Вікторія Спартц – президент України?

Або чому ми більше не маємо права думати в межах застарілих рамок

У цій статті не йдеться про конкретну передвиборчу кампанію. Це — інтелектуальний маніфест про майбутнє України, її еліти, її державність. І головне — її суверена.

Коли ми говоримо про майбутнє України, ми вперто намагаємося думати старими категоріями. Ми продовжуємо вірити, що зміна табличок і посад — це зміна якості. Але справжня зміна починається не з імен, а з ідей. З радикального переосмислення, хто ми є і хто має право нас вести.

Дискусія, якої боїться стара еліта

Ми досі уникаємо важливих розмов. У той час як Україна гине, країна керується за інерцією — без чіткої моделі перемоги, без нової еліти, без надії на прорив. І саме тому сьогодні варто ставити, здавалося б, провокаційні, але по суті дуже логічні питання.

Отже, чи може Вікторія Спартц стати президентом України?

Вікторія Спартц (Victoria Spartz) — американська політикиня українського походження. Народилася в місті Носівка Чернігівської області, Україна, у 1978 році. Переїхала до США у 2000-х роках після одруження з американцем. Має освіту у сфері економіки та бухгалтерського обліку, працювала в бізнесі та викладала в університеті.

У 2020 році вона була обрана до Палати представників Конгресу США від штату Індіана як членка Республіканської партії — стала першою особою українського походження в Конгресі США. Відомою стала завдяки своїй проукраїнській позиції після повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році. Проте в деяких заявах була досить критичною до окремих українських політиків і чиновників, зокрема до керівництва Офісу Президента. За що і до сьогодні піддається ганебним атакам та цькуванню.

Вікторія Спартц пройшла вибори в одному з найбільш консервативних регіонів США. Вона не боїться говорити правду — і в Києві, і у Вашингтоні.

Вона була рушієм закону про ленд-ліз, який міг би дати Україні перемогу ще у 2022-му.

Який витончений і продуманий цинізм - Президент США Байден публічно подарував їй ручку, якою підписав цей закон, не маючи наміру його застосовувати. Він не дав жодного патрона по ленд-лізу.

На жаль були і є політичні сили, які намагаються заблокувати підтримку України, в тому числі у вигляді зброї, що не дозволяє Україні максимально ефективно захищати свою територію.

Чомусь в Україні не було оголошено стану війни. Чому українське керівництво свідомо уникає цього визначення? І поки союзники були готові діяти за законом війни, нас переконували, що «воєнний стан» — це достатньо. Виходить так, що ми добровільно відмовилися від союзників та погодились на партнерів. Але ж «партнери» це бізнесовий термін! І війну перетворили на системний корупційний бізнес за позичені кошти за рахунок життів українців.

Через таку бездушну і бездарну стратегію, Україна втратила людей, території та природні багатства надані українцям Творцем!

Ми не просимо дозволу бути сильними. Ми такими народились.

Вікторія Спартц, народжена в Україні, але згодом стала успішною політичною фігурою в США, є прикладом того, як талановиті та патріотичні українці можуть внести свій внесок у розвиток своєї країни навіть за кордоном.

Вона — не з цієї системи. Не з українських політичних еліт. Не з тієї пострадянської павутини, яка досі формує «еліту» країни, що б’ється за своє виживання.

Зрозуміло, що в Україні є певні запобіжники для іноземних громадян, які не проживають в країні протягом 10 років.

То може все ж таки українець, що тривалий час проживає за кордоном стати Президентом України?

З формального погляду — ні.

Конституція встановлює, що Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою.

Водночас, Україна потребує нових лідерів, здатних здійснити кардинальні зміни в управлінні країною. Успішних українців, з досвідом, незалежністю від корупційних кіл та сильними зв’язками з міжнародними партнерами, , здатними привести Україну до процвітання.

Суверен — це не територія. Суверен — це народ.

Держава — це форма, громадяни — це зміст.

Ценз осілості не може й не повинен застосовуватися до українців, які змушено виїхали за кордон, рятуючи себе і свої родини. Інакше ми визнаємо, що життя — не найвища цінність, як записано в нашій Конституції. Тоді кого ми взагалі захищаємо?

Ценз осілості — це атавізм. Він не гарантує ні патріотизму, ні професіоналізму. Якщо би це було так, ми б не мали ні корупції, ні втрат, ні провалів. Але ми маємо все це. Бо осілість не захищає від зради. На відміну від цінностей.

Важливо зазначити, що громадяни України є суверенами. Вони — носії влади в Україні, і тому, незалежно від того, де вони перебувають, їх права не можна обмежувати. Бо вони залишаються частиною суверена — єдиного джерела влади в Україні.

Україна —це не тільки територія. Україна — це ми. Де б ми не були. Ніхто не може вигнати Україну з серця українця. Навіть війна.

Якщо ми цього не усвідомимо, ми зрадимо самі себе.

Час війни є форс-мажором, і те, що людина перебуває за межами України з причин війни, не може бути підставою для позбавлення її прав. Позбавлення політичних прав через евакуацію — це дискримінація. Українці залишаються громадянами, де б вони не були.

Політичні права — не привілей, а гарантія суверенітету

Варто чітко сказати: право обирати і бути обраним — це не бонус для лояльних. Це основа державного суверенітету.

Громадянин України — це джерело влади. Суверен. І держава не має жодного морального чи правового права обмежувати його у політичних правах, якщо він:

• рятував своє життя або життя родини,
• був змушений покинути країну через війну,
• волонтерив, служив, працював на Україну з-за кордону.

