Роздуми з приводу освітньої реформи в Україні
Новий Закон України "Про освіту" потребує прийняття дієвого правового механізму реалізації закону.
«Кожен виклик, з яким ви стикаєтеся в житті , - це роздоріжжя. У вас є вибір, яким шляхом йти далі – назад, уперед, капітуляція або перемога» Іфениї Енох Онуога
Цей вислів найкраще підходить до тієї ситуації, яка склалася в Україні сьогодні у сфері освіти. Прийняття нового базового Закону «Про освіту» не тільки змінило на папері підходи до функціонування цілої галузі, але в більшості випадків - ввело в ступор учасників навчального процесу.
Що я маю на увазі? За місяць – новий 2018 рік. Закон України «Про освіту», який вже набув чинності, змінює повноваження не лише директорів начальних закладів, але і вчителів, батьків, представників новоутворених територіальних громад. При цьому, хочу відмітити, що більшість із названих мною учасників освітнього процесу просто не розуміє складності поставлених перед ними завдань. Директори багатьох навчальних закладів не готові сьогодні прийняти сучасні виклики суспільства, які стоять перед ними. Вони насправді стурбовані питаннями укладення з ними контрактів, та кількості можливих каденцій їхньої роботи на посаді директора. Лише одиниці задумуються над тим, яка тепер серйозна відповідальність лягає на їхні плечі та як правильно діяти в нових умовах. Якщо раніше директор не переймався питаннями ведення бухгалтерії, кадрової документації, нарахування заробітної плати та вчасної сплати податків, подачі відповідної звітності, то тепер – це все їхні обов’язки. А належне їх виконання залежить від професійної підготовки керівника та найнятих ним працівників.
Кадровий потенціал. Наші директори вміють організовувати навчальний процес, вимоги до якого тепер змінені, але, на жаль, вони далекі від організації бухгалтерського, управлінського обліку, юридичної та кадрової роботи. Мої опоненти можуть апелювати, що всі ці операції будуть робити відповідні фахівці. Згодна. Але проблема якраз і полягає в тому, що школи не мають таких фахівців. Їх потрібно те тільки знайти ( при кадровому голоді в Україні – сьогодні більшість просто не хоче працювати за мінімальну зарплату), але ще й знайти відповідне фінансування для оплати їхньої роботи. А якщо згадати ще сільські школи, де на 3 класи – один вчитель, то що тоді взагалі можна говорити про інших фахівців, бухгалтерів, юристів, програмістів.
Хто нестиме відповідальність? Всю відповідальність тепер нестиме не педагогічна рада, яка буде голосувати за відповідні фінансові рішення, а саме директор навчального закладу. Зупинюся хоча б лише на статті 265 Кодексу законів про працю, якою встановлено фінансову відповідальність від 1 розміру мінімальної заробітної плати до 100 її розмірів. Сьогодні – це 320 000 грн. Податковий кодекс також накладає суттєві штрафні санкції, наприклад за одне порушення податкового законодавства – 510 грн. І коли про це чують директори, то задають досить резонне запитання: «Чому нас не вчать фінансової, бухгалтерської, юридичної грамотності вже зараз, поки ми не стали на нові рейки? Що тут можна відповісти?! Мабуть: «Ваше спасіння - в Ваших руках!».
Відсутність дієвого механізму та фінансової підтримки. Запроваджуючи реформу, наші урядовці забули про розробку дієвого механізму реалізації нового Закону. Багато норм прописані досить поверхово та загально без деталізації, не даючи конкретного алгоритму впровадження даної норми в життя. Відсутність реальної фінансової підтримки з боку держави, призводить до негативних відгуків щодо самої реформи та зневіри освітян в необхідності подальших прогресивних змін.
Що можна зробити? Думаю, що багато чого. Головне розуміти одну важливу річ: назад шляху вже немає. Радянський Союз вже не повернеться. Суспільство змінилося. Діти змінилися. Закон є і його потрібно впроваджувати. Надіятися, що це за нас зроблять високопосадовці – не слід. Наша доля в наших руках. І лише, об’єднавши спільні зусилля, зусилля громад, батьків та вчителів, сформувавши групи підтримки один одного, ми не лише зможемо втілити найкращі напрямки реформи в життя, але і змінити наш світогляд заради щасливого майбутнього. Наша цінність – це наші люди!
- Коли лікарі виходять на подіум – більше, ніж показ мод Павло Астахов 15:21
- Пільгові перевезення автотранспортом: соціальне зобов’язання чи фінансовий тягар Альона Векліч 13:52
- ПДФО на Мальті та в Україні... Хто платить більше? Олена Жукова 13:49
- Изменения в оформлении отсрочки по уходу: новые требования к акту и справке Віра Тарасенко 12:23
- Як втримати бізнес на плаву: ключові фінансові помилки та способи їх уникнути Любомир Паладійчук 10:27
- 5 управлінських викликів для державних підприємств під час війни Дмитро Мирошниченко 10:22
- Культ "хастлу" розсипається – і це добре Валерій Козлов 10:15
- Як поводити себе на допиті підприємцям і їхнім працівникам Сергій Пагер 08:42
- Стамбул 2.0 Василь Мокан вчора о 17:37
- Як NIS2 змінить правила гри для енерготрейдерів: кібербезпека як нова реальність Ростислав Никітенко вчора о 14:03
- Післявоєнна відбудова: вікна можливостей і як ними скористатися Дмитро Соболєв вчора о 12:54
- Реальні потреби та гранти: Як краще адаптувати допомогу до змін Юлія Конотопцева вчора о 12:13
- Розлучення без згоди іншого з подружжя: коли це можливо? Альона Пагер вчора о 08:50
- Лідерство розгортання: коли стратегія виходить за межі кабінету Жанна Кудрицька 13.05.2025 19:06
- Як навчитися ухвалювати рішення на перемовинах? Розглядаємо на прикладі покеру Владислав Пʼявка 13.05.2025 14:57
-
Стамбульські перемовини не принесуть результату. Ось чому
Думка 27709
-
Змагання за Трампа. Чому Зеленський вирішив летіти в Туреччину, а Путін – відмовився
11124
-
Держава і бізнес: партнерство краще за протистояння
Думка 11103
-
Найбільше замовлення в історії Boeing: Qatar Airways купить 210 літаків
оновлено Бізнес 6958
-
Склад делегації РФ показує справжнє ставлення до переговорів. Що робити нам
Думка 6932