18:53
- Омріяна Перемога: яким українці бачать закінчення війни? Дмитро Пульмановський 18.04.2025 18:12
- Баланс між обставинами злочину та розміром застави Богдан Глядик 18.04.2025 17:09
- Люди в центрі змін: як Франковий університет створює сучасне академічне середовище Віталій Кухарський 18.04.2025 16:32
- Інноваційні виклики та турбулентність операційної моделі "Укрзалізниці" в агрологістиці Юрій Щуклін 18.04.2025 14:16
- Тіньова пластична хірургія в Україні: чому це небезпечно і як врегулювати ринок Дмитро Березовський 18.04.2025 11:30
- Модель нової індустріалізації України Денис Корольов 17.04.2025 20:15
- Історія з "хеппі ендом" або як вдалося зберегти ветеранський бізнес на київському вокзалі Галина Янченко 17.04.2025 16:18
- Ілюзія захисту: чим загрожують несертифіковані мотошоломи Оксана Левицька 17.04.2025 15:23
- Як комплаєнс допомагає громадським організаціям зміцнити довіру та уникнути ризиків Акім Кібновський 17.04.2025 15:17
- Топ криптофрендлі юрисдикцій: де найкраще розвивати криптобізнес? Дарина Халатьян 17.04.2025 14:18
- Червоні прапорці контрагентів у бізнесі Сергій Пагер 17.04.2025 08:44
-
Оприлюднено текст меморандуму щодо угоди про копалини
Фінанси 13661
-
"Якщо заробляємо півтори гривні – щасливі" – власник мережі АЗС
Бізнес 5613
-
Аграрії з Кіровоградщини купують недобудовану лікарню в центрі Києва. Для чого
Бізнес 5604
-
FT: Raiffeisen призупинив продаж російської "дочки" через зближення США та РФ
Фінанси 5199
-
Угода про надра не визнаватиме допомогу США боргом України – Качка
Бізнес 5005