Поствоєнні тенденції, що змінять енергобаланс України: перспективи атомної енергії

У світі, де енергетична безпека та сталий розвиток стають все більш нагальними питаннями, атомна енергія, на перший погляд, залишається перспективною.

Але так це насправді та чи має атомна енергія беззаперечні переваги перед іншими видами енергії?

Останній аналіз глобальних трендів, сформованих новаціями у водневих технологіях, а також дослідження підходів країн Західного Світу таких як Німеччина, США, Австралія, Франція та ін. у питаннях формування державних політик, пов’язаних з необхідністю здійснення Енергетичного переходу, настільки підсилюють сумніви щодо перспективності атомної енергетики, що резонним є дослідження її надійності в довгостроковій перспективі.

Сьогодні очевидно, що енергетична незалежність та безпека України повинні розглядатися в контексті сучасних викликів, таких як війна Росії проти України та необхідності здійснення Енергетичного переходу разом з цивілізованим світом. Але приділяти увагу потрібно не лише викликам, які на момент розбудови інфраструктури атомної енергетики не були прогнозовані, а й стану інфраструктури атомної енергетики та потенційним можливостям продовжувати строки експлуатації атомних АЕС. І про це мова піде нижче.

Красномовним прикладом може бути сучасний стан російських ВВЕР, які перевищили 40-річний термін служби, що неминуче створює ризик аварійності та вже зараз збільшує ремонтно-експлуатаційні витрати. Це безперечно підриває довіру до цієї технології для її понаднормового використання ще й тому, що демонтувати АЕС та утилізувати ядерні відходи неймовірно складно та дорого.

Тому це є загальною проблемою для країн, які мають АЕС та використовують технології ВВЕР. Процесу виведення АЕС з експлуатації рідко приділялася увага на стадії проєктування, тому обґрунтованим буде твердження, що жодна країна у світі не знає напевно як правильно та безпечно це робити, тобто як максимально ефективно демонтувати та утилізувати АЕС. Саме тому АЕС просто закривають “консервуючи” та залишають на невизначений час у такому стані. Таким прикладом може бути Бібліська АЕС у Німеччині, яка закрита з 2011 року.

Наступний важливий аспект - час та кошти на будівництво нових АЕС. Взяти до уваги треба не лише те, що процес будівництва може тривати до 14 років, але й те, що вартість стрімко зростає з кожними новими додатковими вимогами до безпеки та екологічних норм, які можуть змінюватися впродовж періоду будівництва та введення в експлуатацію.

Також не можна обійти стороною проблему ресурсів, а саме джерел ядерного пального. Прогноз зі зменшення кількості видобутого видобутку урану упродовж наступних 25 років робить енергетичну незалежність країн, що роблять ставку на атомну енергетику, вельми сумнівною.

Поруч з цим стоїть і питання вартості. Якщо порівняти собівартість ядерної енергії з вітровою та сонячною, ядерна енергетика уже не виглядає такою привабливою.

Звернемо увагу на нерозв'язану проблему довгострокового зберігання ядерних відходів. Ця обставина лише підтверджує ризики від використання АЕС за межами проєктних строків експлуатації, особливо в умовах відсутності ефективних методів перероблення ядерних відходів.

З оглядом на сучасну Україну, в якій 11 реакторів вже вийшли за 30-річний термін служби й де є власний набір кризових ризиків, включаючи Чорнобиль та неконтрольовану українською владою Запорізьку АЕС, ситуація стає ще більш критичною.

На фоні цього, світовий ринок радіоактивної сировини є жорстко структурованим, що ускладнює доступ до ядерних ресурсів. В Україні «Енергоатом» не може навіть розпочати нові проєкти без державних гарантій, що серйозно піддає сумніву їхню економічну виправданість та доцільність.

При цьому, агресивна політика Росії комплікує залучення іноземних інвестицій та надання страхових гарантій, роблячи з ядерної енергетики ще більший “головний біль”.

З оглядом на всі ці аргументи, ядерна енергетика залишає без відповідей надто багато серйозних питань. І це веде до того, що альтернативні, екологічно безпечні та економічно виправдані варіанти, такі як вітрова та сонячна енергетика, “зелений” водень виглядають все більш привабливо та мають бути в пріоритеті на шляху України до декарбонізації.