Держава, яка не створює умов для реалізації цих прав — не виконує свою функцію. Якщо немає технічної можливості голосувати — це проблема держави, а не виборця. Якщо немає можливості балотуватися — це теж проблема закону, а не громадянина.

Якщо не президент — то прем'єр-міністр?

Чи може громадянка США Вікторія Спартц, етнічна українка, яка увійшла до Конгресу США, стати Прем’єр-міністром України вже зараз? Так. За Конституцією прем’єра призначає Верховна Рада, і жодного цензу осілості для цього немає.

Час — діяти. Не після виборів, а зараз.

Батьківщину не обирають. Але обирають — хто нею керуватиме. Народ, що не змінює мислення — не змінює долі.

В Україні давно назріла потреба у формуванні уряду національного відновлення. Його не потрібно чекати після чергових чи позачергових виборів — він має постати вже зараз. Формально — за чинного парламенту. Фактично — за умови добровільної відставки Президента Зеленського, як сигналу політичної зрілості.

Цей уряд має бути сформований не партіями, а довірою. Туди мають увійти:

• військові командири, які проявили лідерство і стратегічне мислення;
• волонтери та координатори, які витягли країну там, де держава провалювалась;
• підприємці й технократи, які створювали, а не ділили;
• і, головне — українці, які довели свою здатність досягати успіху у вільному світі.

Парламентська республіка — єдиний шлях від олігархії до відповідальності.

«Немає нічого сильнішого за ідею, час якої настав.» — Віктор Гюго

Я вже публічно пропонував модель переходу до парламентської республіки без посади президента (Непотрібний президент - Валерій Карпунцов / ЛІГА.Блоги). У цій моделі центр управління — це Уряд, який підзвітний Раді. Уряд — обраний за фаховими ознаками, а не партійними квотами. Уряд — де можливі призначення з-поза системи. І, зокрема, призначення тих, хто має зв’язки, ресурси, досвід у глобальному світі.

Якщо зараз сформувати уряд національного відновлення, провести реформу виборчого законодавства і розробити проект нової Конституції — за пів року можна провести:

• вибори Ради, президента і місцевої влади;
• всенародний референдум про затвердження нової редакції Конституції.

Проведення останніх виборів президента України перед переходом до парламентської моделі. І — історичний референдум про затвердження нової Конституції, що буде справжнім суспільним договором.

Потрібно внести зміни до Конституції, запровадити систему, де права громадян на участь у виборах та в управлінні державою будуть захищені, а також внести принципи, що закріплюють суверенітет та незалежність країни.

Перед нами — епохальні виклики. Історичні — і можливі тільки зараз

Ми стоїмо перед викликами, які не вирішити за інерцією. І водночас — маємо шанс, якого більше не буде.

Нам потрібно:

• завершити війну з мінімальними втратами для України та українців;
• згуртувати націю, повернувши довіру, єдність і відчуття справедливості;
• привести до влади патріотичних візіонерів, які вже довели свою успішність у житті, а не на екранах;
• відбудувати втрачене та розвинути Україну до рівня, де український паспорт буде не менш омріяним, ніж «золотий паспорт» Трампа;
• посилити й модернізувати обороноздатність, щоб унеможливити будь-які майбутні атаки;
• максимально використати потенціал, який нам дав Бог — географічний, людський, ресурсний — для процвітання України та українців;
• повернути тимчасово втрачені території безвоєнним примусом, через силу держави, дипломатії, економіки, ідеології.

Це не фантастика. Це — план. Якщо діяти. Якщо не боятись. Якщо поставити Україну не в контекст 90-х чи 2000-х, а в контекст 2040-х. І вже зараз будувати її з таким масштабом.

Кардинальна зміна еліт — це не романтика. Це виживання

Ми не переможемо Росію, якщо не переможемо себе. Себе — як уламок совка, як жертву внутрішнього корупційного диктату, як носія колоніального мислення. Нам потрібна еліта не з системи, а з майбутнього. І таких людей чимало серед українців і в Україні і за кордоном. Але система блокує їх повернення.

Ця стаття — не про те, щоб Вікторія Спартц балотувалася. Це стаття про те, що ми повинні собі дозволити — мислити масштабно. Україна як держава повинна мати сміливість залучати тих, хто має вплив, репутацію і досвід перемагати не в корупційних тендерах, а в конкурентному світі.

Ми всі — одна нація. І ми маємо діяти, а не чекати

Україна — це не реєстр. Не «прописка». І не «проживання останніх 10 років». Україна — це зв'язок. Це усвідомлення належності. І якщо ми не відчинимо двері тим, хто хоче повернутись з новими сенсами — ми задихаємося у своїй героїчній, але закритій коробці.

Ми маємо право мислити поза межами. Ми маємо право обирати лідерів, яких не виховала корупційна система або яким вона по справжньому ворожа. Ми маємо право на прорив.

Історія України завжди писалась із залученням тих, хто приходив ззовні — від Мазепи до Скоропадського, від емігрантів УНР до діаспори в 90-х. Настав час написати новий розділ. Не зі страху. А з надії.

Лише у єдності, національному пориві та патріотичних зусиллях всіх громадян України ми зможемо побудувати успішну, процвітаючу державу.

«Одна кров, один біль, одна Батьківщина — де б ми не були. Українець — це не тільки штамп у паспорті, це вибір серця і дії.»